Там тримали українських полонених: ЗСУ ведуть бої за жіночу колонію під Суджею

У п'ятницю, 23 серпня, Сили оборони України штурмують в Курській області жіночу колонію у селі Мала Локня, яка розташована за 14 кілометрів від кордону. Захоплення цієї установи стане важливим кроком у документуванні воєнних злочинів, вчинених РФ проти українських військовополонених. Про це пише "Медійна ініціатива за права людини" (МІПЛ), передають Патріоти України.

Одним із основних місць утримання українських бранців було СІЗО № 1 у Курську, куди привозили полонених з різних напрямків, як цивільних, так і військових. Але наприкінці 2022 року МІПЛ зʼясувала, що полонених жінок росіяни звозять до виправної колонії № 11 у Малій Локні, яка розрахована на утримання понад 200 осіб. За даними МІПЛ, восени 2022-го там утримували понад 50 полонених військових та цивільних жінок.

МІПЛ задокументувала свідчення кількох полонених, які перебували у Малій Локні після полону. Там, як розповідають жінки, не катували, але фізичну силу застосовували, як і моральне приниження. Їх змушували роздягатись і співати гімн Росії, вчити вірші про СРСР та пісні часів Другої світової війни. Задля розваги охорона використовувала електрошокери, часом на жінок спускали собак.

"Жінки-наглядачі подекуди ставилися до нас жорстокіше, ніж чоловіки", — згадує колишня полонена Наталя, додаючи, що у сусідніх камерах утримували російських ув’язнених, що є порушенням Міжнародного гуманітарного права, адже у тюремних установах утримувати полонених разом із ув’язненими за кримінальні злочини заборонено Женевськими конвенціями.

Разом із жінками-військовослужбовицями у камері утримували цивільних українок, захоплених у полон у Чернігівській та Харківській областях. "Їм навіть не пояснювали, на яких підставах їх утримують", — розповіла колишня полонена, зазначивши, що жінкам, не зважаючи ані на вік, ані на стан здоров’я, просто приписували якісь злочини та протидію "спеціальній військовій операції".

Жінок змушували виконувати фізичні вправи, які через брак харчування та фізичне знущання погіршували стан здоров’я. Упродовж дня бранкам забороняли сідати, через що у багатьох виникали проблеми з ногами.

Одного дня до жіночої колонії привезли цивільних чоловіків, які не брали участі у бойових діях. "Прийомка була жахливою. Руки заламали за спиною, головою вдарили об металеву решітку, потім повалили на підлогу. Били так, що в мене з правої ноги взуття разом із шкарпеткою злетіло", — розповідає колишній бранець Володимир.

Іншому чоловіку на ім'я Олександр охорона під час прибуття зламала ребра, при цьому наголошуючи, що "це вам за Майдан" та за "братів з ОМОНу". "Там була огорожа, об яку нас головою лупили. Комусь по нирках надавали, комусь ребра поламали", — пригадує він. Через кілька днів чоловіка усього у синцях перевели до Курська.

Запам’ятати наглядачів чи адміністрацію колонії колишнім полоненим не вдалося, ті приховували свої обличчя під балаклавами, не дозволяли бранцям піднімати голови, коли росіяни заходили до камери. Самих бранців за межі камери не випускали.

Зі слів свідків, виправна колонія у Малій Локні була тимчасовим місцем утримання перед обміном, де полонені могли перебувати від одного до кількох місяців. Після цього їх могли повезти на обмін або повернути у Курське СІЗО № 1 чи СІЗО № 2 у Таганрогу Ростовської області.