"Те, що відбувається в Ізраїлі, показує, що навіть ефективна держава навряд чи здатна протистояти викликам, якщо владу в ній захоплюють некомпетентні популісти", - Портников

"До початку війни на Близькому Сході, я думаю, що в мене був би абсолютно інший виступ. Тому що в мене не було б іншого прикладу для того, який вигляд має країна під час війни. І не було б ілюстрації власної правоти щодо того, як взагалі має розвиватися ситуація із медіа під час війни. А сьогодні в нас є Ізраїль", - сказав український публіцист Віталій Портников у своїй промові під час медіазаходу National Media Talk 2023, передають Патріоти України, та продовжив:

"Буквально за кілька хвилин до початку розмови, я прочитав великий текст відомого вам всім Юваля Ноя Харарі - автора багатьох популярних книжок, який, як і багато хто з ізраїльських журналістів, публіцистів, громадських діячів, абсолютно чітко розставляє акценти в цій ситуації - так, як він їх бачить. Він, звичайно, говорить про жорстокість і нелюдяність терористів з ХАМАСу. Але разом із цим чітко називає чинного прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу некомпетентним головою уряду і прем'єр-міністром, який уміє розмовляти з аудиторією, але не здатний керувати державою. І абсолютно чітко говорить про те, що відбулося внаслідок багаторічного керування Беньяміна Нетаньягу державою Ізраїль.

Звичайно, прихильники Нетаньягу можуть притримуватися іншої точки зору. Але нікому в Ізраїлі навіть не спадає на думку, що критика політичної відповідальності влади під час війни є чимось забороненим і є чимось, що не на часі. Суспільство, зазвичай, об'єднується навколо збройних сил, а не навколо політичних діячів. І це те, що дає можливість Ізраїлю вижити під час багатьох війн. І це те, що практично виявилося відсутнім після початку війни Росії проти України.

Навіть сьогодні ніхто з нас не може чесно сказати про політичну відповідальність влади за те, що відбулося у 2022 році. Навіть сьогодні ми не можемо говорити з вами про те, що в принципі стало причиною можливостей російського нападу на нашу країну. Навіть сьогодні ті, хто усвідомлюють усю глибину відповідальності українського суспільства за його вибір у 2019 році, не можуть чесно сказати цьому суспільству, що якщо воно повторюватиме подібні політичні помилки суїцидального характеру, йому нічого у майбутньому хорошого не світить, окрім нових воєн, криз і самознищень.

Якщо тільки його не будуть знищувати вороги, задоволені ось цим інфантильним вибором. Те, що сьогодні відбувається на Близькому Сході, показує, що навіть ефективна держава, яка десятиріччями вигравала війни (чого не скажеш про сучасну Україну), навряд чи здатна протистояти викликам, якщо владу в ній захоплюють некомпетентні популісти, які думають тільки про те, щоб сподобатися своєму виборцю. Навіть шляхом загибелі великої частини цих виборців в результаті войовничих атак.

І я думаю, що саме з цього нам потрібно почати нашу дискусію про те, чи існуватиме свобода слова в Україні, звичайно, за умови збереження української держави, української нації на її етнічних територіях. Тому що я весь час нагадую, що це абсолютно негарантоване питання. І про це теж треба говорити з українським громадянином, щоб у нього не було ніяких сумнів у тому, що зараз Росія йде на так зване остаточне вирішення українського питання. І вона далеко ще не програла. Більше того, у довгій війні на виснаження вона перебуває на шляху до перемоги. І всім нам потрібно зробити все можливе, щоб ця російська перемога обернулася російською поразкою.

Таким чином, все, що відбувалося за ці 20 місяців, схарактеризувало Україну не як демократично-європейську, а як типово пострадянську державу, яка не стала Росією тільки тому, що у нас завжди була серйозна конкуренція ідентичності в державі. І боротьба тих, хто хотів бути українцями, з тими, хто ніколи ніким не хотів бути, і врятували нашу державу від остаточного поглинання нашим північним сусідом.

Ми 20 місяців поспіль не можемо зрозуміти, що головне в державі, яка бореться за своє майбутнє під час війни, — це ефективна воєнна цензура, яка не дозволяє громадянам і медіа розповідати, що відбувається у військах і як діють війська. Ми вже неодноразово стикалися з ситуацією, коли ніхто не бачив нічого особливого в якихось повідомленнях, що потім допомагали нашим ворогам здійснити певний напад, атаку, знищити якийсь склад чи якесь озброєння. Можна чимало прикладів цього навести. Замість цього ми вирішили, що ми маємо запровадити політичну цензуру. Створити єдиний телемарафон, який досі є прикладом неповаги держави до громадянина, незважаючи на всі поради наших союзників перестати з цим бавитись. Перестати платити гроші олігархам за рахунок державного бюджету, щоб їхні канали були лояльними до політичних помилок влади.

І я вже не кажу про те, що ми з вами спокійно подивилися на те, як держава протизаконно — без всяких письмових рішень, без всяких реальних дій — відключає від цифрового мовлення канали, які просто викликали побоювання у влади. В тому числі і той канал, на якому я веду свої телепередачі, — телеканал Еспресо. І інші незалежні телеканали цієї країни. Це досі залишається другорядним питанням, хоча насправді це таке ж саме питання виживання держави у майбутньому, як і питання воєнної перемоги. Питання: хто виживе і на яких умовах.

Ми абсолютно спокійно ставимося до того, що обговорюємо питання виборів під час війни. Хоча вибори — це не просто прийти і покласти бюлетень в урну. Так відбувається у Росії. І саме для того, щоб так відбувалося у нас, Володимир Путін також веде цю війну проти нашої держави. Вибори — це чесна конкуренція, це жорстка критика влади. Це те, що має відбуватися в кожній цивілізованій державі. І, звичайно, поки йдуть воєнні дії, ми не можемо собі дозволити такої конкуренції, яка розірве нашу державу на шматки. Але принаймні маємо робити все можливе, щоб наше суспільство під час війни не перетворювалося на дегенеративне. Це і є важливою задачею тих, хто відчуває свою відповідальність за майбутнє нашої країни.

У мене немає для вас оптимістичних сценаріїв. Тому що я точно знаю, що трагедія 2019 року, яка перейшла у трагедію 2022 року, може абсолютно спокійно перейти у трагедію післявоєнного розвитку. Але я дуже сподіваюся, що наші друзі, наші союзники, всі ті, від кого залежить допомога України, її майбутнє, сподіваюся, євроатлантична і європейська інтеграція, зрозуміють, наскільки важливо допомогти українському суспільству не тільки у прагненні бути українським, але і у прагненні бути демократичним, європейським і цивілізованим. Це те, чого нам так не вистачає ці довгі десятиріччя".