Це може здивувати! Чому в СРСР стіни у під’їздах фарбували у два кольори

Традиція фарбувати стіни у два яруси - з темним низом та світлим верхом — часто зустрічається в школах, лікарнях, старих будівлях часів Радянського Союзу. Попри те, що сьогодні такий вигляд сприймається як застарілий та офіційний, це рішення базувалося на чіткій практичній логіці, передають Патріоти України з посиланням на ТСН.

Навіщо стіни фарбували наполовину

Це було практично

Нижня частина стін у громадських місцях — школах, лікарнях чи під’їздах — піддається постійному механічному впливу. Дотики рук, тертя сумками чи одягом швидко залишають сліди. Темний колір нижньої частини стіни дозволяв приховувати ці забруднення протягом тривалого часу.

Для фарбування низу зазвичай використовували олійну фарбу. Вона створювала стійке покриття, яке, на відміну від вапна чи побілки, можна було мити вологою ганчіркою. Це було критично важливим для підтримання санітарних норм у місцях масового скупчення людей.

Висоту фарбування обирали на рівні плеча дорослої людини — саме до цієї межі стіни забруднюються найактивніше.

Це було економно

Матеріали для ремонту розподілялися раціонально. Олійна фарба була значно дорожчою за звичайну побілку. Фарбувати нею стіни на повну висоту вважалося марнотратством, тому її використовували лише там, де потрібна була особлива зносостійкість. Верхню ж частину покривали дешевим вапном, яке не потребувало миття, оскільки там стіни довше залишалися чистими.

Стандартизація такого підходу спрощувала роботу малярів та полегшувала подальший догляд — якщо нижня частина зношувалася, її можна було швидко оновити, не перефарбовуючи все приміщення.

Щоб було світліше

Таким чином вирішувалася проблема освітлення у приміщеннях з обмеженим доступом природного світла. Під’їзди та коридори старих споруд часто мали маленькі вікна та тьмяне освітлення через необхідність економити електроенергію.

Світла верхня частина стіни виконувала роль пасивного рефлектора, максимально відбиваючи кожен промінь світла. Натомість темне покриття на рівні очей поглинало б і без того мізерний світловий потік. Поєднання білої стелі та світлого верху дозволяло створити ефект достатньої освітленості навіть за наявності лише однієї лампочки низької потужності.

З точки зору психології

Психологічне сприйняття простору значною мірою залежить від розподілу кольорових мас. Схема з темним низом та світлим верхом створює візуальне відчуття стабільності та рівноваги. Такий підхід повторює природний ландшафт, де важка темна земля розташована під ногами, а легке світле небо — над головою. Натомість зворотне поєднання, де світлий низ межує з темною стелею, часто викликає у людини підсвідоме відчуття тиску та нестабільності.

Вибір конкретних відтінків також не був випадковим. Для нижньої частини стін найчастіше обирали зелений або синій кольори. Вважалося, що вони мають заспокійливий вплив на психіку, що було особливо важливим для лікарень та навчальних закладів, де необхідно було створити атмосферу спокою та зосередженості.

Де доречно використовувати цей підхід сьогодні

• У помешканнях, де є маленькі діти або домашні тварини, нижня частина стін у коридорах та дитячих кімнатах постійно контактує з руками, лапами та іграшками. Використання панелей або фарби, що миється, у цій зоні є ефективним сучасним рішенням.
• У передпокоях стіни часто страждають від контакту з взуттям, сумками та мокрими парасольками. Темніший низ із практичних матеріалів тут значно надійніший за однотонні світлі шпалери.
• На сходових клітках та в зонах проходу стіни часто дряпаються під час перенесення меблів, велосипедів чи дитячих візочків. Захист нижньої третини стіни допомагає зберегти естетичний вигляд під’їзду чи приватного будинку.
• На кухні цей принцип реалізований у вигляді робочого фартуха. Зона біля плити та мийки потребує особливого захисту від жиру та вологи, що і є класичним прикладом функціонального зонування.

Замість фарбування стіни можна оздобити декоративними панелями з дерева, МДФ або якісного пластику. Це має вигляд як стильний елемент дизайну, але водночас надійно захищає поверхню.

Мінімалістичним варіантом є встановлення високого контрастного плінтуса (15–20 см), який закриває найбільш вразливу зону безпосередньо біля підлоги.