Це вже колись було. І це в рази вигідніше агропідприємствам, ніж соняшник та кукурудза: Про культуру, яку зараз почали вирощувати на Одещині задля посилення української артилерії

Цьогоріч на Одещині дев’ять агропідприємств посіяли бавовник в якості експерименту. Про це журналісти інформаційної агенції «Юг.Today» вже розповідали неодноразово, зокрема і в сюжеті, відзнятому на полях агропідприємства «Стоянов А.А.»передають Патріоти України.

Пересічному читачу може здатися, що ця культура дійсно зараз вирощується в Бессарабії вперше. Але цьогорічні п’ять «перших» гектарів «білого золота» – це точно мінімум «друге пришестя» бавовника в наш регіон. А може й третє, бо на Херсонщині опанувати технологію вирощування рослини, яка є одним з символів Середньої Азії, намагалися ще у позаминулому сторіччі. Чи були такі спроби в наших краях, можливо, знають місцеві дослідники.

Ми ж зупинимося на більш пізніх часах – початку другої половини минулого століття.

Те, що «це вже колись було», ми обговорювали ще під час підготовки статті «Бавовна – це не тільки жах для окупантів, а й перспективна для вирощування на півдні України культура». Тільки от пригадати події, про які ти лише чув і то у далекому дитинстві, досить важко. Єдине, що точно спливло в пам’яті, – те, що врожай збирали вручну. І робили це жінки – складали коробочки, які на болгарський та турецький манер називали «памук», у фартухи. А потім сушили їх, чомусь вдома…

Так от, дитячі спогади, судячи з усього почуті нами від своїх бабусь та їхніх подруг, виявилися вірними.

А підтвердила їх нещодавно наша колега, журналістка видання BucPress Зінаїда Пінтяк у своїй публікації «Знову будемо вирощувати бавовну в Одеській області. Волокна потрібні в ОПК».

Далі наведемо перекладений з румунської уривок матеріалу, в якому Зінаїда переповідає згадки людини, які саме тоді й працювала на бавовникових полях.

«Маючи потребу зібрати матеріали з історії села Фрумушика Веке (нині Старосілля), у 2015 році я відвідала жительку села Пантар Клавдію. Саме від неї я вперше дізналася, що колись у селі Фрумушика Веке вирощували бавовну.
Клавдія Данілеску вийшла заміж за Пантара Тенасе в 1956 році. Незважаючи на те, що радянська влада зареєструвала його під іменем Афанасій, вона називала його Тенасе, оскільки так він був охрещений за румунських часів у 1935 році батьками Філатом і Дарією Пантар.
Тенаса, коли одружився з Клавдією, працював трактористом. Це був примітний хлопець. Закінчив в 1953 році Теплицьке училище механізації, де вивчав техніку вирощування бавовнику і активно працював на полях з цією культурою. Він пишався тим, що знав технологію вирощування екзотичної для Буджака рослини.
Міністерство сільського господарства СРСР відкрило спеціальну школу в центрі Південної Бессарабії, в селі Теплиця Арцизького району, де молодь вивчала технологію вирощування бавовника. У довідці з професійно-технічного училища Тенаса Пантара було написано, що він механізатор із вирощування бавовни. Країна потребувала робітників, і молодь направляли на курси механізаторів різних галузей сільського господарства. Експерименти з вирощування бавовника в Старосіллі тривали близько 10 років.
Тітка Клава розповіла: «У 1950-1960-х роках у селі вирощували бавовник, ми працювали на вирощуванні та зборі. Бавовну ми збирали у великі мішки, а потім складали в сараї. Коли сушили бавовну, всі пагорби були просто вкриті ватою. Вітер підхоплював тонкі бавовняні волокна і ніс їх разом зі степовими будяками й осотами. Після кількох років марної праці ми покинули вирощування бавовни».

Цікаві факти про вирощування бавовнику в Одеській області ми знайшли і в матеріалі ZN.ua «Зроблено з української бавовни!».

«З 1929 року бавовник входив до переліку «планових» культур української Бессарабії. У період із 1929 до 1954 року посівні площі бавовнику на півдні України сягали 220 тис. га. Ця рослина із субтропічного поясу непогано акліматизувалася на нашій території. Однак попри наявність ресурсів, науково-дослідних інститутів і селекціонерів, вона вимагала гарної агрокультури, догляду, адже мала й має численних шкідників і потребує значного зволоження. Крім того, багато сортів не встигали визріти навіть в умовах українського півдня й технологічно доводилося їх додатково досушувати, іноді навіть на печах селян. З 1954 року бавовник в Україні поступово виводять із масового вирощування. Мовляв, економічно вигідніше завозити сировину із Середньої Азії. Вочевидь, повоєнна економіка СРСР вже не аж так гостро потребувала додаткових полів стратегічної сировини», – зазначила авторка статті Ярина Скуратівська.

За словами фахівців, нинішній експеримент з вирощування бавовнику має більше шансів на успіх. Клімат за останні 60-70 років сильно змінився, став більш посушливим. До того ж зараз з’явилося багато нових сортів, і ті, які зараз ростуть на експериментальних гектарах на Одещині, добиралися з урахуванням місцевих умов.

Тож поки не будемо робити ніяких прогнозів. А ось якщо ви чи ваші старші родичи можуть щось пригадати про «минуле пришестя» бавовнику в Буджацькі степи, ми з задоволенням поспілкуємося на цю тему та розповімо про це нашим читачам.

Автор: Діана Гергінова