"У мене була IV стадія раку. А тепер я здорова!": Львів'янка розповіла про дивовижний порятунок

Через проблеми з легенями львів’янка змушена була приймати антибіотики. На тлі антибіотикотерапії з'явилися сильні болі в животі.

"Іншого виходу, як "зайти" в живіт і оглянути його зсередини, не було", – розповідає "Еспресо.Захід" завідувач хірургічного відділення Клінічної лікарні Львівської залізниці, лікар-онкохірург Андрій Іванишин.

Пацієнтці провели діагностичну лапароскопію. Ця операція є менш травматичною, ніж класична. Хірург не робить великих розрізів у ділянці тазу, а через кілька маленьких отворів вводить лапароскоп – спеціальний апарат для дослідження внутрішніх органів.

"Колись, коли не було ендоскопічних методик, застосування цієї методики було звичною практикою. Вона так і називалася – діагностична лапаротомія або торакотомія. Розкривали порожнини (черевна або плевральна, – ред.) й оглядали органи. Підозрілі частини брали на аналіз. Тепер за допомогою ендоскопічних методик це можна зробити мінімально травматично й максимально якісно. Але пухлина мусить дорости до певних розмірів і почати створювати незручності з боку легень, судин, кишечника, нирок, інших органів. Тоді ми ставимо діагноз. А у випадку пані Тетяни було дрібне метастазування і болі в животі, які почали наростати після перенесеної пневмонії. Це спонукало нас вдатися до ось такої агресивної діагностичної методики", – пояснює Андрій Іванишин.

Пацієнтка – його давня знайома, тож вона беззастережно довірила своє здоров'я і життя саме цьому фахівцю.

"Багато рідини було не тільки в легенях, а й у черевній порожнині. Також ми виявили безліч дрібних пухлинок – так, наче хтось порозсипав макові зернята по всій очеревині (печінці, сальнику, кишечнику) та по малому тазу. Всі ці органи запалилися і виникло явище кишкової непрохідності, – веде далі Андрій Іванишин. – Ми взяли шматочки з різних зон на аналіз. Прийшов висновок, що це – пухлина яєчника. У більшості випадків онкологічні захворювання мають прихований перебіг і пацієнт звертається вже, на жаль, з віддаленими наслідками в інших органах. Навіть якщо вони незначні, то це вже не початкова стадія хвороби. У пані Тетяни були розкидані множинні метастази, тож у неї діагностували IV стадію. Доля таких пацієнтів залежить від командної гри. Один лікар не приймає рішення – це робить команда зі спеціалістів з різних напрямків, яка обирає тактику лікування".

Онкохірург зазначає: у таких складних клінічних випадках боротьбу за життя пацієнта лікарі розпочинають не з хірургічного, а з хіміотерапевтичного методу лікування.

"Спільно з колегою з онкоцентру, лікарем-хіміотерапевтом Іванною Дудою провели пані Тетяні 6 курсів "хімії". Пацієнтка добре відгукнулася на лікування – відбулася регресія всіх симптомів: пропала рідина у легенях і черевній порожнині, а контрольне КТ показало, що вузликів уже практично ніде немає (тих, які можна було б візуалізувати за допомогою інструментального дослідження). Після того, як організм пацієнтки відновився, прийняли рішення перейти до наступного етапу лікування – проведення хірургічного втручання. Нашим завданням було видалити первинну пухлину. Разом із колегою, завідувачкою гінекологічного відділення Людмилою Ткачук провели пацієнтці пангістеректомію (видалили матку з придатками) та видалили очеревину, де зміни були видимі на око – ймовірні перитонеальні метастази". Операція тривала довше ніж три години. Гістологічне дослідження показало, що в одному з яєчників була невеличка пухлинка.

Рак яєчників – підступне захворювання. Навіть якщо жінка звертається до лікарів у перший місяць (!) після виникнення симптомів, у 70% випадків його діагностують уже на ІІІ-ІV стадії. В Україні, згідно зі статистикою, впродовж року після встановлення діагнозу виживає лише три пацієнтки з чотирьох. Багато залежить від стадії, на якій виявили захворювання, типу пухлини і проведеного лікування. Але не менше – від фаховості лікуючого лікаря і бажання самої жінки боротися за своє життя та здоров'я.

"Далі будемо наглядати за пані Тетяною. Оскільки під час цієї операції ми не виявили змін, характерних для метастазів, які виявили під час першої діагностичної операції, прогноз у пацієнтки – хороший. Скарг у неї немає", – констатує Андрій Іванишин.

Організм жінки досить швидко відновлюється. Спілкуємося з нею телефоном наступного дня після виписки з лікарні. Голос у неї – втомлений, але щасливий.

Фото: Facebook-сторінка Людмили Ткачук. Львів’янка Тетяна Сеньків зі своїми рятівниками, завідувачем хірургічного відділення Клінічної лікарні Львівської залізниці Андрієм Іванишиним та завідувачкою гінекологічного відділення цього ж медзакладу Людмилою Ткачук.

"В Андрія Зеновійовича – золоті руки і талант від Бога. Навіть коли робив перев'язку, я цього зовсім не відчувала! До кінця своїх днів буду вдячна йому за порятунок життя. Мене вже могло не бути, а я живу, і дай Боже, буду ще довго жити!" – каже пані Тетяна.

"Відпочинете, наберетеся сил, а далі які у вас плани?" – запитую.

"На роботу хочу! – сміється львів’янка. – Не хочу довго хворіти".

Пані Тетяна 27 років пропрацювала адміністратором у цирку. Дізнавшись, що вона важко хворіє і потребує дороговартісного лікування, колеги активно включилися у збір коштів.

"У мене унікальний колектив. Унікальний! Я їм така вдячна, – говорить крізь сльози жінка. – Самі розумієте – хіміотерапія, медикаментозна підтримка – це все коштує немалих грошей. Коли я лежала у лікарні, щодня хтось до мене приходив, змушував їсти, бо ж апетиту в мене зовсім не було. Якщо щось мені було потрібно, достатньо було набрати будь-який номер з телефонної книги – і за кілька хвилин уже хтось приїхав би: хтось із роботи, зять, донька з онуком Богданчиком. Дочці було дуже важко: маленька дитина і ще я, хвора… Весь час мене морально підтримував Андрій Зеновійович. Як же я вдячна цій людині! Дякую Богу, що він трапився на моєму шляху. Перед випискою він прийшов до мене і сказав, що є вже результати аналізів і що вони – добрі. Для мене це був шок! Я – здорова людина, хоча у мене була IV стадія раку!"

Пані Тетяна радить жінкам, яких щось непокоїть, відразу звертатися до лікаря.

"Але шукайте свого, якому зможете повністю довіритися. Коли я йшла на операцію, в мене був тваринний страх, – зізнається співрозмовниця "Еспресо.Захід". – Настільки сильний, що не передати словами. Але ось у дверях з'явилася постать Андрія Зеновійовича. За ним – Людмила Леонідівна (Ткачук, – ред.). Все, я спокійна, я – в чудових руках. Звісно, були дні, коли впадала в паніку, але у таких випадках одразу телефонувала лікарю. Він скаже мене кілька добрих слів, і вже знаю, що все буде добре. І Слава Богу!" – всміхається жінка.