У мене немає заклику до дії. Скоріше заклик до бездіяльності, адресований групі людей, які керують країною, - Валерій Пекар

"Скоро друга річниця повномасштабного вторгнення, і нині Україна перебуває в найгіршому стані за ці два роки. Суспільство втомлене й розколоте, виснажене чварами і зневірою. Завищені очікування 2023 року обернулися розчаруванням навіть для тих, хто не зачаровувався. Той градус єдності й наснаги, що був у перші дні, закінчився", - пише викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Армія виснажена боями, відсутністю ротації й некомплектом особового складу, нестачею озброєння й боєприпасів, недолугими заявами та нерозумінням, що буде далі із системою командування. Такої хвилі добровольців, як на початку, уже ніколи не буде.

Бізнес укотре обманутий, коли для виконання нещодавніх обіцянок щодо припинення тиску були внесені законопроєкти, які лише погіршують. Частка підприємців, готових просто закриватися, сягнула рекордної позначки.

Комунікація між владою і суспільством остаточно припинилася. Єдиний марафон, анонімні Telegram-канали й позитивні блогери не здатні ні донести позицію, ні зберегти довіру. Важливі речі дізнаємося з іноземних медіа. Зворотні сигнали знизу вгору блокуються повністю. Життєво важливі рішення принципово не обговорюються.

Державна служба фактично на грані зникнення через некомплект, низькі зарплати, страх переслідувань навіть за конче необхідні рішення й ненависть суспільства. Недоброчесні крадуть, як в останній день, доброчесні ховаються, як равлики. Довіра до державних інституцій у цілому на вкрай низькому рівні.

Політична еліта принципово сконцентрована на рейтингах і виборах, а не на перемозі. Ця хибна система пріоритетів коштує щоразу більше.

Іноземна допомога надходить повільніше й у меншому обсязі, ніж потрібно. Проблема нашої невдалої комунікації (слабких повідомлень і недостатніх каналів) поєднується зі стратегічною розгубленістю самих союзників, які бояться нашої поразки й нашої перемоги приблизно однаково.

Є загроза втрати макрофінансової стабільності, різкого падіння курсу гривні і спалаху інфляції (хоча інтенсивна співпраця з ЄС і МВФ може відвернути цю загрозу).

Це все на тлі подальшого розгортання демографічної кризи, величезної еміграції та внутрішньої міграції, зростання тіньового ринку праці і збільшення чисельності громадян, які потребують соціального захисту.

І все це на тлі згортання демократії, свободи слова, прозорості й підзвітності, місцевого самоврядування та інших основ української життєстійкості. На тлі політичних чвар і комунікаційних провалів.

Ми підійшли найближче за 32 з половиною роки незалежності до стратегічної поразки. За якою – руїна, пустка й наступний геноцид.

Саме час схаменутися.

Ціна того, що можна втратити, усвідомлюється в момент утрати.

Тут треба було б написати, за законами жанру, якийсь call to action, заклик до дії. У мене немає заклику до дії. Скоріше заклик до бездіяльності, адресований групі людей, які керують країною.

Припиніть. Просто припиніть політичні ігри, рейтинги й підготовку до виборів. Припиніть розхитувати човен. Посидьте трохи без діла, відпочиньте.

Дайте можливість людям видихнути. Дайте можливість парламенту навести лад із терміновими прогалинами в законодавстві, а уряду – в економіці. Дайте можливість армії воювати, а підприємцям працювати. Дайте людям спокій. Час для політики настане ближче до перемоги. А зараз ми ближче до поразки. Просто припиніть. Інакше човен потоне, і не буде чим керувати".