У Трампа завдання із зірочкою - розрулити війни так, щоб замість російських не замайоріли китайські прапори, - військовий аналітик

"Зима прийшла. Увесь минулий тиждень було таке навантаження, що виникла ситуація небаченої розкоші – не було часу читати й реагувати на посилання "ти бачив це?!", - пише військовий аналітик Олексій Копитько на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Що цікаво.

1. Грузія – дуже яскраво, але важливо не втрачати контексту.

Ще навесні в усіх аналітичних викладках на осінь окремими пунктами було відзначено Грузію й Молдову. У середині літа я написав пост, де зазначив: Грузія – планова пожежа, Молдова – планова пожежа.

Поки що там усе йде в колії, імовірність радикальних змін визначається на іншому майданчику – у Румунії. Цей сюжет залишається поза кадром. А дарма.

Ми заслужено дякуємо полякам, але ми маємо не менш заслужено і щиро дякувати Румунії. Ба більше.

Товариш Орбан і товариші поляки, підвищуючи градус риторики, завжди відкочувалися багато в чому тому, що Україна межує з адекватною в діях і небагатослівною публічно Румунією. Колись про це правильні люди скажуть більше.

На виборах президента Румунії був практично ідеальний кандидат – заступник генсека НАТО Мірча Джоане. Раніше він був міністром закордонних справ і де-факто основним драйвером успіху вступу Румунії в НАТО.

За роки роботи у Брюсселі він познайомився з усіма першими, другими й тими особами, які прийдуть на зміну першим і другим. У момент, коли потрібно ефективно грати в зовнішній політиці й обороні, підготовленішу людину уявити складно. І у вересні він був потенційним лідером перегонів.

Але румунський народ вирішив, що в цьому немає доблесті, бо надто просто. Чому сприяли колективні зусилля різних політиків щодо потоплення рейтингу Джоане. У підсумку Румунія опинилася перед вибором, від якого трохи здригнулася. Підсумки першого туру оскаржили з перспективою перерахування, а на парламентських виборах керівна партія одразу показала впевненіший результат, ніж її лідер тиждень тому.

Чим загрожують імовірні політичні бродіння в Бухаресті?

По-перше, це може негативно позначитися на процесах у Молдові, де за пів року найважливіші парламентські вибори.

По-друге, це може підвісити (не зламати, а додати невизначеності) у відносини з Україною. Там, де раніше все було гладко й передбачувано. Як наслідок – це побачить товариш Орбан і товариші поляки. Які стануть агресивніше робити нам нерви.

2. Але ширший контекст у тому, що Грузія, Румунія, як і Сирія, – це маршрути. Уже робочі, з потенціалом зростання. Або перспективні. Товари в/із Китаю в Європу. Енергоносії з Перської затоки – у Європу. Констанца – Дунай – Белград – Будапешт тощо.

Упершись в Україні, товариш Путін змушений поділитися або віддати (залежно від підсумкового масштабу проблем) свою клієнтелу старшим китайським товаришам. Тобто у Грузії зараз вибір не між ЄС і РФ, а де-факто питання про місце й роль у китайському порядку денному.

Товариші американці всю цю красу бачать і напевне пов'язують.

У Румунії до Вашингтона прислухалися дуже уважно. Особливого хаосу у важливих питаннях там не мають допустити. Але всяке буває.

Результат протесту у Грузії, як кажуть розумні люди, залежатиме від здатності до політичного структурування й об'єднання довкола лідера. Президентка Грузії зробила крок уперед. Тепер нюанс у тому, як до неї поставляться в головних столицях після формального закінчення повноважень за два тижні. І яку підтримку нададуть чи не нададуть.

Неуспіх опозиції з подальшим затиханням – це звалювання Грузії в орбіту Китаю через одні руки. Схоже на те.

3. Китайцям глибоко байдуже, хто живе у Криму. Але в них є аргументи, щоб ця територія перестала бути джерелом метушні. Аж до демілітаризації. Бо метушня шкодить бізнесу.

Наша територія загалом і наша "велика Одеса" – це також поле інтересів і розширення ймовірного каналу комунікації з Європою.

У товариша Трампа завдання із зірочкою: як розрулити ситуацію з війнами, щоб замість російських раптом не замайоріли китайські прапори. Причому не десь в умовній Африці, а на цілком конкретному східному й західному берегах Чорного моря. На порозі Європи.

І ось тут головне. Усе впирається у здатність демонструвати суб'єктність. Якщо Україна буде аморфною й почне сипатися, не матиме вигляду опори – урегулювання буде у форматі якогось пасу на Путіна й розміну з ним.

Якщо ж Україна не тільки до інавгурації Трампа, а й кілька місяців після цього буде готова демонструвати внутрішню єдність і відсутність позивів до самогубства, можна буде спертися, і буде сенс віджимати Путіна.

Європа до виборів у Німеччині фактично без голосу. Тож якийсь стрункий процес до березня прогнозувати складно.

4. Цей рік зручно розглядати через призму послідовного розв'язання завдань. Україна вирішила одне важливе завдання – до виборів у США не впала й не дозволила загнати в капітуляцію. Трамп дістав у спадок поранену, але живу, цілісну Україну, яка стоїть на ногах. А не обережно упакований безмовний набір органів у коробочках.

Тепер новий рівень – відстояти цей статус цілісного гравця, а не набору уламків, які можна розфарбовувати в різні кольори.

Ситуація на фронті тяжка. Росіяни мають просування. Але абсолютно дикою ціною. Нічого доброго в русі ворога немає. Проте здатність України утримати цілісність, не обвалитися – це запорука того, що можна буде заявити й відстоювати свою позицію, здобути під це підтримку. Інакше навіть права голосу не буде.

Наступний рубіж – за сім тижнів. Динаміку подій на різних ділянках усі бачать. Може прилетіти не чорний лебідь, а чорний бегемот.

Я не дуже вірю в сирійських антиасадівських бойовиків усіх мастей, бо вони зараз втрачають час. Але суть у тому, що в такій турбулентності виграє той, хто не сахається. От і не треба.

Росіян може десь забракнути. Вони можуть помилитися. У них може статися комунальний колапс чи ще щось. Їхній блеф і смикання "орєшніків" стане працювати ще менше.

Внутрішні політичні скандали, призначення, конфлікти не мають створювати видимість того, що в нас усе розсипалося. Бо це далеко не так, попри старанність високоактивних ідіотів.

Гроші наступного року більш-менш є або будуть.

Зброя – більш-менш є або буде.

Не можна допустити, щоб обіцяне вимкнули.

Тоді партнери будуть враховувати нас, хоч ми й незручні, а Росія опиниться перед вибором: ще як мінімум пів року з нами вовтузитися у кривавому бруді, з ризиком втратити цінні позиції у світі, які створювали із часів імперії. Або зупинитися. Ось десь тут і буде поганий, але найкращий із можливих вихід. Тимчасовий. До наступного завдання.

Підтримувати дією фронт. Не забувати робити те, що тішить і підтримує самих себе і близьких. Скоро Новий рік".