Вбивця, звільнений без суду, - це запрошення до нових убивств, - українська письменниця про обмін полоненими

"Хуцпа 80-го левела - це говорити про "усвідомлення цінності людського життя", віддаючи замовникові вбивства - непокараних убивць. Тобто, це вже не брехня в звичайному розумінні - а якась порнографія духа в особливо жорсткій формі", - пише українська письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Усвідомлення цінности людського життя з'являється в людстві там і тоді, де з'являється табу на вбивство. Навіть в архаїчному родоплемінному соціумі за вбивство належиться суд не тільки тому, що родичі жертви жадають помсти, - а насамперед тому, що таким чином суспільство демонструє всім сущим і прийдешнім, що воно "свідоме цінности людського життя": свідоме того, що "кров людська - не водиця, проливати не годиться" (с) (і кожен цивілізований народ має в своїй мові збережені аналоги цій формулі.)

Вбивця ж, звільнений без суду, - ознака домінування зовсім інших цінностей, відверте рекрутське запрошення для нових охочих: "Убивайте, шлях вільний!" (в нашому випадку - "За х@хлов ничего не будет!")

(Ба більше - тепер пролита вбивцями кров ляже своїм тягарем ще й на тих, кого буде звільнено коштом їхнього непокарання: така-от класично-мафіозна "пов'язка кров'ю". Тому що карма, як відомо, - сука, а кров - таки не водиця, і за переступ "основного закону метафізики" обов'язково приходить відплата, рано чи пізно. "Вимінюючи" в терориста наловлених бранців на непокараних злочинців, злочин тим самим аж ніяк не анулюють - це фізично неможливо! - а тільки "розмазують" на більшу кількість народу: переводять невинних - у мимовільні співучасники.)

Ну а все разом - це акт колективного, всією країною, ставання навколішки перед державою-терористом, схиляння голови і покірне визнання ГУЛАГівського принципу: "Кто сильный, тот и прав". Welcome to hell.

Тому те, що відбувається зараз - це фактично плебісцит: поділ на тих, хто згоден на ГУЛАГ, бо сподівається влаштуватись при кухні, - і тих, хто каже: "Ні, покидьки, йдіть туди самі".

Ось так усе насправді просто. І середини тут - ні, немає...".