"Гаразд, про фемінітиви. Там, кажуть, якась кобіта заявила, що її професійну гідність принижує, коли її звуть "психологиня", а не "психолог", зчинився рейвах, і кілька душ і 1 журналіст прийшли мене питати, що я з цього приводу думаю. Ну ок, "най буде", - все ліпше, ніж про вбитих дніпрянських дітей думати. Тим більше, що це теж, певним чином, усе та сама війна", - пише письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:
"Бо в цьому сюжеті насправді все дуже просто: людина, котра таке написала (і ті, котрі відчувають
так само), тим всього лиш засвідчила, що вона, як казав про себе Сталін, "чєлаек рюскай культури", - навіть якщо на позір технічно досконало опанувала українську, вона її не відчуває. В даному випадку - не відчуває, що фемінітиви в українській не просто граматично правильні, а й оцінково нейтральні.
А в російській - от же ж в чім штука, ні. Не нейтральні. Тому "лікарка" - це жіночий рід іменника, а "врачиха" - пейоратив (образливе). "Редакторка" - жін. рід від "редактор" (і "головна редакторка" цілком норм. звучить!), а "редакторша" - атож, знецінення (відтінок залежить від контексту). От панійці і "психологиня" так принизливо звучить. Бо всі дєвочки, виховані на поезїї "Сєрєбрянного Вєка", змалечку запам'ятали, як пристрасно боролась Ахматова за те, щоб її визнали не за якусь там "поэтессу", а за цілого "поэта", і таки перемогла! (герой Андруховича таких літературних дєвочек уявляв з пенісом і тестикулами - бо, як на українськомовну прошивку, це дійсно смішна проблема, але це нам вона смішна, а в Росії це ні разу були не жарти...)
Чому так? та тому що, встонадцяте повторю Юрія Шевельова, "кожна мова є чортячо небезпечний свідок історії народу, котрий ту мову вживає" (с). Тому що в нас були жіночі школи, жіноче право на володіння майном (материзна), завдяки чому в нас жінки, м.ін., фундували університети й академії, і шлюбна угода з обумовленим жіночим вихідним ("понеділкуванням") була, і ще ціла купа пундиків, які й не снились нашим сестрам навіть у просвіщенній Європі ("малороссы позволяют говорить женщинам!", - з жахом записав у кінці ХІХ ст. німець, що провадив реєстри переселенців в Оренбурзькі степи). От. А в Росії був "домострой", і невістка звалась "сноха" - та, себто, кого "сношає" чоловіча частина родини. І дві, здавалось би, близькоспоріднені слов'янські мови саме цю культурну прірву й відбили: коли в одній фемінітиви - це звичайна граматична функція роду, а в другій і в ХХ, і в ХХІ-му ще столітті - приниження, зашите глибоко в колективній пам'яті тицяння носом, що ти не людина, ти бабадура, дірка для злягання, соррі, сношанія ("сегодня я, с Божьей помощью, вы...л Керн", - як писав другові рос. класик, котрий досі вважається в них зразком куртуазности, бо іншої там не знали, - те, що їхня солдатня всюди, куди не влізе, масово ґвалтує жінок, є одним із віддалених наслідків цього самого споконвічного жіночого безправ'я, ). Ясно, що образливо, як же ж ні...
Відтак виникає два питання.
1) Що з цим робити? та просто, усвідомити, що ви тягнете в українську мову чужорідні культурні маркери: свою "травму снохи" намагаєтесь прищепити на нашу "материзну". Усвідомлення - як відомо з психології, перший крок до зцілення від травми. Добре, що проговорили, можете собі ще для практикуму щодня нагадувати, що Леся Українка не мала проблем Ахматової з "поетом" і "поетесою". Навіть її мама не мала. (Зате я мало не тридцять років нема-нема та й мушу виправляти в титрах під моїм іменем "письменника" на "письменницю" - бо наших журналістів переїхав у школі Сєрєбряний Вєк, і "письменниця" їм уже звучить "несолідно".) Як тільки ви цю різницю сповна осягнете, вам одразу попустить.
2) Чи "невроз фемінітивів" - це тільки реакція "російськокультурної прошивки"? Ні, не тільки. Буває й банальне хамство людей цілком собі українськомовних, але кепсько вихованих - яким мовні інновації (чи те, що вони такими вважають) ріжуть вухо, і вони лютують, як завжди обмежена людина на незрозуміле, й гигочуть, як підлітки, з "навіжених феміністок". Нічого, звикнуть.
Мені також не всі впроваджувані фемінітиви до смаку, і дратує, коли їх механічно дочіплюють у множині до кожного збірного звертання (українська мова знає десятки способів зграбно звернутись до змішаної аудиторії, не обов'язково щоразу ґалантно додавати "і українки", "і захисниці", "і читачки" тощо - цитуючи ту-таки Лесю Українку, "сепаратизм сей трохи смішнуватий"), - але це все теми для фахових мовознавчих дискусій, а не для фейсбучних сеансів аґресії, скеруйте краще свою аґресію назовні, а не всередину і так щодня нищеної ворогом спільноти... І вчіть, будь ласка, мову - рідну мову треба вчити все життя, якщо ж ви справді вірите, ніби старе галицьке слівце "членкиня" щойно вигадали навіжені феміністки, це певний знак, що українську мову ви знаєте погано.
На цьому все, як кажуть наші бійчині - "доповідь закінчила". Шануймося".
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
Демонстративний запуск росіянами балістичного носія ядерної зброї по Україні, відповідні попередження посольства США напередодні, повернення ядерної риторики у марення кремлівських безумців, – викликають в памʼяті суспільствознавчі студії. "Текст трохи...
"Схоже, своєю заявою щодо Криму президент України послав західним лідерам сигнал, що готовий сідати і домовлятися. Путін - стоїть на своїх, давно озвучених позиціях. Чи вдасться дуету американських президентів Байдена і Трампа за допомогою певних дій і...
Приєднуйтесь
