Весь український народ, котрий поки що має незалежність, приготував військовим таку долю, - Ігор Луценко

"У мене є колега-військовослужбовець Вадим (ім'я змінюю). Він служить у одній із відносно непоганих військових частин. Доброволець із 2022 року, учасник бойових дій. Офіцер. Інвалід, коліна геть погані, каже, що може у будь-який момент списатися. Так от, Вадим зараз живе… у машині", - пише екснардеп та військовослужбовець Ігор Луценко на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"У нього є улюблена парковка у Житомирі, де його ніхто не чіпає. Щоранку, якщо нормальна погода, він виходить на паркінг, робить зарядку. Потім прямо на асфальті розкладає речі, перепаковує автомобіль з режиму «спальня» в режим денної їзди. Щоб митися, він купив абонемент у спортклуб. Це в Житомирі дуже недорого. Щоб пратися, Вадим їздить раз на тиждень до побратимів.

У Вадима дружина і двоє дітей. Попри те, що у Житомирі не найвищі ціни на оренду житла, він економить у теплу пору року, щоб мати можливість більше допомагати фінансово сім'ї. Яких бачить кілька разів на рік.

Вадим виконує важливі завдання в тилу. Його бойовий досвід безцінний. Його завзяття неймовірне. Його зарплата в тилу — базове грошове забезпечення. Його машина — власна, надійна, хоч і немолода.

Тож який подарунок від українського народу українським військовим на День Незалежності, на Новий рік і на всі ніші свята є найбільш бажаний і потрібний?

Звісно, система ротаційної служби. Щоб можна було служити рік або півтора, і потім стільки ж, припустимо, часу бути у цивільному житті - виховувати дітей, працювати та розвиватися як професіонал, підтримувати власний бізнес, відновлювати здоров’я тощо.

РФ своїми діями і навіть відвертими словами задекларувала намір воювати з нами довгі, довгі роки. РФ заробляє сотні мільярдів доларів на рік за рахунок експорту енергоресурсів, не кажучи вже про інші статті доходів. Москві вистачає і на хліб з маслом, і на найманців, щоб кратно переважати нас на фронті. Ця війна для них є максимально комфортною з усіх тих, що вони вели за свою історію. Тому вони і не думають зупинятися. Тому це на роки і на десятиліття. І якщо ми не перебудуємося в цьому плані, то ніякої незалежності скоро не буде.

Не може кріпосна армія воювати вічно. Тим більше, не може воювати вічно рабська армія, з якої можна зараз втікати де-факто без наслідків.

Ще раз вдумайтеся, вдивіться в це виключно українське диво. В українського солдата вибір: з одного боку — служба до 60 років або до критичного поранення, з іншого — можливість практично безкарно піти додому в СЗЧ. І це при тому, що більшість однолітків цього солдата занурені у принади мирного життя, насолоджуються особистим життям, покращують фахові навички, розвивають власні справи. Все це — в Україні або за кордоном, неважливо.

Мікроскопічна соціальна вибірка ексколег автора цих рядків свідчить саме про це. Справжні громадські активісти пішли воювати, «звичайні» громадяни — екснардепи, журналісти, економісти, юристи, підприємці - у своїй більшості не воюють, а живуть мирне і, в цілому, успішне життя.

Це не тільки і не стільки закони й чиновники. Весь, весь український народ, котрий поки що має незалежність, приготував військовим таку долю: воювати до граничного віку, каліцтва або смерті. Або майже безперешкодно піти у СЗЧ.

Дзеркало, котре мало б показувати суспільству його вади, зараз викривлене. Очі, якими народ мав би на себе зі сторони глянути, зараз заплющені. Народ спить.

А й дійсно, навіщо заброньованим журналістам це все? Навіщо заброньованим «громадським активістам», тобто найманим співробітникам фінансованих іноземними урядами організацій, якісь реформи призову, реформи в ЗСУ?

Навіщо це все так званим лідерам думок? Вони і так купаються в суспільній увазі й повазі, й не думають іти на фронт. Пишуть дописи і статті, дають коментарі.

Навіщо це все музикантам і поп-зіркам, хто їх зажене на фронт? Концерти в тилу — ага, ради зборів для ЗСУ! — їх все одно цей народ буде любити, їхні пісні співатимуть. Хоч вони і хитрозроблені боягузи, народ їх обожнює.

Це український народ не вимагає справедливої системи служби і справедливої системи мобілізації. Це український народ не добивається зміни радянських порядків у армії. Народ, котрий під час війни може вийти на вулиці за інші, безумовно хороші, речі - не вважає за потрібне протягнути руку допомоги тим, хто зараз 24/7 зайнятий захистом незалежності.

Як ми далі у таких умовах виживемо? Я точно не знаю. Але це точно — ротаційна служба, це точно — справедлива мобілізація, це — реформи в армії. Або прокинемося, або програємо. Доки Вадим з його колінами не списується, будемо триматися".