Ветерани не є рівними з цивільними - це треба визнати, - голова ГО "Принцип"

"Під час інтерв'ю мене запитали, що я думаю про неприйняття ветеранів і ветеранок у цивільному суспільстві та що із цим робити. Чесно кажучи, я не знаю, яке рішення тут може знайти суспільство. І дозволяю собі, як людині з родини ветеранів, не мати готової відповіді. Але мене дуже тригерить ця тема, і я дуже злюся", - пише голова ГО "Принцип" Любов Галан на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Я говорю зараз не як представниця організації «Принцип», а радше як цивільна людина, яка є теж членом родини ветеранів. Дуже драконить і дуже злить те, як взагалі суспільство поводиться з війною. Тема ветеранів і війни вона — нероздільна, правда ж? Те, як ми зараз ставимося до війни, показує симптоматику того, що буде з ветеранами, їхніми родинами після війни чи в перерві між війнами. Я, наприклад, не налаштована на супер позитивний варіант, що у нас буде період «після війни» — власне, без війни. Швидше за все, ми будемо готуватися до наступної війни.

То що ж я думаю про це?

З одного боку, ми дуже сильно змінилися, суспільство змінилося. Це вже не 2014-й рік, не 2015-й, не 2016-й, і так далі. Сталася надзвичайно глибока трансформація національної ідентичності, в якій воїни та їхній досвід займають важливе місце. І є набагато більше поваги. Я бачу це.

Ветеранська чи навколо ветеранська тема перестала бути темою «старших людей» серед молоді. Подивіться на акції родин захисників Азовсталі. Я була на подібних акціях до 2022 року, адже полонені були і до повномасштабної війни — і нас тоді збиралося п’ять-шість «дурачків» з плакатами біля Верховної Ради. Тоді це нікому не було цікаво. А зараз я бачу там молодих дівчат, хлопців. Це зовсім інший масштаб і атмосфера.

По-друге, медійна активність і робота з суспільством з боку бригад теж має великий вплив. Та сама кампанія «Азова», яка вийшла нещодавно: «А мій в Азові». Як би хто до неї не ставився, вона суттєво змінює сприйняття. Вона додає голосу й відчуття присутності, і робить це у зовсім немаргінальний спосіб.

Третій позитивний фактор — це те, що нас всіх буде так багато, що нас не подолати. І доведеться з нами жити, доведеться навчатися, доведеться змінюватися. Просто дуже багато буде ветеранів, ветеранок і їхніх родин.

Погано те, що багато людей дуже егоїстичні, дуже інфантильні. Не хочуть брати відповідальність за свою державу. Самі, маючи сором, намагаються принизити чи не визнавати інших людей. Або приходять до нас з якимись дурницями, наприклад: «Навчіть нас примирити ветеранів і цивільних в нашій компанії». В компанії, яка сприяла незаконному виїзду чоловіків за кордон. Я не знаю, чи можна примирити цивільних і ветеранів, коли ваші цивільні ухилилися від конституційного обов’язку захищати країну. Чимало таких абсурдних прикладів. Я, якщо чесно, не знаю, як з ними працювати. Я просто не толерую це, говорю про це.

Я проти таких фраз: «ветерани і цивільні - однакові люди». Ми не однакові з ветеранами. Їхній досвід інший. Так, ми всі є громадянами України, ми всі маємо вкладатися в захист нашої країни, але ми не однакові. Ветерани не є рівними з цивільними — це треба визнати, бо саме вони взяли на себе відповідальність за нас усіх.

І останнє, що я скажу, мені здається, що багато конфліктів, непорозумінь виникає просто з того, що ми залишаємося такими людьми, якими є. Десь слабкими, десь невихованими, десь байдужими. Є певні природні процеси, які мають відбутися у суспільстві, аби воно змінилося.

Але, я думаю, що дороги назад немає. Багато моїх друзів зі мною не погоджуються. Вони вважають, що буде великий відкат назад. Я теж думаю, що буде великий відкат від поточного залучення людей до речей, які стосуються держави — але я не думаю, що ми колись знову будемо в суспільстві рівня 2014−2015 року. Ми вже далеко не там. Я заходжу в Instagram — і бачу, як всі модні блогери репостять дописи, пов’язані з війною, з ветеранами. Це вже дуже круто. Слава Богу, нарешті українською мовою почали говорити. Щось вже змінилося. І це добре.

Чи цього достатньо? Не знаю. Але дуже вболіваю за людей, які займаються цим".