"Від деяких американських порад надто вже тхне тим, що наші західні друзі люблять називати "подвійними стандартами", - волонтер

"Смерть судді Верховного суду США Рут Гінзбург та дискусія, яка розгорнулась навколо призначення її наступника чи наступниці, підвісили і так безпрецедентний градус президентських перегонів в Америці. Бо якщо Трамп та республіканська більшість в Сенаті встигнуть заповнити вакансію консервативним правником до кінця цього року, у Верховному судді утвориться стійка більшість у 6 консервативних суддів проти 3-х ліберальних замість хиткого балансу 5:4 та 4:5, який існував до смерті Гінзбург (чинний голова ВС суддя Джон Робертс, голос якого останні роки був вирішальним у принципових справах, іноді голосував разом з консерваторами, іноді – з лібералами)", - пише волонтер та правник Геннадій Друзенко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"А це означає, що новий склад суду може переглянути такі символічні для лібералів досягнення як легалізація абортів, узаконення одностатевих шлюбів чи добити Obamacare. Оскільки, за відомим висловом судді Чарльза Еванса Х'юза, "Конституція – це те, що кажуть судді", а суддів до головного суду Сполучених Штатів призначають пожиттєво, створення стійкої консервативної більшості у Верховному суді може мати для Америки набагато більш далекосяжні наслідки, аніж переобрання Трампа на другий строк.

А мене ця дискусія (до якої вже – до того як тіло Рут Гінзбург було віддано землі – долучилися Трамп, Байден та Обама, не кажучи про численних членів Конгресу) навела на думку, чому останнім часом Захід відверто програє Україну. Якщо коротко відповідь на це питання дає відоме українське прислів'я: "Красен проповідник не викладом, а власним прикладом". Два століття тому серед американців було популярним схоже прислів'я: "Наслідуй приклад англійців, а не їхні поради". Стосувалося ця максима спроб Британії нав'язати безмитну торгівлю Новому світу, який Лондон розглядав як "аграрну наддержаву" і якій пропонував спеціалізуватись на виробництві сировини, експорт якої дозволяв би американцям купувати високотехнологічні товари британської індустрії. Штати не послухали британських порад, а натомість скористались з рецепту протекціонізму, який привів Великобританію до прискореного розвитку у 17-18 століттях та перетворив її на лідера промислової революції. В результаті США з "аграрної наддержави" перетворились на промислового гіганта, а згодом – і на найпотужнішу економіку світу.

Чому я про це пишу? Бо поради американців щодо реформування нашої правоохоронної системи часто нагадують поради британців щодо запровадження вільної торгівлі з Новим світом два століття тому. Яка головна порада та вимога колективного Заходу щодо правоохоронної системи України? Забезпечити її незалежність від політиків та доброчесність. Та чи так вже незалежні суди та доброчесні судді у наших порадників? Битва за заповнення вакансії, яку утворила у Верховному суді США смерть Рут Гінзбург, нагадала, що наші заокеанські наставники доволі далекі від стандартів, які вони проповідують в Україні.

На вершині правоохоронної системи США стоїть Верховний суд. Призначення суддів до нього — це політична баталія, яка навіть віддалено не нагадує того максимально деполітизованого процесу, якому американці вчать українців. Вашингтонська еліта була б неймовірно здивована та обурена, якщо б хтось порадив їм призначати комісію з незалежних експертів для номінування претендентів на найбільш престижну юридичну посаду в країні. Згідно з Конституцією США право призначати суддів ВС — це політичний трофей, який отримує демократично обраний президент та сенатська більшість. Попри жорсткий розподіл влади в Америці, судді отримують свою демократичну легітимність саме від виборних гілок влади. А систему стримувань та противаг забезпечує докорінно відмінна тривалість каденції суддів, сенаторів та президента.

Джон Маршалл, напевно найбільш відомий та прославлений суддя за всю історію США, очолив Верховний суд в останні дні президентства Джона Адамса та федералістської більшості в Конгресі, несподівано для себе катапультувавшись у суддівське крісло з посади державного секретаря. Надягнути суддівську мантію Джона Маршалла змусила суто політична логіка: федералістам конче потрібно було закріпити за собою бодай один владний форпост після розгрому від республіканців Джефферсона на виборах 1800 року.

Але залишимо "діла давно минулих днів, казки старовини глухої". Можливо, за 200 з гаком років американська демократія змінилась до непізнаваності? Перенесемось у рік 2016-й, рік президентських перегонів. У лютому 2016-го помер суддя Верховного суду Антонін Скаліа. Згідно зі своїми конституційними повноваженнями президент Барак Обама номінував на спорожніле місце у ВС суддю столичного суду Мерріка Гарланда. Однак республіканська більшість у Сенаті під проводом сенатора Мітча Макконнелла відмовилась не просто затверджувати на посаді, а навіть розглядати кандидатуру президента-демократа. Республіканці мотивували це тим, що право заповнити вакансію у Верховному суді згідно з демократичною логікою належить наступному президенту, якого американці мали обрати наприкінці 2016-го. Меррік Гарланд так і не став суддею Верховного суду США: формально його висування втратило чинність із завершенням повноважень Конгресу 114-го скликання 3 січня 2017 року. Щойно законодавство дозволило номінувати на вакантну посаду у ВС іншу особу, новообраний президент Трамп запропонував Сенату колишнього секретаря апарату Білого дому за часів президента Буша молодшого (2003–2006) Бретта Кавано, якого і затвердили суддею ВС 7 квітня 2017 року. Попри те, що розгляд кандидатури Бретта супроводжував гучний скандал щодо сексуальних домагань молодого Кавано до Крістін Форд із застосуванням насильства, а також вкрай суперечливі відповіді кандидата під час слухань у профільному сенатському комітеті, це не завадило республіканцям призначити на посаду судді Верховного суду США "на 100% свою людину". Через суто політичні мотиви вакансія, що утворилась у Верховному суді США після смерті Антоніна Скаліа, залишалась незаповненою більше року…

Зараз історія повторюється, але у гіперболізованій формі. У рік президентських виборів у головному суді Америки відкрилась вакансія судді. Республіканську більшість в Сенаті очолює той самий Мітч Макконнелл, але цього разу президента звуть не Барак Обама, а Дональд Трамп. І він не демократ, а республіканець. До вирішального голосування залишилось лише 6 тижнів, а не майже 9 місяців, як було 2016-го. Ба більше, покійна суддя Гінзбург прямо артикулювала свій "заповіт": заповнити її вакансію у Верховному суді після інавгурації нового президента. Як на це реагують Трамп та Макконнелл? Обіцяють заповнити вакантну посаду якомога швидше. Як дрібну втіху прихильникам спочилої Гінзбург, відомої своїми феміністичними поглядами, Трамп обіцяє вже цього тижня номінувати на посаду судді ВС жінку. Ні в кого не виникає сумнівів, що майбутня кандидатка за радикальністю своїх консервативних поглядів радше нагадуватиме суддю Скаліа, аніж поміркованого висуванця Обами Мерріка Гарланда.

Як бачимо, в США суддів Верховного суду добирають не так за професійні заслуги, як за політичні переконання. Сам процес висування та затвердження кандидатів далекий від політичної нейтральності та стандартів прозорості. А судді, як у випадку з Бреттом Кавано, іноді залишають серйозні сумніви щодо їх доброчесності та відповідності високим моральним стандартам.

Це не означає, що так має бути, чи що американська практика є найкращою чи безальтернативною. Радше навпаки. Але це точно означає, що Посольство США в Україні не має морального права повчати українців, як їм обирати суддів, прокурорів та очільників НАБУ. Бо на відміну від 1990-х, коли будь-яка порада від представників західних демократій сприймалась в Україні майже як євангельське одкровення, сьогодні достатня кількість українців вивчила іноземні мови, повчилась в кращих світових університетах, має доступ до найсучаснішої наукової літератури, особисто знайомі з провідними західними мислителями та читає західні ЗМІ. А отже знає, що американське не завжди означає правильне, ефективне чи добре. А в даному випадку, від американських порад надто вже тхне тим, що наші західні друзі люблять називати "подвійними стандартами". Бо перефразовуючи мудре євангельське прислів'я Cura te ipsum, так і хочеться сказати нашим заокеанським друзям: американський лікарю, перш ніж виписувати рецепти хворій українській демократії, зціли себе сам!".