Від екстравагантного голови колгоспу до жахливого диктатора у центрі Європи: 30 років правління Лукашенка. Що "Бацька" обіцяв народу в перші та останні демократичні вибори Білорусі

Коли Лукашенко йшов на вибори вперше, він критикував комуністів, обіцяв перемогти корупцію і робив ставку на молодих виборців.

30 років тому Олександр Лукашенко вперше виграв вибори в Білорусі. Лукашенко переміг із величезним відривом, набравши 80,34%. Це зараз його називають "останнім диктатором Європи", а тоді він здавався вельми обнадійливим кандидатом на пост президента. Фокус нагадав, що обіцяв виборцям Лукашенко 1994 року і як проходили перші вибори в його політичній кар'єрі.

Перші вибори президента Білорусії відбулися 23 червня (перший тур) і 10 липня 1994 року (другий тур), тоді ж і було введено першу поправку до конституції, що допускає до участі у виборах кандидатів від 35 років (раніше 40). У них брали участь 6 кандидатів. У першому турі трійка лідерів набрала: Олександр Лукашенко — 44,82 %, В'ячеслав Кебич — 17,33 %, Зенон Позняк — 12,82 %. У другому турі 10 липня 1994 року з результатом 80,34 % переміг Олександр Лукашенко.

Через десять днів він склав присягу і став президентом. Міжнародні організації вважають вибори 1994 року демократичними.

Початок політичної кар'єри Олександра Лукашенка

Ще 1990 року Олександр Лукашенко став депутатом Верховної Ради. До 1987 року він був директором радгоспу "Городець" Шкловського району Могильовської області. У парламенті Лукашенко критикував керівництво республіки — голову Ради міністрів В'ячеслава Кебича і голову Верховної Ради Станіслава Шушкевича за авторитаризм, але при цьому виступав проти виходу Білорусі зі складу СРСР. Лукашенко був єдиним депутатом парламенту, який не проголосував за ратифікацію Біловезької угоди.

Після розвалу СРСР Лукашенко активно критикував стару комуністичну номенклатуру. Так, у травні 1991 року "Народная газета" опублікувала статтю Лукашенка "Диктатура: білоруський варіант?", у якій він писав, що "зважившись шість років тому на перебудову, демократизацію суспільства, треба було починати з людей, які душею і серцем підтримали нове. А ми хотіли здійснити зміни руками тих, хто довів країну до ручки". Також 1994 року Лукашенко заявляв, що держЗМІ брешуть.

Лукашенко про пресу 1994 року

У серпні 1991 року Лукашенко виступив за розпуск Комуністичної партії Білорусі й в жовтні, разом із депутатами зі своєї фракції, заснував Партію народної згоди.

Лукашенко голосує на виборах 1994-го

Але і з цієї партії Лукашенко швидко вийшов і на вибори 1994 року йшов як безпартійний. Сам майбутній президент, відповідаючи на запитання журналістів про свої політичні погляди, говорив, що він не лівий і не правий, а реаліст.

Передвиборчі обіцянки Лукашенка 1994 року

Передвиборча програма 39-річного Олександра Лукашенка була простою і зрозумілою і називалася "Відвести народ від прірви". Основними цілями було:

• Зупинити зростання цін і зубожіння населення.
• Побороти корупцію і "розгромити мафіозні структури".
• Відновити "бездарно знищені зв'язки" з колишніми радянськими республіками.
• Закінчувалася програма Лукашенка обіцянкою "відвести державу і народ від прірви".

"Ось першорядне завдання президента. Я вірю в мудрість і працьовитість білоруського народу. Переконаний, що вирішення цього завдання нам під силу", — резюмував Лукашенко.

Білоруський письменник Василь Биков у своїх мемуарах "Довга дорога додому", зазначав, що "народ пішов за жорстким, наполегливим, прагматичним директором радгоспу, ідеї якого були прості й до кінця зрозумілі. Він кинувся до Росії вибивати хліб, бензин, газ, без яких неможливо було не тільки "відроджуватися", а й пережити зиму. Звичайно, дуже багато хто розумів, відчував, що це позбавляє Білорусь суверенітету, веде від демократії. Але яка користь від демократії, якщо плачуть голодні діти?".

Лукашенко після виборів

Після перемоги Лукашенко насамперед розправився з вільною пресою. У грудні 1994 року депутат від БНФ (Білоруський Народний Фронт) Сергій Антончик презентував у парламенті доповідь про корупцію в оточенні Лукашенка. Газети намагалися опублікувати текст доповіді, але Лукашенко наказав друкарням його не друкувати. А редакції відмовилися прибирати матеріал із верстки. У підсумку випуски багатьох газет вийшли із заголовками, але без тексту.

Підсумком протистояння стало закриття 12 незалежних газет.

16 червня 1994 року біля селища Ліозно Вітебської області невідомі обстріляли автомобіль Лукашенка. Але ніхто не постраждав.

Лукашенко зажадав розслідування. Трохи пізніше на пресконференції представник КДБ заявив, що замах був інсценуванням.

На виборах Лукашенка підтримували багато молодих політиків, які були в опозиції до старої радянської номенклатури і не хотіли перемоги Кебича, який був партійним діячем ще з часів СРСР.

У 1995 і 1996 роках Лукашенко провів два референдуми, на яких, зокрема, розв'язували питання про розширення його повноважень — право розпускати Верховну раду, про схвалення політики Лукашенка з економічної інтеграції з Росією і "обнулення" термінів повноважень. Крім того, біло-червоний прапор, під яким Лукашенко складав присягу, замінили на червоно-зелений, відновивши радянський прапор із деякими змінами, а російська мова стала другою державною.

Примітно, але колишній соратник Лукашенка, Віктор Гончар, виступав проти й навіть намагався ініціювати імпічмент, але 1999 року зник безвісти. У 2019 році колишній співробітник СОБРу МВС Білорусі Юрій Гаравський розповів в інтерв'ю, що Гончара вбили за наказом Лукашенка.

Пішов в опозицію й Олександр Федута, який був одним із керівників передвиборчого штабу Лукашенка. У 2010 році Федуту заарештувало КДБ за "організацію масових заворушень", його засудили на два роки умовно. 2021 року Федуту викрали в Москві й вивезли в Мінськ. 5 вересня 2022 року Мінський обласний суд засудив Олександра Федуту до 10 років позбавлення волі в колонії посиленого режиму.

Опозиціонер Анатолій Лебедько, який на виборах 2020 року підтримував Світлану Тихановську, 1994 року теж працював у штабі Олександра Лукашенка. У ніч із 19 на 20 грудня 2010 року був викрадений невідомими зі своєї квартири. Утримувався в СІЗО КДБ. Зараз перебуває в еміграції, але в Білорусі на три роки посадили його сина Артема за фінансування "екстремістської" діяльності.

ОБСЄ вже з першого терміну Лукашенка почала повідомляти про порушення прав людини.

На інших виборах Лукашенко незмінно перемагав зі значним відривом, а міжнародні організації повідомляли про значні порушення.

Вибори 2020 року супроводжувалися масовими протестами й арештами. Підсумком стала "перемога" Лукашенка з офіційним результатом 80,10 % за явки 84,05 %. Низка країн не визнала підсумків виборів.

Україна офіційно визнала вибори президента Білорусі, що відбулися 9 серпня, нелегітимними — відповідну постанову більшістю голосів ухвалила Верховна рада.

Протести в Білорусі після виборів 2020 року.