Від шахтарських страйків до створення ВЕЗ: Як формувався економічний сепаратизм Донбасу

У червні 1993 року Донеччиною прокотилася хвиля шахтарських страйків, інспірованих місцевою владою. Одна з основних вимог страйкуючих шахтарів – недовіра діючому президенту і надання Донбасу економічної автономії.

Місцева проросійська еліта фактично використала у своїх інтересах страйкуючих. Страйк невипадково почався на шахті імені Засядька. У 1993 році Є. Звягільський був мером Донецька. Показово, що після цих страйків його призначають віцепрем’єр-міністром України. Можемо стверджувати, що шахтарів використали. Тоді Донецьк вперше продиктував свою волю Києву, і Києві пішов на поступки. Але це не принесло поліпшення для місцевого населення.

Натомість проросійські еліти, скориставшись слабкістю і нерішучістю центральної української влади і особисто президента Кравчука, вирішили для себе питання економічної і, головне, політичної автономії.

Вже тоді варто було вирішувати питання з цими елітами. Нерішучість української влади і намагання шляхом поступок вирішити питання територіальної цілісності країни стало головною і ключовою помилкою тодішньої влади.

Фактично з цього часу починається початок політичної і фінансової автономії Донбасу, який мав трагічні наслідки для подальшої долі української держави.

Тим часом фінансовий і політичний сепаратизм проросійських еліт Донбасу набирав обертів. Починаючи з 1998 року на території Луганської і Донецької областей були створені відразу декілька спеціальних (вільних) економічних зон. Зокрема на Донеччині – на території 22 міст і 5 районів, на Луганщині у 6 містах і 3 районах.

"Єврорегіон Донбас"

Більше того, 29 жовтня 2010 року в місті Луганськ губернатором Ростовської області РФ Василем Голубєвим і головою Луганської обласної держадміністрації України Валерієм Голенком був підписаний договір про створення "Єврорегіону Донбас". У лютому 2011-го до нього приєдналася Донецька область. У грудні 2012-го – ще й Воронезька. Сумарна площа областей – членів так званого "Єврорегіону" становила приблизно 127 тисяч кв. км, а чисельність населення – 11,5 млн осіб.

До речі, згідно з українським законодавством, під промислово-виробничою особливою економічною зоною варто розуміти ділянку території площею не більше 20 кв. км. А техніко-впроваджувальною зоною визнають ділянки території загальною площею не більше 2 кв. км.

Так званий "Єврорегіон Донбас" створювався з метою всебічного економічного розвитку комунікації, транспорту і зв’язку. В рамках проєкту планувалося покращення якості життя населення шляхом збільшення зайнятості.

Фактично ВЕЗ були потрібні тому, що такі зони – це частини території країни, які фактично виділені із загального митного кордону держави.

Ці зони стали одним із ключових факторів по мінімізації оподаткування. Міжнародний валютний фонд тоді констатував, що вони активно використовувалися для ухилення від податків і контрабанди товарів. Так звані економічні зони перетворилися на "чорні діри" щодо легалізації сірих контрабандних схем.

Нагадаю, що вперше такі зони були створені у Гібралтарі в 1704 році. Це були райони з особливим економічним режимом, що сприяли залученню прямих іноземних інвестицій. Експерти зазначали, що цей режим сприяв розвитку як окремих територій, так і економіки усієї країни загалом.

Найбільш успішним прикладом ВЕЗ вважається Китай. У 1980 році в країні були створені чотири такі зони. Підсумки експерименту засвідчили, що в період з 1980-го по 1984 рік лише в одній вільній економічній зоні Шеньчжень ВВП у середньому зріс вшестеро, продемонструвавши зростання на 58% щорічно. З моменту запуску Китаєм політики "відкритих дверей" ВВП країни зростав у середньому на 9% щорічно. Ще більш швидкими темпами зростав обсяг експорту держави.

Натомість ті ВЕЗ, які створювалися на території Луганської і Донецької областей, мали зовсім іншу природу. Адже головний акцент тоді робився тільки на наданні певних економічних преференцій окремим районам, які фактично не контролювалися центральною українською владою.

Результати

Попередні результати функціонування таких зон, що були підбиті Кабміном у 2011 році, виявились невтішними.

За результатами спеціального режиму інвестиційної діяльності було залучено лише 3,8 млн доларів іноземних інвестицій, тобто 1,2% від загальної суми інвестицій по всій Україні. Крім того, за аналогічний період на ТПР Луганської області було створено лише 64 робочих місця з 1500 запланованих.

Тобто станом на 2011 рік, навіть без російського військового вторгнення, занепаду і руйнації інфраструктури Луганщина була визнана депресивною територією. А спеціальний режим фактично призвів до створення на території області так званих чорних дір зі зменшеним податковим навантаженням.

Створення ВЕЗ на території Луганської і Донецької областей було другою катастрофічною помилкою центральної української влади.

Примітно, що у 2016 році в ЗМІ була оприлюднена переписка тодішнього помічника Путіна Владислава Суркова, в якій обговорювалася можливість створення вільних економічних зон на території ОРДЛО.

У листі Суркова від 10 лютого 2015 року було викладено окремий план-законопроєкт на цю тему. Згідно з цим документом, на території вільних економічних зон у тимчасово окупованих районах Донецької та Луганської областей, впроваджується спеціальний правовий режим вільної економічної діяльності, встановлюються особливості регулювання правовідносин фізичних і юридичних осіб в економічній, соціальній та гуманітарній сферах, створюється Адміністрація управління ВЕЗ.

Органам управління надається право укладати угоди щодо прикордонного співробітництва з РФ.

Досить показовий факт, який наочно свідчить про реальних ляльководів тих процесів, що відбувалися на Донбасі. До певного часу російські спецслужби намагалися триматися у тіні, не афішуючи своєї дотичності до тих процесів.