Відрізати росію від Чорного моря: Чернігівсько-Полтавське герцогство та "Наполеоніда" в причорноморських степах: Плани Наполеона щодо українських земель напередодні походу 1812 року ​

5 травня 1821 року на острові Святої Єлени помер Наполеон Бонапарт – геніальний полководець, імператор французів і людина, яка майже два десятиліття тримала в напрузі всю Європу. Перед тим як вирушити в свій останній великий похід на Схід, 1812 року, Наполеон І з притаманною йому скрупульозністю вивчав всі доступні матеріали про землі та народи , де мала пройти його Велика армія, в також суміжні регіони, котрі мали зіграти свою роль, ворожу або дружню, чи то безпосередньо під час воєнної компанії, чи по її переможного завершення, в ході нових політичних реалій. І в цій ситуації українські землі з їх аграрними та людськими ресурсами, державницьким і антиросійськими традиціями та унікальним геополітичним розташуванням не могли лишитися поза увагою поавителя Європи, зазначають Патріоти України.

Шлях корсиканця від малоперспективного уродженця щойно приєднаного до Франції острова Італії до володаря Європи

Наполеон Бонапарт народився 15 серпня 1769 року на Корсиці – острові, який лише за рік до того перейшов під контроль Франції. Початок кар'єри для сина провінційного нотаріуса не обіцяло великого майбутнього. Молодшому лейтенанту артилерії не зважаючи на професійні здібності, з огляду на походження, замкнутість та сильний акцент важко було розраховувати на просування в королівській армії Бурбонів, де на той час зв'язки і вміння бути своїм у товаристві важили часто-густо більше за фах. Однак молодий офіцер швидко виявив себе в хаосі Французької революції (1789–1799). У 1793 році здібний капітан мусив очолити облогу Тулону, де роялістів (хто був за збереження монархії) підтримували британці. І зміг захопити цю ключову військово-морську базу Франції на Середземноморському узбережжі. У 24 роки він уже бригадний генерал.

1796 рік став проривом для його кар’єри. Адже кампанія в Італії проти Австрії та її союзників перетворила Наполеона на національного героя. Швидкі маневри, натхненні промови до солдатів і серія блискучих перемог (Лоді, Арколе, Ріволі) зробили його головною надією Франції, виснаженої революційним терором і війнами. У 1798–1799 роках блискучий генерал був відправлений Директорією у Єгипетський похід, який, попри військові невдачі, приніс ще більше слави і політичного капіталу. А ще цей похід став надзвичайно цінним для науки і дозволив розшифрувати мову фараонів.

Повернувшись без наказу до Парижа, Наполеон 9–10 листопада 1799 року здійснив державний переворот. Тодішню Директорію було повалено, запроваджено Консульство, де вчорашній опальний воєнначальник став Першим консулом з майже необмеженою владою. У 1804 році коронувався імператором Наполеоном I у соборі Нотр-Дам разом з дружиною Жозефіною де Богарне. Це був символічний кінець революції та початок нової монаршої епохи.

Його армія наводила жах на всю Європу. Перемоги під Аустерліцем (1805), Єною та Ауерштедтом (1806), Фрідландом (1807) призвели до створення системи васальних держав: Італійське королівство, Рейнський союз, Велике герцогство Варшавське (1807). Наполеон перекраював кордони, поширював Кодекс Наполеона, скасовував феодальні привілеї та вів континентальну блокаду проти Британії. Європа розділилася на союзників і ворогів Франції, а імператор мріяв про єдину "цивілізовану" Європу під французьким керівництвом.

Плани щодо українських земель: буфер проти північних варварів

Довгий час вважалося, що Наполеона мало цікавили східні околиці Європи. Проте архівні дослідження свідчать про зворотне. Готуючись до походу 1812 року, Міністерство закордонних справ Франції активно вивчало "українську карту".

Треба розуміти, що на той час в Парижі було накопичено достатньо матеріалу для реалістичного аналізу геополітичної ситуації на українських теренах.

Французи були досить добре обізнані щодо перепетій нашої історії з часів Ярослава Мудрого, в головне козацької державності XVII-XVIII ст. А про бойові якості українського козацткого війська мались відозви маршалів Людовика XIV під час війн в Нідерландах, де запорізька піхота на службі королю-сонцю виявила себе якнайкраще.

Звісно чималу цінність мали письмові звіти та карти французького військового інженера на польській службі Гійома Левассероґа де Боплана. Ці роботи фактично заклали фундамент сучасної української картографії.

Боплан створив кілька основних варіантів карт:

Генеральна карта України (1648): Має назву Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina («Загальний опис пустельних рівнин, у просторіччі України»). На ній вперше в європейській картографії вжито назву «Україна» для позначення конкретної території.

Спеціальна карта України (1650): Складається з 8 аркушів і має значно більшу деталізацію (масштаб приблизно 1:450 000). Вона відображає понад 1200 населених пунктів, річки, ліси та дороги.

Під час підготовки до знаменитого походу 1812 року на Російську імперію, коли вдалося спалити Москву, Наполеон і його оточення розглядали можливе розчленування Росії у разі перемоги. Але українські землі, відомі йому як колишні козацькі території, цікавили імператора не як самоціль, а як ресурс і стратегічний плацдарм. Бо Наполеон мислив категоріями імперій, а не національних держав.

Важливим документом, який часто згадують, став меморандум польського генерала Міхала Сокольницького, представлений французькій владі в 1811–1812 роках. Він пропонував створити низку "федеративних герцогств" між відновленою Польщею та "обрізаним" Московським князівством. Зокрема:

• Правобережна Україна – частково до Великого герцогства Варшавського (як буфер).
• Лівобережжя (Чернігівська та Полтавська губернії) – окреме князівство.
• Південь і Причорномор’я (Катеринославщина, Донеччина, Таврія з Кримом) – держава під назвою Наполеоніда, де мали об’єднатися запорозькі козаки та кримські татари.

Ці утворення задумувалися як буферні держави під французьким протекторатом (з елементами польського впливу), щоб відрізати Росію від Чорного моря, Європи та "цивілізації". Вони мали стати джерелом продовольства, коней, фуражу та солдатів для Великої армії, а також осередком антиросійського руху.

Наполеон або його наближені, могли сподіватися також використати колишні козацькі традиції свободи проти царського ярма, яке вже півстоліття як знищило Гетьманщину.

Чи були це реальні плани Наполеона?

Сьогодні історики сперечаються: чи був проєкт "Наполеоніди" реальним планом дій, чи лише одним із багатьох сценаріїв, розроблених радниками (як-от польським генералом Сокольницьким)?

Як відзначає відомий український історик-наполеонозавець Вадим Ададуров у своій книзі "Наполеоніда на Сході Європи", написаній на основі французьких архівів, що згадана "Наполеоніда" – це радше історіографічна реконструкція сукупності ідей французьких еліт, а не якийсь конкретний державний проєкт, безпосередньо розроблений Наполеоном. Адже французи мали досить екзотичні уявлення про цей край.

Тим більше, що початкова ідея належала польським союзникам, які хотіли максимального ослаблення Росії. Сам Наполеон не схвалював створення єдиної сильної Польщі в кордонах 1772 року, але й не давав конкретних наказів щодо українських держав. Його кампанія йшла через Литву та Білорусь на Москву, тому українські землі (крім Волині) майже не зачепили бойові дії.

Швидше за все, Наполеон розглядав завойовані території як розмінну монету для майбутніх переговорів з царем Олександром I, Австрією та Османською імперією. Він не прагнув радикальної національної перебудови Сходу Європи, а хотів стратегічної переваги. Південь України як ціль не фігурував, та й Франція не мала достатньо флоту для операцій на Чорному морі.

Чому плани не реалізувалися?

Похід 1812 року закінчився катастрофою для Наполеона. Велика армія (понад 600 тис. осіб) розтанула через відому російську стратегію "випаленої землі", партизанську війну, морози та хвороби. Наполеон дійшов до Москви, але не знищив російську армію. Відступ перетворився на катастрофу. У 1813–1814 роках коаліція розгромила Францію, а "Сто днів" 1815 року завершилися поразкою під Ватерлоо.

Без військової перемоги над Росією всі геополітичні фантазії наближених до імператора залишилися на папері. Після Віденського конгресу 1815 року карту Європи перемалювали без урахування наполеонівських проєктів. Україна на століття залишилася розділеною між Російською та Австрійською імперіями.

Але ідея "Наполеоніди" ожила в пізнішій українській історіографії, бо підкреслює геополітичну вагу українських земель уже на початку XIX століття. Вона показує, як великі держави бачили Україну як буфер, ресурс чи інструмент проти Росії. Тобто часто розглядали через призму сильнішого сусіда. Однак реальність була прозаїчнішою: Наполеон бачив у ній насамперед засіб послабити суперника, а не об’єкт визволення. Його поразка відклала мрії про можливу окремішність регіону на століття, поки не розпалася Російська імперія і не почалися визвольні змагання.