Війна і полон

Тема війни, насильства, тортур, смерті для мене емоційно важка і часом непідйомна. Розмірковувати і говорити на ці теми не хочеться. Ти знаходиш для себе тисячі відмовок, щоб подумати про щось більш приємне або про те, що більше відповідає нагальним потребам. Таке ж почуття уникнення, але в рази сильніше, відчувають і ті люди, які в силу життєвих обставин зазнали психологічної травми. Під травмою я маю на увазі подію, якої людина уникнути не може і яка загрожує їй реальною смертю. Це той випадок, коли життя людини залежить від волі та намірів іншої людини. В цей момент відбувається внутрішня катастрофа. Те, на що людина спиралася все своє життя, щоб почуватися захищеною, зруйновано. Всі її захисти зламані, і вона не знає, як себе поводити, у що вірити, щоб залишитися в живих. До катастрофи ми живемо з вірою у власні сили, яка підживлюється сім’єю, суспільством, часто відчуваємо, що є вища справедливість.

Ця віра спирається на ілюзії заперечення смерті та різних небезпек, які супроводжують наше життя. Припущення, що ми в безпеці, є поведінковим патерном і основою нормального функціонування в суспільстві. При усвідомленні повної втрати безпеки деякі люди вже не можуть повернутися до свого колишнього функціонування і набувають покірного типу особистості. Їхня здатність до колишньої, нормальної, поведінки порушується.

Наведу один випадок із моєї терапевтичної практики. Молодий чоловік звернувся до мене з приводу ігрової залежності. У процесі роботи ми з’ясували, що гра в автомати давала йому емоційне збудження, без якого він відчував душевну спустошеність, втрачений сенс життя і бажання накласти на себе руки. З історії стало відомо, що коли почалася війна на Сході країни (а пацієнт був родом із цієї області), він потрапив у полон до одного з бандформувань, яке воювало проти України. Злочинцям були потрібні люди, які погодилися б воювати на їхньому боці. Полонених утримували у великому підвальному приміщенні. Спочатку їх вмовляли, потім залякували і били. Ці знущання тривали близько місяця.

Після звільнення, яке відбулося завдяки щасливому збігу обставин, а не в результаті офіційної процедури, він одразу виїхав з окупованої території. Винайняв житло і влаштувався працювати таксистом. Пацієнт боявся, коли до нього в машину сідали пасажири чоловічої статі. Йому здавалося, що вони не тільки йому не заплатять, а й можуть забрати авто або навіть убити. Він боявся їздити в інші міста, бо думав, що під час поїздки може статися конфлікт із клієнтом. У нього був порушений сон, він приймав транквілізатори, і незабаром з’ясувалося, що вже не може без них жити. Коли пацієнт відчував апатію, розбитість і не міг працювати, він приймав психостимулятори. Час від часу, щоб побороти страх переслідування і відчути ейфорію, він заходив у магазин і що-небудь крав, у такий спосіб долаючи почуття страху і збуджуючи себе.

У терапії пацієнт перебував кілька місяців, за цей час йому вдалося відмовитися від гри в автомати і зрозуміти причини своєї депресії. А також оцінити деструктивність свого захисту, який він вибудував, аби впоратися з депресією. Він також визнав свою залежність від приймання транквілізаторів і психостимуляторів, вирішивши звернутися до нарколога.

В осіб, які побували в полоні і зазнали тортур, спостерігається погіршення психічних і інтелектуальних функцій: розлади уваги, збору інформації, судження, планування. Також погіршується здатність до здійснення зворотного зв’язку.

У декого може сформуватися поведінковий патерн капітуляції. Усвідомлення схильності підпорядковуватися іншим може сильно відхилятися і замінюватися інтенсивним соромом, який слідує за кожним випадком нездатності чинити опір.

У більшості розвивається посттравматична депресія. Однак у багатьох вона проявляється не лише постійним відчаєм, а ще й через фізичні симптоми — хронічну втому, слабкість і відсутність опору до всіх видів захворювань.

Людина, що заглянула в очі смерті, переживши власну безпорадність, буде вимушена витратити багато сил на реконструкцію свого почуття безпеки. Жахливе потрясіння ніби стає основою для чорного тла, в яке тепер буде пофарбовано життя. І навіть якщо реконструкція буде успішною, людина не зможе забути пережитого.

Однією із відповідей психіки на травму є алекситимія (нездатність переживати почуття, бездушність). Існування в «режимі надзвичайних обставин» триває і після стресу, це проявляється у надпильності. Подібний стан містить такі відгуки фізичної тривоги, як патерни переляку, зростаюча м’язова напруга і всі ті компоненти тривоги, що їх іноді описують як «страх очікування повернення травматичної ситуації». Наведу простий приклад. Такі пацієнти навіть у кабінеті психолога шукають можливість у разі небезпеки втекти через вікно або запасний вихід.

Перенесена травма звужує всі когнітивні функції, включаючи пам’ять, судження, здатність до вирішення проблем, розрізнення і сприйняття. Це може проходити в різній і непередбачуваній формі — загальна порожнеча, отупіння і зниження професійного, соціального, сімейного статусу.

Деякі люди, маючи цю форму когнітивного гальмування, намагаються повернутися до своїх колишніх професійних занять або продовжувати своє навчання. Проте дуже швидко виявляють, що не можуть цього зробити, і як результат вимушені працювати на непрестижній найпростішій роботі. Вдома вони не здатні виконувати батьківські обов’язки через те, що їхнє передбачення можливих наслідків власних дій або дій їхніх дітей досить обмежене.

Можуть розвиватися псевдофобії. Вони нагадують фобії в тому сенсі, що присутній ірраціональний страх певного об’єкта, і він може калічити. У цих станах пацієнти часто скаржаться на те, що вони бояться певних стимулів, наприклад, одягнених в уніформу людей або звуків вибухів (флешбеки). Вони є страхами з минулого. Дехто може боятися власних сновидінь, які являють собою «повторні відтворення» травматичного минулого.

Дисоціативний вплив травми породжує безліч травматичних захистів, які в комбінації з погіршеною переносимістю афекту змушують посттравматичну людину відображати дедалі зростаючу кількість стимулів. Тим, хто вижив після полону, важко дивитися по телевізору на будь-які прояви насильства.

Деякі сновидіння через багато років після травмуючої події мають нести в собі якийсь елемент самозаспокоєння. Але люди, що пережили полон, часто розповідають мені про почуття тривоги і депресію після своїх сновидінь.

Серед цієї категорії людей, на жаль, високий відсоток самогубств. Це пов’язано з такими факторами:

— ворожість до інших і до себе;

— лабільність психіки (психологічний дисбаланс);

— звуження інтелектуального фокуса (воронкоподібна спрямованість або звуження змістів психіки);

— ідея припинення: думка про те, що можливо припинити свідомість і покласти край стражданню.

Одним із найбільших викликів є проблема виникнення раптової агресії до інших людей, що може бути неконтрольованою. Гнів, який доводилося придушувати в травматичній ситуації, лише йде в підпілля і повертається як постійна загроза майбутньому пристосуванню людини. Агресія тепер з’являється, навіть коли немає небезпеки для особи. Важливим моментом є індивідуальні відмінності та вразливості кожної окремої людини. Хоч би як точно ми ідентифікували і визначали природу стресора, цієї інформації недостатньо для розуміння впливу на людину. У кожної особистості своя конституція й історія, які формують її внутрішній світ, характер і психіку. У кожного своя культура. Отже, ця конкретна особистість може бути більш чи менш вразливою до конкретної події в цей момент свого розвитку. Ця вразливість визначається взаємодією між об’єктивним і суб’єктивним, зовнішньою і внутрішньою реальністю, тому на практиці це дуже складна робота. Ситуація ускладнюється через почуття, з якими терапевт стикається під час і після роботи з цією категорією осіб.

Завершуючи статтю, мені хотілося б сказати, що значну роль у відновленні почуття безпеки людей, котрі пережили катування, відіграє відповідна соціальна політика держави, яка мала б задовольняти їхні потреби у фаховій медичній і психосоціальній допомозі, незалежно від того, за яких обставин і в якому статусі (цивільному або військовому; у статусі людини, яка відбувала покарання, тощо) людину було піддано катуванням.

Джерело