"Війна не йде лінійно": Контрнаступ України ще може здивувати критиків, - The Washington Post

Девід Петреус, генерал армії США у відставці, був командувачем нарощування військ в Іраку, Центральним командуванням США та НАТО/США, а Фредерік В. Каган є старшим науковим співробітником і директором проєкту критичних загроз Американського інституту підприємництва. Вони проаналізували у статті The Washington Post контрнаступ України, передають Патріоти України.

Швидкого українського прориву та наступу, на який багато хто сподівався, не відбулося. Останніми тижнями висвітлення в засобах масової інформації стало похмурішим через уривчасті журналістські звіти з фронту та оцінки розвідки західних аналітиків. Новини не були чудовими. Боротьба з Росією виявилася кривавою і повільною — дуже важким завданням.

«Але спостерігачам було б мудро пом’якшити свій песимізм. Війна не йде лінійно. Захисники можуть триматися протягом тривалого часу, а потім раптово зламати, дозволяючи нападнику досягти швидких успіхів, перш ніж захист зміцниться далі в тилу. Українці прагнуть створити саме такий ефект — і є підстави вважати, що вони можуть. Наступ України далекий від завершення. Фактично, це все ще на ранніх стадіях — лише через 10 тижнів, що, ймовірно, триватиме щонайменше ще чотири місяці», - йдеться у повідомленні ЗМІ.

Проникнути глибоко в сучасну оборону, таку як росіяни створили на півдні України, є важким завданням для будь-якої армії. Збройні сили США робили це двічі за сучасну пам’ять, обидва рази проти Іраку. У 1991 році, після 39-денних ударів по іракських військах з повітря, очолювана США коаліція чисельністю 650 000 військовослужбовців проникла та обійшла оборону Іраку, розгромивши іракську армію за 100 годин. У 2003 році менші сили під керівництвом США знищили сильно занедбану іракську армію за кілька тижнів.

Україна не має жодної переваги, яку мали Сполучені Штати в цих операціях. В обох випадках, пов’язаних з Іраком, коаліційні сили виграли від панування в повітрі, тоді як українська авіація не може діяти над російськими лініями та не може перешкодити російським літакам і вертольотам вражати їхні власні війська, що наступають. А Україні дали занадто мало броньованих проривних систем.

Росіяни також воювали набагато краще, ніж іракці — і краще, ніж очікували багато аналітиків, враховуючи невражаючі показники Росії до того часу у війні. Російські війська підготували розгалужену оборону в глибину, що складається з широких глибоких смуг вміло поставлених мін, протитанкових ровів та інших перешкод. Військові, оснащені безпілотниками, ведуть потужний артилерійський вогонь по будь-яким українським підрозділам, які намагаються пройти. У більш широкому плані російська армія зайняла еластичну оборону, за якої її війська спочатку відступають, а потім контратакують, коли українські війська зазнають втрат і починають втомлюватися.

Усі ці фактори роблять український контрнаступ надзвичайно жорстким. Але як один із нас мав нагоду спостерігати під час важких перших місяців сплеску 2007 року в Іраку, тяжке не є безнадійним.

Українські війська просуваються на двох ключових напрямках — у центральній Запорізькій області в районі Роботиного по дорозі на Токмак і Мелітополь і на сході Запорізької області на південь від Великої Новосілки на рубежі в напрямку Бердянська. Схоже, що українці пробили принаймні найпередніший пояс російських мін і оборонних споруд в обох районах, і їх просування в районі Роботине, схоже, прискорюється. Вони також повернули деякі значні території навколо Бахмута, який є єдиним містом, яке Росія змогла захопити під час свого дорогого наступу минулої зими.

Поступові досягнення України є частиною більших зусиль, які начальник штабу оборони Британії адмірал Тоні Радакін назвав «голодувати, розтягуватись і бити». Українські війська зміцнюють оборону Росії, атакуючи в кількох точках уздовж 600-мильного фронту. Вони також виснажують активи на окупованій Росією території, виводячи артилерійські підрозділи, штаби та райони дислокації резервних сил, а також націлюючись на ключові склади постачання та маршрути, щоб ускладнити Росію підтримку своєї оборони. Простіше кажучи, Україна тисне на опонента доти, доки щось не зламається, тоді вони закинуть резерви й завдадуть удару.

Російські передові сили, ймовірно, втомилися, якщо не виснажились. Деякі з них тримали оборону принаймні з початку контрнаступу 4 червня, а багато з них були на місці набагато довше. Нові підрозділи не були заміщені. Також незрозуміло, наскільки сильно заміновані або укомплектовані вторинні оборонні лінії Росії, але є вагомі підстави сумніватися, що росіяни мають велику кількість висококваліфікованих солдатів, які їх утримують. Найважливіше те, що Росії бракує великих оперативних резервів. Це означає, що будь-який український прорив чинних ліній буде важко швидко закрити.

Це те, на що робить ставку Україна. Невелике порушення може дати відносно раптові та швидкі прибутки. Якщо вони матеріалізуються, паніка серед російських військ може збільшити можливості України для збереження своєї динаміки.