Війна України та Росії: чому Китай обрав таку позицію

Про китайський підхід до вирішення конфліктів

Виступаючи 17 січня в Давосі, дружина президента України Олена Зеленська повідомила, що передала через китайську делегацію лист голові КНР Сі Цзіньпіну з українською «формулою миру», «із запрошенням до діалогу». Це був «жест», звернення, на яке українські представники хотіли б отримати позитивну відповідь. І відповідь надійшла. У традиційному стилі речник китайського МЗС заявив, що їхня нейтральна позиція в українському питанні незмінна.

Чому Китай так принципово продовжує обстоювати свою нейтральну позицію? Аналіз національних інтересів Китаю в контексті російської війни проти України не прояснює ситуацію. Вигоди від партнерства з Путіним задля зміни західного світопорядку потьмяніли й пожухнули. Санкційний механізм розвинених країн відточує свою дієвість і нарощує широту. Що найгірше — війна згенерувала мілітарний імпульс не лише в Північній Атлантиці, а й в Індо-Тихоокеанському регіоні, поставивши Китай перед необхідністю також збільшувати свої військові видатки та переглядати стратегічні плани, аби зберегти баланс сил. 29-відсоткове зростання товарообігу з Росією не компенсує репутаційних втрат, яких зазнає керівництво КНР, продовжуючи обмінюватися з російською верхівкою сердечними святковими привітаннями.

Баланс національних інтересів

Очевидно, для Китаю вибір власної позиції щодо російсько-української війни пов’язаний із набором глобальніших питань, замкнених на те, якою в Піднебесній бачать правильну модель світопорядку. В питаннях урегулювання міжнародних конфліктів вона істотно відрізняється від західної.

Будь-який конфлікт, із погляду китайської політичної культури, — порушення гармонії. Хоч би яким дивним це видавалося, підтримання гармонії — базова цінність, аналогічна індивідуальним свободам або демократії в західних країнах. Хоча гармонія як цінність окремо не артикулюється владою, вона імпліцитно присутня в більшості офіційних заяв китайських лідерів. Запит на гармонію виявляється і в практичних діях: від демонстрованої назовні одностайності в усіх ухвалених компартією Китаю політичних чи кадрових рішень — до реалізації зовнішньої політики, що спирається на п’ять відомих принципів: взаємоповаги до суверенітету і територіальної цілісності, ненападу, невтручання у внутрішні справи, пошуку рівності та взаємовигоди, мирного співіснування.

Комунікуючи на міжнародних майданчиках, китайські дипломати намагаються розбудовувати безконфліктні рівноважні відносини, ритуалізувати їх через постійне висловлювання однотипних поверхових, але позитивно забарвлених штампів. Вони віддають перевагу вербальній стриманості, розмитості позиції, опосередкованому висловленню незгоди, збереженню обличчя партнерів, обопільності. Таким чином, діалог і приязні відносини покликані забезпечити гармонію, але тим самим вони часто підмінюють собою продуктивний результат.

Однак міжнародні конфлікти трапляються, і російсько-українська війна — того яскравий приклад. Зіткнувшись із потенційно некомфортною для себе ситуацією, китайське керівництво ще напередодні війни обрало віддалену від сторін, нейтральну позицію. Центральний меседж, який воно транслювало назовні, закликав до «вирішення кризи дипломатичним шляхом». Він супроводжувався закликами взяти до уваги «законні безпекові занепокоєння» Росії, реформувати європейський безпековий механізм (прибравши звідти США), заявами про неприєднання до санкцій та про готовність Китаю виступити посередником між сторонами.

Із плином війни згадані супровідні пропозиції зникли, а на їх місце довкола центрального меседжа про необхідність пошуку політичного врегулювання прийшли нові акценти. У Пекіні хотіли б, аби його позицію сприймали як «об’єктивну й неупереджену», а тому не конкретизують, що конкретно і в якій послідовності сторони мають зробити. Припинення вогню, спільне вирішення гуманітарних проблем, зниження опосередкованих ефектів від «кризи» можуть бути розцінені як такі, що пом’якшили б напругу, але зовсім не сприятимуть однозначному вирішенню російсько-українських протиріч. Якщо буквально дотримуватися китайського рецепту, конфлікт перетвориться на заморожений і буде відкладений на майбутнє.

Конфлікт горизонтальних гравців

Хоча такий сценарій резонно відкидається в Україні, для китайців він цілком уписується в їхню логіку подолання конфліктів, націлену на відновлення гармонії у відносинах. Як же, з погляду китайців, варто вирішувати конфлікти і відновлювати мир (рівновагу)? Для відповіді на це запитання я спиратимуся на дослідження спеціалістів із китайської конфліктології. Вони стверджують, що модель вирішення конфлікту підбирається залежно від розташування ворогуючих сторін одна щодо одної в ієрархії групи.

Якщо суперники належать до спільної групи, в рамках якої перебувають на одному горизонтальному рівні, правильна стратегія для них — переговори і компроміс. Фундаментом, який забезпечує переговори, є інструментальний погляд на супротивника — бажання отримати від нього зиск і бажання припинити конфлікт. Висуваючи вимоги, кожна зі сторін зобов’язана брати до уваги перспективу «збереження обличчя» ворога — його статусу та престижу в очах інших учасників групи. Не можна домагатися абсолютної перемоги над іншим гравцем, необхідно «дати йому обличчя», зробивши релевантні поступки.

Готовність як України, так і Росії наполягати на своєму буде розцінена багатьма китайцями як нерозумна поведінка, що робить сторони «потворними», замість того, аби за рахунок поступок кожній отримати свою частку. Вийти з глухого кута рівним гравцям у такому разі може допомогти третя сторона — посередник. Вимоги до нього — неупереджена позиція, а також вищий статус в ієрархії групи, ніж у конфліктуючих сторін. Приблизно такий статус намагається зберегти за собою щодо російсько-української війни Китай, але, попри декларації, не поспішає пропонувати посередницькі послуги.

Медіатор, в уявленні китайців, власним іміджем відповідає за результат переговорів. Погоджуючись на посередництво третього гравця, суперники здійснюють репутаційний обмін із ним, а не між собою прямо. Ризик провалу в посередництві між Україною і Росією на даному етапі надзвичайно високий. Вплутавшись у медіацію на основі своїх підходів до подолання війни, КНР майже гарантовано зазнає невдачі, втратить «обличчя» та міжнародний авторитет. Ухиляючись від ризику, китайці воліють переводити стрілки на ООН, позиціюючи її як найкращий майданчик для припинення російсько-українського конфронтації.

Вертикальний конфлікт

Є також вагомі підстави вважати, що в Китаї досі не дивляться на Україну і Росію як рівні сторони горизонтального конфлікту. Частота контактів на вищому рівні, інтенсивність роботи диппредставництв, штучно підтримувані обсяги інвестиційного та торгового партнерства між Пекіном і Москвою наводять на думку про привілейований статус останньої в очах китайців. РФ серед країн пострадянського простору має вочевидь вищий статус, а відтак верхню позицію відносно них.

Якщо конфлікт виникає між вертикально розташованими членами групи, він, із погляду китайців, має вирішуватися в інший спосіб — на основі поваги до старшого і непублічно. Молодшому учасникові конфлікту рекомендовані поступливість, стримування конфронтаційних імпульсів, практикування терплячості. За такого підходу Україна має пожертвувати власними інтересами, щоб уникнути війни і зберегти міжнародну гармонію.

Висловлювати своє незадоволення політикою домінуючої сусідки Україна могла б, але непрямим чином, через посередників. Навіть прихований саботаж приписів старшого гравця був би визнаний допустимим. Але на публіці правильною китайці вважали б таку поведінку слабшої сторони, яка б не ставила під сумнів міжнародний авторитет, обличчя Росії. Не виключено, це одна з причин ігнорування китайським керівництвом спроб українських лідерів інтенсифікувати контакти під час війни, замовчування китайськими медіа порушень Росією законів війни, жорстокості та заподіяння умисних втрат цивільному населенню.

На практиці, спираючись на збройні сили і підтримку Заходу, Україна успішно оскаржує статус молодшого гравця у війні з Росією. Під тиском обставин китайське керівництво вимушене змінювати свої акценти щодо війни. Вперте дотримання нейтралітету додає іміджеві Китаю як глобального лідера ще одного штриха. Уміючи підтримувати гармонію, китайці будуть продуктивними в уникненні міжнародних конфліктів, але, зіткнувшись із чужими конфліктами, китайці навряд чи допоможуть у їх розв’язанні.


Джерело

Опублікував: Андрій Савчук
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

У роботах бере участь відповідна техніка: Окупанти почали будувати фортифікації біля Вовчанська - DeepState

середа, 12 червень 2024, 21:44

Російські окупанти почали будувати фортифікації біля Вовчанська Харківської області. Про це повідомляє проєкт DeepState в Telegram, передають Патріоти України. «Ворог проводить інженерно-фортифікаційне облаштування у 2,7 км на північний схід від Вовчан...

Особливості "культури" в компанії: Ілона Маска викрили у сексуальних стосунках з кількома працівницями SpaceX

середа, 12 червень 2024, 21:16

SpaceX неодноразово звинувачували у тому, що в компанії панує культура сексуальних домагань. Нові свідчення, отримані The Wall Street Journal, проливають світло на те, які стосунки з працівницями підтримував засновник компанії Ілон Маск, передають Патр...