"Війну ми відігнали в Білгородську область, бо це така "стерво", яка повинна піти туди, звідки прийшла", - блогерка із Харкова

"У мене біля будинку лише височенна ялинка, яка залишилась після дідуся з бабусею, і калина. Велика неохайна калина, яку я привела до ладу тільки зараз. Минула весна для мене в цьому плані була втрачена - бо ми втікали від війни. І хоча я побачила красу заходу України, і все життя буду вдячна добрим людям, які допомогли й допомагали в ті часи - саме в такі миті починаєш цінувати те, що у тебе є.

За останні дні у мене з'явилась яблуня Red chief, абрикос, дві черешні - Наполеон та Мелітопольська. І ще виноград, - нам позавчора його подарували друзі. А друзям - люди, чий будинок зруйнував російський снаряд. І жити там далі неможливо, тому дарують саджанці, все, що вціліло, бо садку потрібен догляд.

Війну ми відігнали в білгородську область, бо це така "стерво" (мама та бабуся чомусь полюбляли це слово))), яка повинна піти туди, звідки прийшла. Тому зараз кожен навкруги, як може, працює. Це видно. Це відчувається. Їдеш вулицями - чисто, все квітне, щось посаджено... Хіба що дороги побиті, як і не було їх. А руйнування - вони більше на схід (ми на захід).

Працюю, як навіжена. У мене зараз велика мотивація: "я ж не росіянка". Ні по відношенню до праці, ні по відношенню до країни, ні по відношенню до себе і свого оточення. Дякую тим, завдяки кому у мене є кожний мій ранок. І майбутні черешні, і яблуні, і виноград...".