"Вони нам заздрять": Вчителька з України розповіла, що її здивувало у канадській школі

Українка, яка понад два роки живе й працює в Канаді, поділилася досвідом роботи в місцевій школі. За її словами, на новому місці їй ніхто не допомагав, а частина колег ставилася до неї з прихованою неприязню. Історія активно обговорюють у мережі, де думки користувачів розділилися, зазначають Патріоти України.

Вчителька, яка веде власний блог, розповіла, що після працевлаштування їй довелося розбиратися в усьому самотужки. Ні розпорядку дня, ні шкільних правил їй ніхто не пояснив. Фокус звернув увагу на її досвід.

"Коли я прийшла на роботу в школу, зовсім ніхто не поспішав мені допомагати. І, звісно, ніхто не переймався тим, що я іммігрантка, яка живе тут лише два роки. Нікого не хвилювало, що я можу чогось не знати, зокрема правил школи, тому що ніхто тобі не пояснює ні розпорядок дня, ні план – ніхто нічого тобі не каже", – каже вона.

Спершу українка сподівалася на підтримку: не як іммігрантка, а просто як людина, нова в країні. Проте допомоги так і не дочекалася.

За її словами, самі уроки можна проводити за звичною українською методикою: із вступною й основною частинами, оголошенням теми та опрацюванням матеріалу. Але в канадських школах існують внутрішні нюанси, про які новачкам не розповідають.

Перші дні на новій роботі вчителька називає величезним випробуванням.

"Нам тут усе чуже, і навіть банально піти попросити їжу в магазині для мене було справжнім викликом. А перші робочі дні – це просто величезний стрес. Коли я стою на перерві, я взагалі не знаю, де який клас знаходиться і куди мені йти. Для мене це був такий організаційний шок", – згадує вона.

Найбільше їй запам'ятався випадок у перший робочий день, коли її відправили заміняти іншу вчительку. Спочатку колега здавалася привітною й розпитувала про освіту та досвід.

"Вона випитала в мене все, що могла. Я, як щира людина, все розповідаю, бо щиро вірю, що люди бажають мені добра. І тоді мені випадає заміняти її в класі. Вона міняється на обличчі за секунду й каже мені: "Представтеся перед класом, розкажіть, хто ви, і заспокойте дітей", – розповідає українка.

З учнями в неї склалися хороші стосунки. За її словами, діти поводилися тихо, а коли вона звертала увагу на клас і починала розмову, одразу це відчували.

"Я розповіла про себе, про свій досвід. А вона подивилася на мене й просто пішла з класу. Жодного слова, жодної комунікації", – додає вчителька.

Схожа ситуація, за її словами, повторилася й у середній школі: колеги детально розпитували про її канадську освіту та кваліфікацію.

"По суті, це їх не повинно хвилювати. Якщо мене дирекція прийняла на роботу, значить, вони переконані в моєму досвіді, професіоналізмі та освіті", – наголошує педагогиня.

На думку вчительки, причина прихованої ворожості в тому, що українці досягають високих результатів без стартових переваг, якими володіють канадці.

"Нам заздрять люди, які мають громадянство цієї країни, які ідеально знають англійську мову, яким звичний цей менталітет, ця країна, локації. Вони тут свої, бо вони тут народилися", – говорить вона.

Українка підкреслює, що конкуренція для емігрантів відбувається в нерівних умовах: "Ми конкуруємо з канадцями, хоча наші сили зовсім не рівні. І нам часто заздрять, навіть попри це".