З архіву ПУ. "Фільм жахів про зомбі в піонерському таборі...": Шокуючі записки вінничан-дикунів про умови відпочинку в Рассейці

Про це пише влітку 2020 року у своєму блозі вінницький журналіст Роман Ковальський, передають Патріоти України. Далі - мовою оригіналу:

"Вони говорили: віддалений курорт, офігенний пляж, затишні будиночки, фуд-корти, кемпінг є … ну ми і поперли. Що нам, молодим, тих вісімдесят кілометрів. Та фігня, за великим рахунком. Поруч. Цією Рассейка у мене половина стрічки на Фейсбук (до речі, якого?). «Бідняжки» туди їздять. Люди, бляха, щасливі., – пише про свої враження від дикого відпочинку під Одесою на Чорному морі мандрівниця із Вінниці Аліса Губенко. – Але по цій дорозі … дорога в пекло, не менше феєрично самого пекла. Вісімдесят кілометрів по дорозі, яка є на карті, але її, с…а немає. Вибоїни і пил. Я трохи нирки не виплюнула, а найближчий тиждень буду плюватись болотом. Але види, звичайно шикарні.

А тепер, уяви собі фільм жахів про зомбі в піонерському таборі … уявили? Так ось, його знімуть в Рассейка.

Покинуте село в ср…ці світу. Все загажено по дахи. З дорогами, які ще гірше, ніж ті, за якими ми тряслися, пил стоїть стовпом, комарі, гризуть, занедбані і закриті бази, розвал і руїна. І зомбі з червоними від сонця і шмурдяка особами, які прут на собі матраци, дітей та мужиків в сандаликах на носочки.

Гаразд, приїхали. Треба заночувати, витрусити пил з трусів і зацінити місцевий колорит. Йдемо на базу із Фейсбуку. Назва ще така, соковита – «Мандарин». Тітка почала водити нас за номерами. Я спочатку подумала, що то шафи, але ні – номера. Зручності у дворі. Гм. Питаю за палати зі зручностями, які теж анонсовані і у великій кількості, прошу показати. Ну, вона пішла, показала ще номерок. А потім задала логічне запитання: «А ви до нас на довго?».

Не знаю, кажу, до завтра точно, а вранці подивимося. Мадам зміряла мене зневажливим поглядом і каже: «А йдіть ви нафіг отсюдова, заради однієї ночі я вам тут не стану нічого показувати». Ми офігіли , звичайно, пішли в зазначеному напрямку, нічліг шукати.

З усіх стаєнь (народ, я не жартую і не перебільшую, фотопруфи є), вибрали ту, де нам найбільше зраділи. «Золотий колос» – убита, брудна стайня, але персонал офігенний. Прям капец, які душевні тітки. Ми залишилися у них. Тут багато наших, «Бідняжки» з нами в стійлі.

А ціни. Коротше, за номер з іржавим душем, павуками, брудною ганчіркою, замість килимка у ванній і пір’яними подушками 640 грн. без харчування. 1100 грн. з їжею. Напевно доплата за адекватне ставлення до гостей … бляха, ми два дні тому в центрі Одеси відмінну двушку орендували за 1000 грн. На чотирьох – шикарна ціна, 250 грн. з носа. А тут конюшня за 320.

До пляжу треба топати по мосту, через лиман. Поки дотопали, офігіли від комарів, розрухи, пляжників. Офігіли і від пеліканів. Пелікани красиві. Але заради них їхати не варто. Пляж, як в Затоці. Прям один в один. Всі його принади зацінити не встигли – закінчився день. Завтра вранці підемо, кажуть там дельфіни бувають.

А місцева ресторація заслуговує окремого посту. Зберуся з думками, напишу.

Не перемикайтеся. Наше, турне в самому розпалі!

За добу до цього:

День перший. Обід.

Ідеальне місце щоб здохнути.

Ми забралися в таку глушину, де ніколи не буває людей. Неймовірно красивий берег, квітучий обрив, найчистіше пісок і тепле море. Тут все повинно було бути по іншому.

Наш маленький табір в тіні високих дерев. Поруч душ, розетки і тиша.

Хер там! Це Україна, дітки. Екстрім тур якийсь. Грьобаний екстрим тур.

Наш маленьких табір розлютився і звалює. Їдемо по розбитим, польовими дорогами на багаті села. Ковтаємо пил, і абсолютно щиро радіємо кожному кілометру, який забирає нас в якісь нетрі. Бо нерви дорожче.

Не перемикайтеся