З архіву ПУ. "Вже звернення "разлюбезный мой тятенька" має насторожити мислячу людину": Історик спростував 5 фейків про Анну Ярославну

Анна Київська була дочкою князя Ярослава Мудрого та дружина французького короля Генріха І. Історик та провідний екскурсовод національного заповідника "Софія Київська" Олександр Тіточка стверджує, що її постать обросла штампами і міфами. Він спростував 5 фейків про Анну Ярославну, повідомляють Патріоти України.

Перший фейк: "Анна Ярославна – російська княжна"

Вона була не російською, а руською, наголошує історик. У той час не було ані Росії, ані російської ідентифікації.

"Росія зберігає лише за собою монопольне право називатися нащадком Київської Русі. Тому і Анна у них "русская" княжна, ледь не московська, хоча перша літописна згадка про Москву з'являється лише у 1147 році. Політична нація як інструмент, як інститут з'являється лише у 19-му столітті. І самоідентифікація людей була на той час саме за конфесійною ознакою, а не за етнічною. Вона була Анною із Русі, або руською з м'яким знаком і однією "с", або з Києва. Разом з тим, вона б дійсно здивувалася, якби її назвали Анною українською", – зауважив Тіточка.

Другий фейк: "Анна Ярославна навчила писати і читати всю Францію і Європу"

Західна Європа мала міцні традиції латинської писемності. Вони лишилися їй у спадок від Римської імперії, каже історик.

"Дійсно, класична латина не була в широкому вжитку, переважала "народна" латина. Так, тоді не було 100% освіченості. Але монастирі, які на той час були широко розповсюджені в західній Європі, були центрами переписування книжок, центрами освіченості і науки", – зазначив український історик.

Третій фейк: "Анна надсилала листа батькові Ярославу Мудрому"

Міфічний лист не відповідає реаліям XI століття та стилеві написання. У ньому Франція описується як відстала країна. Називати себе Анною Ярославною Рюрикович вона не могла, бо прізвище і по-батькові на "-вич" - це традиція XIX століття.

"У листі Анна Ярославна "звертається" до батька "разлюбезный мой тятенька", що вже має насторожити будь-яку мислячу людину, бо такого звертання в XI столітті бути не могло. До того ж називати себе Анною Ярославною Рюрикович вона також не могла, бо це традиції вже 19-го століття – прізвище і по-батькові на "-вич". І інші нісенітниці, які наповнюють цей лист, дозволяють стверджувати стовідсотково, що це підробка, до того ж низькоякісна", – переконаний історик.

Четвертий фейк: "У Франції Анна відігравала ключову роль"

Твердження, що княжна Анна була провідним політиком, є великим перебільшенням, впевнений Олександр Тіточка. Вона була активнішою за інших жінок, але не найяскравішою політичною постаттю того часу. Жінка тоді була "матір'ю" дипломатії, шлюб був дієвим способом отримати надійних союзників.

"Дійсно, Анна відігравала роль у політичному житті насамперед через те, що жінки на той час взагалі були не зацікавлені в політиці, а Анна проявляла себе в цій царині. І тому її сучасників це дійсно дивувало, вони відзначали її певну активність у цьому. Це і заснування монастирів, і пожертви, і листування з відомими людьми того часу, наприклад, папою Римським. Тому її сучасники були схильні до того, щоб усе-таки перебільшити її значення і показати її як політичну особистість Європи того часу", – каже експерт.

П'ятий фейк: "Титул "королеви Франції був мрією жінок Європи, а для Ярослава Мудрого – справжньою удачею"

Французькому королю в XI столітті належали лише Париж і його околиці, зауважує експерт. Для Ярослава Мудрого цей шлюб не надавав великих переваг, бо тодішня Франція не була зоною інтересів київського князя. Шлюбні угоди дочок Ярослава Мудрого з представниками Польщі, Угорщини, Норвегії, Візантії були значно вигідніші для нього.

"Майже всі васали її чоловіка Генріха І були вороже проти нього налаштовані, мали значно більше політичних важелів, авторитету, земель, зброї і грошей. Не можна сказати, що для князя Ярослава це була якась удача – видати дочку за французького короля. Це була для нього буденна справа, не першочергова річ. З'явився цей претендент, можна налагодити ще одну лінію дружніх зв'язків, то чому б це не зробити. Усе-таки Франція перебувала на великій відстані від Русі, і тому якихось дуже спільних інтересів чи конфліктів між цими країнами не могло бути на той час. Ярослава більше цікавили речі, пов'язані з інтересами його держави, з землями, які межували з Київською Руссю", – каже Тіточка.