"З моєї точки зору для того, щоб розгромити Кремль, не обов’язково атакувати Росію. У Путіна є дві інші слабкі позиції", - Роман Безсмертний

"Що прискорило обстріли ракетами і дронами, що почалися 10 жовтня? Ситуація з Керченським мостом. Тому маховик закрутився з такою швидкістю, що треба було наздоганяти і створювати приводи, запускати правову систему", - пише український дипломат Роман Безсмертний у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Тут пішла ціла низка проколів. Перший і ключовий прокол — це нота, яку висунув лукашенківський режим Україні через українського посла. Нота з усіх точок зору є сигналом, але вона з точки зору розвитку подій, як — «горбатий до стіни». Тобто пояснити предмет цього документа через багато років ніхто не зможе, бо немає приводу для його появи.

Стало зрозуміло, що Путін шукав зачіпку. Путін мислить чим? «Совковими» категоріями. І їхня суть — назалишати папірців, щоб потім, раптом щось станеться і він прийде до прокурора чи в суд, можна було сказати: «Дивіться, вони робили ось це, тому ми відповідали». Це очевидно. Це типовий «совковий» підхід. І у тезах Путіна це відчувається. Зверніть увагу: днями він говорить, «якби ми цього не зробили, ми однак потрапили у цю ситуацію». Очевидно, що і там логіка готується, як пояснювати свої злочини.

Другий прокол. Коли ти говориш про Польщу, про Литву, про Україну, а ноту вручаєш українцям, то хтось скаже, що то НАТО і він боїться НАТО. Якби це було так, то останні три тижні через Володимира Макея, міністра закордонних справ Білорусі, не велись би переговори у Відні, як вилізти Лукашенку з цієї петлі, в яку він уже заліз.

Далі. Коли почали наздоганяти цей процес, згадали, що в угоді про створення спільної держави Республіки Білорусь і Російської Федерації є так зване спільне угруповання військ. Воно ще тоді було записано. Воно насправді існувало ще з 2007 року у проєктах. І як тільки підписали угоду, ще тоді передбачали створення цього спільного угруповання військ. Тепер вони згадали про це і давай «пожежу гасити» спільним угрупованням військ, тому що їм стало незрозуміло, як далі пояснювати те, що на територію Республіки Білорусь заходять війська РФ.

Тут є дуже важлива річ. Якщо спецназ заходив по міжвідомчій угоді між міністерством внутрішніх справ Росії і Республіки Білорусь, коли придушували повстання, то регулярним військам поясненням було тільки за договором. Це друга річ, яка свідчить, що «гасять пожежу».

І третій. Це зняття з консервації бронетехніки. Почала розігруватися «опера», що їх передали Росії. Ніхто і ніде не бачив, щоб білоруська техніка прибувала на територію РФ. Їх почали поспіхом знімати і тягнути до українських кордонів, але це вже було ні до чого.

І дезінформаційна кампанія, яка набрала такої швидкості, що навіть в понеділок, 10 жовтня, після обіду, довелося тій же Білорусі гасити цю дезінформацію через слова керівника прикордонної служби, який сказав: «Українці підірвали мости, замінували дороги». Далі просилася фраза «ми не зможемо атакувати». Ця фраза — це було пояснення перед Путіним, чому «ми обкакалися».

Далі виникає нервозність: а що робити далі? Тому виникає питання так званої «контртерористичної операції». Маховик розкрутили так: війська приведені у повну бойову готовність, бронетехніка знята з консервації, чужі війська заходять на територію Республіки Білорусь, наступ провалили, тож треба пояснювати було «контртерористичною операцією». І тут розходження в тезі між Макеєм і Лукашенком найкраще свідчить про те, що «воду лили на вугілля». А як відомо, воно ще сильніше димить.

Очевидно, що між Мінськом та Москвою іскри крешуть до неможу. Це свідчить про те, що у Лукашенка немає виходу. Він муситиме кинути своє «м'ясо», бо по-іншому сказати не можна.

Насправді Лукашенко не має регулярних військ, здатних вести бойові дії. Навряд чи він сам це розуміє, думаю, що йому пояснюють це з Генерального штабу. Там ще залишилися притомні люди, які пояснюють «куди ти прешся? Невже ти не розумієш, що українці на півночі зараз створили таку систему оборони, що можливості її пробити немає?».

Тут дуже важливо мати кілька зовнішніх параметрів і не упускати їх. Перше, це швидка реакція Великої сімки. Треба віддати належне, що вони зрозуміли, що нота плюс ракетно-бомбова атака — це дуже небезпечна річ. Друге, що було повною несподіванкою для Кремля і для Мінська, — вони забулися про Рамштайн-6. Уявіть собі: місяць назад захід був анонсований і вони його просто пропустили. А це вже свідчення того, що там вже настільки знервована ситуація, що вони не контролюють свої дії.

Вони не можуть поставити себе у певний графік дій. Тобто стратегію вони вже втратили, в тактиці вони програють на абсолютно всіх ділянках. У результаті ця нервозність призводить до того, що вони кидають 10 жовтня безліч ракет… Так треба назвати — безліч. Якщо співвіднести кількість ракет, які були запущені, і ту кількість літаків і скільки разів вони піднімалися у небо в цей день, то для Росії це небачена напруга. Треба розуміти, що це три-чотири вильоти було. І при тому 10 жовтня мати 11 попадань з 83 пострілів. Це свідчення того, що все йде «в молоко».

Мабуть вперше за цю війну треба чітко сказати: якщо світ об'єднається і буде хоча би так реагувати, як після обстрілів 10 жовтня, ситуація буде дуже швидко розвиватися на користь цивілізованого світу.

11−12 жовтня вже було зрозуміло, що у демократичного світу є батіг Господній. І цей батіг — українські Збройні сили, які можуть дати прочуханки будь-кому. Що важливо? Ресурсом забезпечити цей Господній батіг. Це ключ.

Якщо все ж світ зрозуміє, що для того, щоб закріпити перемогу і вона була довготривалою, то очевидно, що треба формат Рамштайн перетворювати на глобальну і континентальну систему безпеки, знаходити механізми, як в його рамках віщати НАТО, AUKUS іншим, і буквально в режимі онлайн управляти і впливати на ситуацію. Перспектив при такому розвитку подій у Путіна, у Лукашенка абсолютно жодних немає.

Якщо в Росії ця гра — це гра для внутрішнього споживання, то в Білорусі це не «прокатить», тому що 90% населення проти участі білорусів у цій війні. Тобто суспільство насправді дуже добре розуміє, але для кого це робиться? Для Лукашенка і його свити.

Мене шокували і коли я був там послом, і зараз діди, які сидять навколо нього. Вони не просто живуть у вчорашньому дні. Вони живуть у позавчорашньому дні. Саме цього багато фахівців в Україні зараз не розуміють.

У Москві діє звичайна бандитська схема кооперативу Озеро. І вона працює по таких законах. Подивіться, що відбувається зараз в російській армії — бандитські закони, це кліка.

Що таке Білорусь? Це найбільш рафінований «совок». Ця геронтократія, яка в голові Лукашенка сидить, і ця метушня, яка зараз почалася після провалу, — це те, що трапилося після смерті Брежнєва, коли вони не знали, що робити, за що схватитися. Важливо, що немає підготовленої групи людей, які все це схоплять.

Альтернатива тому, щоб там будувати демократичну державу, це те, що Путін зайде туди і поставить свого генерал-губернатора. Оця нервозність Лукашенка з можливістю розвитку такого варіанту ще додає нервозності. Бо він розуміє, що не виконав вказівку Путіна щодо початку наступу. Тому провалилися зустрічі з європейськими політиками, провалилися будь-які контакти з Україною, бо шукав ці контакти, ще й не виконав вказівки «пахана». Це кінець.

З моєї точки зору для того, щоб розгромити Кремль, не обов’язково атакувати Росію. У Путіна є дві слабкі позиції — Білорусь і Крим. Це його нерви, які відхопивши, він далі перестає рефлексувати на будь-які теми. І це відчулося.

Що міністр закордонних справ Білорусі, що Лукашенко зараз навіть сформувати заготовлену відповідь на заготовлене запитання журналіста не можуть. Вони потрапили у ситуацію прострації. Переляк: зачепити українську армію означає українського солдата привести в Мінськ. Там немає кому противитися.

Ситуація щодо Кримського мосту і обстріли аеропорту показали, що Крим і Білорусь — оголені нерви, по яких бити — це паралізувати Кремль".