"За допомогою безуглих трух та позитивних найманців нас переконують, що За - то кака, а Зе - то ляля", - Лариса Волошина

"Найогидніше в цій ситуації — це цькуванням військового керівництва країни. Таким чином створюється відповідна до бажань Першого громадська думка. За допомогою безуглих трух та позитивних найманців нас переконують, що За — то кака, а Зе — то ляля. Щоби потім, коли буде підписаний указ, сказати: "Не користі раді, а токма волею обравшего мене народу", - пише громадська діячка та публіцистка Лариса Волошина на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"При цьому, воля та думка народу якось "нє альо", коли мова йде про мутне оточення президента. Згадаємо нервову реакцію на запитання журналістки про необхідність звільнення Татарова. "У мене є пʼять надійних менеджерів, яким я довіряю".

Те, що тим "менеджерам" не довіряють західні партнери та профільні експерти; те, що на них нарікають професійні спільноти; те, що їх підозрюють журналісти-розслідувачі; а народ, той взагалі вважає їх прямою ворожою агентурою — то все не є приводом для подумати. Жодного усвідомлення звʼязку між падінням власного рейтингу довіри із цими незамінними персонами на посадах.

Тому найголовніше, що ми всі маємо усвідомлювати про всю цю епопею про зняття Залужного, — це те, що вона не про генерала взагалі. Вона про ставлення до нас. Вся ця огидна бруднота, яку в Офісі сприймають за інформаційну роботу з масами, є нічим іншим, як відображенням ставлення до народу. Вірніше, народцю, на думку якого, на інтереси, безпеку та майбутнє якого просто плюють. Причому, інколи складається таке враження, що плюють не з Лаврської дзвіниці, а з самісінької Спаської вежі. Маємо прояв царської деспотії у країні вільного козацтва, яка саме зараз веде запеклу боротьбу проти московського царя.

Все це як найкраще показує глибину прірви, в якій ми опинилися. Тому, коли як обґрунтування необхідності обезголовити всю українську армію нам наводять щось на кшталт: "Маленька радянська армія ніколи не зможе перемогти велику радянську армію", пропоную подумати: а чи маленький а-ля московський самодержець може перемогти великого справжнього московського царя?".