Замість "фінляндизації" України, сталася "українізація" Фінляндії, - Віталій Чепінога

"Україна – не... Фінляндія. Мабуть, багато хто помітив, яку велику позитивну роль у налагодженні стосунків між Україною й особисто Трампом відіграв президент Фінляндії Александер Стубб", - пише екснардеп та блогер Віталій Чепінога на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Трамп від Стубба психологічно залежний через цілий ряд суб'єктивних (переважно) причин. Такі психотипи, як Трамп, чомусь схильні "прив'язуватися" до певних людей! Їм із ними затишно й комфортно. Зрештою, це справа психологів розбиратися у причинах такого зближення, тут не про те йдеться.

Фінляндія не брала якоїсь особливо активної участі в долі України впродовж останніх століть.

Хоча нас багато що об'єднує. У тому числі й колоніальне минуле. Ілля Рєпін (нагадую) жив у Куокаллі (яке натоді входило до складу імперії).

Усі роки незалежності нас делікатно схиляли до "фінляндизації" України. Під цим терміном малося на увазі тепле, "лампове", суперлояльне ставлення до Росії: ми вам – гопак, борщ, вареники, Вакарчука, Сердючку і Скрипку, а ви нас не займайте.

Не склалося.

Натомість Фінляндія пішла шляхом "українізації". Замість "фінляндизації" України, сталася "українізація" Фінляндії. Фінляндія вступила в НАТО через українсько-російську війну.

Днями Стубба у Вашингтоні спитали: чи бачить він паралелі між радянсько-фінською війною 1939 року і війною України й Росії?

Стубб сказав: "Є паралелі, а є різниця. З Україною зараз весь цивілізований світ, а ми були самі".

Ми теж були самі, пане Стубб! Недовго, але певний час були.

Усі посольства просто виїхали з України напередодні вторгнення. Байден і Блінкен зустрілися із закордонним міністром Дімою Кулебою й у його особі попрощалися з незалежною Україною, як з онкохворою дитиною в останній стадії.

– Давай, досвідання... Нам прикро...

– Ми сумуватимемо без вас.

І лише за якісь два-три тижні до світу прийшло усвідомлення: Бл...дь! Та вони ще живі! Вони стоять! Вони живі й борзі! Ще не вмерла Україна? Треба ж тобі таке...

Горіла земля в Бучі й в Ірпені, горіло небо над Україною.

Цивілізований світ раптом побачив, що Україна стріла окупантів не хлібом-сіллю, а рушницями, вилами й "коктейлями Молотова". Це були люди безбашенні, люті й страшні.

І аж тоді почалися запізнілі розмови про Javelin, HIMARS Abrams, Leopard.

І оці "два-три тижні"... Ті два-три тижні, дні й миті – коли ми були самі, "без нікого". Це саме ті два-три тижні, які, можливо, найважливіші в історії України за всю її тривалість. Тоді ми стали іншими. Зовсім іншими. Ми самі себе не знали до того".