"Здичавілі" англійці: Хто та як ходить по гриби у Великобританії, - блогер

"Обіцяй не дивитися по кущах! – діловито налаштовує мене приятель-англієць на початку прогулянки. – Ми просто дихаємо, споглядаємо й нічого не збираємо". Навчений гірким досвідом, він добре знає, про що говорить", - пише Ірена Таранюк у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Зі щасливим вереском, приглушеним зойком або й мовчки, але рішучо, я подекуди покидаю його, спантеличеного, – зникаючи десь у гущавині. А тоді, подряпана, але щаслива, виринаю з "призом" – грибочком, а як пощастить, то й кількома.

Мало що може зрівнятися з насолодою від вдалого походу по гриби. Моховики, печериці, маслюки – а тоді підберезовики, підосичники, польові білі, не рахуючи опеньок, "лісових курчат", глив або рядовок – британські ліси восени ваблять багатьма спокусами.

Щоправда, не всіх. Бо збирання грибів – дозвілля для втаємничених, а в околицях Лондона зурбанізоване населення британської столиці воліє на ризики не наражатися і всілякими там звабами "континенталів" із Європи не спокушатися.

Але і в сільській місцевості знайома на ім'я Патриція – з родини англійських фермерів у кількох поколіннях – дозволила мені, гостюючи в неї, зібрати врожай зимових опеньок у своєму садочку, приготувати – посмажити з цибулею в сметані. Але скуштувати довго не наважувалася.

Звичайно, є британці, які гриби і збирають, і готують, і навіть не бояться їх їсти. Але з мого досвіду, їх меншість, та й та малопомітна.

Не допомагають навіть численні теле- і радіопрограми, де імениті кухарі, всіяні мішленівськими відзнаками, навчають потенційних гурманів мистецтва готувати вишукані страви із зібраних власноруч грибів – здорової альтернативи м'ясному білку.

Страх перед невідомим сильніший, і для переважної більшості британців гриби залишаються "забороненим плодом", що однаковою мірою вабить і лякає. Зміни з іншими "збирачами" – лісових ягід і горіхів – помітні, але в дрібних, порівняно з Україною, масштабах: хтось, вигулюючи собаку, назбирає в пластиковий контейнер дику ожину, хтось не зможе встояти перед багряними ягодами шипшини чи спокуситься сірувато-синіми плодами терену для домашньої наливки.

Але, як підсумувала одна давня знайома, хобі якої – довгі прогулянки, "ми, британці, втратили зв'язок із природою і воліємо навіть лісові ягоди шукати на поличках супермаркету, а не в лісі".

У зв'язку з цим пригадую, як колись давно разом із сином, що на той час мав років сім-вісім, надибала розлогу липу, всипану духмяним цвітом, і вирішила зібрати трохи цвіту та насушити для зимового чаю. Він мене присоромив: "Мамо, але ж англійці так не роблять!".

А на моє слушне зауваження, що англійці липовий цвіт купують у магазинах натуральних продуктів – health shops, син із безпосередністю допитливого дитячого розуму запитав: "Мамо, то українці розумніші за англійців?".

Довелося терміново пояснювати дитячою мовою, що: а) не можна так узагальнювати; б) українці не такою мірою втратили зв'язок із природою; в) але і це правда не про всіх, бо і в Україні є багато людей, які не шукають, не збирають і не сушать дикі трави-гриби-ягоди.

Та даруйте цей відступ – повернімося до грибів!

Так насправді грибний сезон у Британії не припиняється навіть узимку. Один мій добрий друг, який і заразив мене своєю пристрастю до грибів, полюбляв гуляти у лісочку на самісіньке Різдво, і якось приніс із такої прогулянки пакуночок смачнющих сірих глив. Справжній делікатес до святкового столу!

Грибників у лісах, гайочках і просто чагарях у "зеленому поясі" довкола Лондона останні кільканадцять років і справді стало більше – але коли з ними заговориш, то відразу вгадуєш за акцентом "англійську з Європи".

Найчастіше такі збирачі – чехи, словаки, литовці чи поляки. Рідше це будуть якісь "здичавілі" англійці.

Деякі тутешні лісництва вводять обмеження на те, скільки і чого можна в лісі зібрати. Скажімо, в лісовому масиві Еппінг-форест на північному сході Лондона треба заповнити форму із заявкою на збір грибів у якийсь один день на рік.

Якщо в обраний вами навмання день періщить дощ, іде сніг, і ви не знайдете навіть червивого грибного огризка, не чекайте співчуття – ваш дозвіл був на 13 жовтня, от і забирайтеся додому з порожніми руками.

В інші дні збір грибів суворо заборонено, а якщо рейнджер знайде у вас гриби, а документа про дозвіл збирати саме в цей день у вас немає, доведеться висипати.

Тому краще збирати в тих місцях, де немає регулювання, обмежень і обов'язкових ліцензій. Понадто, таких більше. Але ні, зігнутися і зрізати в лісі, потім чистити, заморочуватися – це більшості знайомих британців не до снаги.

Куди простіше заплатити 16 фунтів за 10 грамів морожених "диких грибів" у модному супермаркеті. Менше клопоту – і немає сумнівів, що знайдене в лісі не є якоюсь блідою поганкою, від якої отримаєш розлад шлунку або й гірше.

Інший варіант – те, що робить мій приятель і частий попутник прогулянок на природі. Хочеш поласувати свіжоприготованими грибами – заведи собі друзів з України і прийди до них на вечерю. За якою можна спокійно забути оте "не лазь по кущах" – і попросити добавки: "Парасольки в клярі – ням, мої улюблені".