"Зеленський робить усе, аби завершити свою каденцію у турборежимі. Де український де Голль, Ататюрк, Пілсудський, Маннергейм чи Мандела?" - Геннадій Друзенко

Схоже, Зеленський робить усе, аби завершити свою каденцію у турборежимі. Тобто достроково. Стратегія «Домалюй свого президента сам» більше не спрацьовує. «Хорошому хлопцю з народу» прийшов час визначатися, з ким він. А кожне принципове визначення – це апріорі скорочення електорату. Тому рейтинг ЗЕ надалі стискатиметься наче шагренева шкіра.

Тому питання вже не у Зеленському. Він сам натиснув спусковий гачок своєї політичної агонії, обравши політично абсолютно недосвідченого Шмигаля на посаду прем’єра. За що йому цей «міцний господарник» в перший же день на посаді віддячив засвідчивши, що він також «повний профан» - якщо не в економіці, то в масових комунікаціях так точно. Зашквар з пропозицією відновити постачання води до окупованого Криму вже облетів усі ЗМІ і – вкупі з ситуативним альянсом СН з ОПЖЗ задля відставки Рябошапки – напевно остаточно поховав рештки патріотичного електорату Зеленського.

І чим більше на Президента тиснутиме піке його рейтингу, тим більше помилок він робитиме. Це Авакову байдуже, люблять його чи ні – у нього під началом 300 тис. людей в уніформі і всі олігархи в друзях. А артист Зеленський без оплесків та народної любові марніє на очах. З великою долею вірогідності короновірус, який переможно шириться світом, і спричинена ним економічна рецесія (усі провідні рейтингові агентства та міжнародні фінансові інституції вже переглянули світовий прогноз в бік радикального зменшення зростання усіх економічних показників) доб’ють ЗЕ-владу, яка явно не готова до такого глобального буревію.

Тому наразі для України знову стає актуальним питання: хто, якщо не ЗЕ?

Можна по різному ставитись до Порошенка та по-різному оцінювати його роль у новітній історії України. Але минулорічні президентські перегони беззаперечно довели, що з таким антирейтингом вибори не виграють. І «Рейтинг» і «Центр Разумкова» у своїй останній соціології зафіксували, що Петро Олексійович певно утримує пальму першості у номінації народної недовіри (78% та 80% відповідно). Тому, якщо патріоти не фанати танців на граблях, треба терміново шукати альтернативних лідерів. Бо подобається нам це чи ні, але українці (і не тільки) голосують за обличчя, а не партійні програми. І не думайте, що ми якісь не такі чи якісь оригінальні: хто, наприклад, бачив (не кажу вже читав) передвиборну програму Трампа?

Насправді рейтинги народної довіри невтішні. Після Зеленського за рівнем народних симпатій лідирують Разумков і Сенцов, з яким після повернення з полону активно працюють структури Пінчука. Нагадаю, що у разі дострокового припинення повноважень Зеленського, саме Разумков стає в.о. президента і отримує автоматичну увагу усіх вітчизняних ЗМІ. До речі, третім на лавці запасних народної довіри, згідно з дослідженнями «Рейтинг груп», є ніхто інший, як лідер ОПЖЗ Юрій Бойко.

Агов, патріоти, військові-волонтери-ветерани, де наш Вашингтон? Де український де Голль, Ататюрк, Пілсудський, Маннергейм чи Мандела? Допоки серед нас нема лідера, який бодай потрапляє у соцдослідження, ми маємо молитись, аби Господь відстрочив ідеальний шторм, що звідусіль пре на Україну. Дивним чином, ми знову НЕ готові до ЗЕ-колапсу. Сучасні махни, гигорьєви, зелені – це прямий шлях до руїни, внаслідок якої в Україну завжди приходить «русский мир».

Нещодавно в інтерв’ю журналу «Країна» у відповідь на запитання, як нам розірвати наше зачароване коло сподівань та розчарувань, я відповів: «Треба молитися, аби Бог послав нам українського Вашингтона, який захоче залишитись в історії, а не збільшити свої статки чи помститися опонентам».

Сьогодні, коли на обрії замайоріла троща ЗЕ-режиму, я можу тільки повторити: треба молитись, аби Бог послав нам українського Вашингтона. Не буде лідера, чий масштаб особистості співмірний з викликам часу – на місці України буде чергова руїна і «русский мир». Чи, якщо дуже поталанить, – «велика Білорусь» на чолі з «батьком Аваковим» .