Жалюгідний Лавров, ізгой із ракетами та Зеленський: Підсумки саміту G20 і не тільки

До середини листопада центр світової політики змістився з Європи до Південно-Східної Азії. Упродовж одного тижня, з 11 до 19 листопада, тут відбулася серія самітів у багатосторонньому та двосторонньому форматах, які багато в чому визначили позиції провідних промислових країн світу стосовно майбутнього світової економіки та безпеки.

Саміт десяти країн ASEAN у Камбоджі, у якому вперше взяв участь міністр закордонних справ України Кулеба, плавно перейшов у саміт країн Східної Азії. Ця не надто відома в нас ініціатива поєднує 18 країн — 10 членів ASEAN плюс Австралія, Китай, Індія, Японія, Нова Зеландія, Республіка Корея, США й РФ.

Із Камбоджі частина лідерів держав-учасниць перемістилася до Індонезії, на «острів богів» Балі, де відбувся саміт G20.

Наступною зупинкою для багатьох учасників «двадцятки» стане Таїланд, де 16–19 листопада відбудеться саміт APEC держав Азії та Тихоокеанського регіону. Цей формат поєднує 24 учасники, серед яких варто зазначити Гонконг, Тайвань, Камбоджу, Францію та Саудівську Аравію. Але про цю подію — трохи згодом.

Інтрига зустрічей, які відбувалися на вищому рівні, була незвичайно гострою ще задовго до їх початку. До останнього моменту не було відповіді на питання, чи приїде на Балі Путін; чи відбудеться довгоочікувана особиста зустріч Джо Байдена та Сі Цзіньпіна; перша зустріч прем'єр-міністра Японії та новообраного президента Південної Кореї, а також перший за три роки саміт лідерів Японії й Китаю; чи вдасться лідерам держав бодай в одному з форматів ухвалити спільну декларацію, враховуючи глибокі суперечності щодо війни в Україні, з питань Тайваню, Південно-Китайського моря, пандемії, енергетичної та продовольчої криз, які досить відчутно проявляються в Азії.

Як уже відомо, Путін не лише не приїхав, а навіть відмовився виступити зі зверненням онлайн, що цілком зрозуміло з огляду на його теперішній статус ізгоя для демократичних держав і нищівну поразку в Україні. Лавров, який представляв Росію, виглядав досить жалюгідно, не сказав нічого нового, фактично заблокував ухвалення спільної декларації саміту Східної Азії через розбіжності з цивілізованим світом щодо України, а потім залишив саміт «двадцятки» посеред засідання. На саміт APEC замість прем'єра Міхаїла Мішустіна приїде нікому не цікавий його заступник Андрєй Бєлоусов.

А ось онлайн-виступ президента України на G20 викликав великий інтерес. Він не просто відбувся вперше. Важливо, що Україна скористалася нагодою висловити свою позицію щодо бандитського світового порядку, який нав'язує світові Росія, і запропонувати власний план дій стосовно припинення війни. Можливість звернутися з важливими ініціативами щодо вирішення глобальних проблем відразу до 19 глав найрозвиненіших держав є підтвердженням зростання авторитету України у світі. Не слід забувати, що населення G19 перевищує 5 мільярдів людей, сумарний ВВП становить 80% світового, і нам після перемоги дуже принадно було б залучити їх до модернізації нашої інфраструктури.

Стільки масштабних заходів у одному регіоні поспіль, один за одним, та ще в різних країнах, не означає, що лідери провідних країн світу скучили за постковідним туризмом. Важливими є деталі, що супроводжували кожен із заходів.

Для держав-членів ASEAN, яка є цілком усталеною повноцінною міжурядовою організацією, дуже актуальною є проблема відновлення економічного зростання після двох років пандемії, що спричинила труднощі з торгівлею й туризмом; ситуація у М’янмі, де при владі — військова хунта; свобода мореплавання в Південно-Китайському морі. Тут є й симпатики України, й держави, які нізащо не хочуть сваритися з РФ. Водночас ніхто не прагне конфронтації з КНР. На двох попередніх зустрічах, що відбувалися під час пандемії онлайн, лунали заклики до США та КНР перейти від конфронтації до діалогу, оскільки для всіх країн об'єднання Китай є найбільшим торговельним партнером, а США — для багатьох — формальним чи неформальним провайдером безпеки.

На жаль, Україна дотепер не приділяла достатньої уваги співробітництву з ASEAN. Дмитро Кулеба прибув до Пномпеня у межах першого в історії візиту міністра закордонних справ України до Камбоджі та вперше взяв участь у саміті ASEAN. Україна стала першою країною Центральної Європи, яка приєдналася до Договору про дружбу та співробітництво в Південно-Східній Азії. І це дуже важливий результат.

Саміт держав Східної Азії — одна з ініціатив ASEAN, сконструйована так, аби залучити до діалогу з нею всіх ключових торговельних партнерів, політичних гравців регіонального та глобального масштабу. Поява США, Росії й Китаю за одним столом із лідерами ASEAN негайно ускладнила діалог, і насамперед щодо «українського питання». Заключну заяву 18 країн, яка мала стати підсумком одразу двох зустрічей на вищому рівні, узгодити не вдалося.

Лавров відмовився називати війну війною й навіть звинуватив США та чомусь НАТО в мілітаризації регіону Південно-Східної Азії. Його заява пролунала тим більш безглуздо, що саме Росія впродовж багатьох років була головним постачальником зброї до регіону. Нині ситуація змінилася, однак, за даними SIPRI, з 2010 до 2017 року Москва продала країнам регіону озброєння на 6,6 млрд доларів — стільки ж, скільки поставили в регіон США та Китай разом узяті. Ситуація почала змінюватися після 2014 року. З 2017 до 2021 року Південна Корея обігнала РФ і забезпечувала 18% імпорту озброєнь у регіоні, водночас на жодного іншого експортера не припадало більш як 14%. Зокрема клієнтами Південної Кореї стали Філіппіни, Таїланд, Індонезія та інші. НАТО не мало до цього жодного стосунку.

Зустріч у Пномпені цілком передбачувано затьмарювала інтрига очікуваного саміту США—КНР, який відбувся наступного дня вже на Балі, де Індонезія приймала саміт «Великої двадцятки». Ніби готуючись до зустрічі з лідером КНР, на саміті країн Східної Азії Джо Байден виступив за свободу навігації в Південно-Китайському та Східно-Китайському морях, категорично засудив ракетну програму Північної Кореї та наголосив на тому, що необхідно вирішувати всі спірні питання в регіоні (а їх чимало) через діалог. У проєкті спільної заяви було висловлено «занепокоєння» щодо спроб територіальних претензій, які «розмивають довіру, призводять до зростання напруги й можуть підірвати мир, безпеку та стабільність у регіоні». Аналітики зазначають, що такі формулювання, нехай і дуже розмиті, стосувалися насамперед Китаю, однак Китаю у заяві названо не було.

Головна цінність особистої зустрічі Джо Байдена та Сі Цзіньпіна, що тривала близько трьох годин, полягає в тому, що вона відбулася. Лідери двох найбільших економік світу обговорили безліч питань, засудили ядерний шантаж і можливість використання ядерної зброї в контексті війни Росії проти України, домовилися продовжити діалог і вкотре не дійшли згоди щодо Тайваню. Не зовсім зрозуміло, чи вдалося обговорити проблему Північної Кореї в потрібному США контексті. Лідери США та КНР добре знайомі й неодноразово зустрічалися раніше. Вкрай важливо, щоб конструктивний діалог наддержав тривав.

На саміті «двадцятки», який відкрився наступного дня, Сі Цзіньпін, як повідомляли очевидці, посміхався та виглядав дуже задоволеним. Варто припустити, що лідери США та КНР змогли принаймні уникнути конфронтації, і це вже є прогресом після кількох років жорсткої взаємної критики. В цьому контексті дуже цікаво (й навряд чи це є цілковитим збігом), що водночас в Анкарі відбулася інша зустріч — директора ЦРУ Ніка Бернса та його російських колег. Рівень нижчий, але тема була та сама — загроза використання ядерної зброї Росією та збереження стратегічної стабільності. Як повідомили в Раді національної безпеки США, це були не переговори, а просте доведення до відома росіян позиції США щодо ядерних ризиків. Це було узгоджено з Україною, й після Анкари Бернс відвідав Київ. Ми не можемо знати цього напевно, але цілком доцільно було б припустити, що США серйозно зайнялися питанням зменшення можливих ризиків, пов'язаних із успіхами ЗСУ у звільненні окупованих територій, з одного боку, та непередбаченими діями загнаного в глухий кут Путіна — з іншого. І Росія, й Китай мають бути в курсі позиції Вашингтона.

Як з'ясувалося після першого дня саміту «двадцятки», Путін не почув закликів до припинення війни та відповів на них безпрецедентною кількістю ракет, випущених по Україні. Дві ракети приземлилися на території Польщі та спричинили загибель двох людей.

Президент Байден терміново ініціював зустріч присутніх на Балі глав держав G7, ЄС і НАТО, щоб обговорити можливу реакцію. Він висловив сумнів у тому, що ракета прилетіла з території Росії, хоча є впевненість у тому, що вона російська. Глави держав домовилися координувати подальші кроки, щойно обставини того, що сталося, буде достеменно встановлено. Всі розуміють: ідеться про те, щоб визнати чи не визнавати влучення російських ракет на територію Польщі атакою на країну НАТО, яка може привести до активації статті 5 і вступу НАТО у війну. Схоже, цього разу такої реакції не буде. Підсумкову Декларацію, узгоджену з компромісними формулюваннями, все-таки ухвалили, а почути думку Лаврова стосовно ракетної атаки учасникам зустрічі не вдалося — він залишив Балі задовго до закінчення саміту.

Нова демонстративна атака на цивільну інфраструктуру України після виступу президента Зеленського й просто під час зустрічі лідерів G19 може здатися сюрпризом лише невтаємниченим. Адже скільки разів кремлівські ідеологи повторювали: світ, де Росію не визнають великою державою, не має існувати. Путіну байдуже, що про нього скажуть на саміті, на якому він не присутній. Так, думка Китаю важлива, але лідер КНР казав лише про неприйняття ядерної атаки, ну то вона й не була ядерною.

Що ж до попереджень США, то Путін досі вважає за можливе підвищувати ставки. Так буде доти, допоки наші союзники нарешті не закриють небо над Україною або Москва не зважиться прямо атакувати країну НАТО. Третій варіант — терпляче реалізовувати наші плани стосовно визволення окупованих територій, відновлювати зруйновану інфраструктуру та берегти людей.

У своєму виступі на саміті глава уряду Японії (як і інші учасники, хоча й не всі) засудив агресію Росії проти України, оцінив погрози РФ використати ядерну зброю як «абсолютно неприйнятні» й закликав учасників саміту до єдиної позиції проти ядерного шантажу. Для Японії ця тема важлива не лише в контексті України, а й із погляду постійної загрози з боку Північної Кореї, яка цього року здійснила безпрецедентну кількість пусків балістичних ракет і, як свідчать дані розвідки, готується до ядерного випробування.

Звісно, саме ці теми були в центрі саміту США—Японія—Південна Корея та двосторонньої зустрічі лідерів РК і Японії, які, схоже, відкрили можливість поновлення між сусідами дружнього діалогу, досить напруженого останніми роками з огляду на невирішені проблеми, що сягають корінням у часи Другої світової війни та окупації Кореї Японією. Безумовно, нормалізація зв'язків між двома стратегічними союзниками США в регіоні й потужними економіками є вкрай важливим чинником регіональної стабільності та реалізації Індо-Тихоокеанських стратегій США, Японії й ASEAN.

Як зазначають японські експерти, загалом зустріч «двадцятки» відбулася під знаком України, попри зусилля організаторів спрямувати обговорення на важливі для регіону й світу питання глобальної інфраструктури охорони здоров'я, відновлюваної енергетики та цифрової економіки.

Можливо, мети індонезійської сторони й було б досягнуто, якби не ракетна атака. Як зазначили агентства Nikkei та NHK, які вели докладні репортажі з Балі, замість обговорення запланованого порядку денного в центрі уваги делегацій опинився ракетний удар по Україні та Польщі. Зазначається, що атаку різко засудив прем'єр-міністр Японії Кішіда, безліч заходів довелося відкласти, а зустріч Джо Байдена й нового прем'єра Великої Британії Ріші Сунака взагалі скасували. Важливо також, що під час саміту до відновлення миру в Україні та припинення війни закликав прем'єр-міністр Індії Моді.

Чи потрібно казати, що чи не вперше до програми саміту не було включено групове фото. Причина є очевидною — намір уникнути ще однієї конфронтації, пов'язаної з присутністю Росії на саміті й небажанням значної кількості глав делегацій бути з представником РФ на одному фото.

Саміт APEC у Таїланді стане завершенням довгого й важкого тижня. Він збере разом країни по обидві боки Тихого океану. Серед учасників — держави, які підписали договір про вільну торгівлю CPTPP (колишнє Транс-Тихоокеанське партнерство після виходу з нього США 2017 року), а також потенційні учасники, зокрема й Китай. Усі очікували прибуття президента США Байдена, оскільки залишається надія на повернення США в Транс-Тихоокеанську родину, проте замість нього прибула віцепрезидентка Камала Гарріс. Байден вирішив повернутися до Вашингтона на весілля своєї онуки.

Цікаво, що серед учасників опинилися далекі від Тихого океану Франція, Саудівська Аравія й Камбоджа (спеціальні гості тайських організаторів), а також Гонконг (під назвою Гонконг, Китай) і Тайвань (під назвою Китайський Тайпей). Немає сумнівів, що тут теж говоритимуть про Україну, але все-таки основну увагу буде приділено економіці. Очікується дуже важливий саміт Японія—Китай, і з обох сторін уже було озвучено позитивні очікування щодо його підсумків.

Під час саміту «двадцятки» відбулася ще одна подія, яку наразі особливо не обговорюють, але тримають в умі: про висування на пост президента США заявив Дональд Трамп. На думку обізнаних людей, своєю заявою він розраховував затьмарити інформацію про зустріч Байдена та Сі Цзіньпіна. Однак зробити це йому не вдалося. Ба більше, Путін із ракетною атакою на Україну його явно перевершив. Що ж, сподіваємося, що фальстарт призведе до фальш-фінішу.

Джерело