Звідки впевненість, що миру не буде? Я теж зустрічався з Путіним! Із більш говірким, ніж його двоногий прототип, - Єгор Фірсов

"Моя теперішня функція у війську – це робота з виробництвами, громадами й фондами. Їздити доводиться від Харкова до Львова. У 3-му корпусі до таких внутрішніх ротацій ставляться дуже серйозно. Якщо бійцю треба перепочити – йому знаходять функцію в тилу. Роботи там не менше, ніж в окопах", - пише екснардеп та військовослужбовець Єгор Фірсов на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"У бліндажі ти чи в кабінеті – у Трійці до всіх ставляться з однаковою повагою.

Я планую відпрацювати тилову частину служби й через рік знову повернутисч на передову. Можливо, уже не в окоп, а в командний пункт. Але повернутися на фронт.

Я буду радий, якщо моє повернення не знадобиться. Але розумію, що воювати, у тій чи іншій формі, доведеться довго. І одна із причин цього в тому, що більшість народу просто спостерігає і чекає "з моря погоди", що завтра все само завершиться.

Звичайно, ви спитаєте: звідки така впевненість, що миру не буде? Що битва продовжиться?

Відповім прямо. Я теж зустрічався з Путіним! Тільки це був колективний Путін. І він більш говіркий, ніж його двоногий прототип. По-перше, це перехоплення розмов: як вони говорять, про що; по-друге, бачиш перекидання ворожих військ, розумієш наміри противника; по-третє, через екран бачиш їхні штурми. І поки я пишу ці строки, на декількох наших напрямках іде ворожий штурм. Для мене це набагато промовистіше, ніж публічні виступи, чи зустрічі із червоними доріжками.

У колективному Путіні ти ніби бачиш справжнього – його думки, наміри, бажання. І вони такі: миру не буде. Навіть якщо віддати Донецьку область. Бо потім доведеться віддавати Дніпропетровську, а ще потім – Полтавську. А далі – Київ.

Єдиний варіант миру – це, навпаки, намагатися забрати Донецьку область назад. Або принаймні організувати все так, щоб не віддавати жодного населеного пункту. Тоді з'явиться маленький промінчик надії на те, що вони виснажаться.

А поки… треба налаштовувати країні реальність. І вона краща, ніж жити у вічному сні. Рано чи пізно, але доведеться прокидатися".