"Звинуватити Старовойта було важко. Проте саме його зробили винним": Експерт - про самогубство російського міністра транспорту

"Розберемо смерть Романа Старовойта, на той момент ще міністра транспорту РФ. Його загибель – продовження серії «вкорочень життя» російських топ-чиновників, що триває з 2022 року. Те, що цей тренд дістався до федерального міністра, є дуже показовим маркером динаміки, яку переживає система", - пише експерт зі стратегічних комунікацій Юрій Богданов на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"У Росії накопичується купа соціальних, економічних та політичних проблем, які неминуче ведуть режим до глибокої системної кризи. Це невідворотний процес, незалежно від того, як і коли закінчиться російсько-українська війна.

Кар'єрний шлях Старовойта – наочний доказ цього. До травня 2024 року він був губернатором Курської області, після чого його призначили міністром транспорту. І тут йому, можна сказати, не пощастило двічі.

Провал на Курщині. У серпні 2024 ЗСУ провели успішну операцію в Курській області. На Старовойта відкрили кримінальну справу про розкрадання на будівництві фортифікацій. Але виглядає це як спроба перекласти відповідальність з військових на цивільного чиновника. Навіть наші бійці підтверджували, що укріплення там були, але їх просто не було кому захищати – російські війська були під Покровськом.

Транспортний колапс. На посаді міністра він зіткнувся з величезними проблемами в транспортній галузі: недофінансована залізниця, зношена логістична мережа та, що найголовніше, постійні атаки дронів, які фактично паралізували авіасполучення в багатьох регіонах.

Іронія в тому, що в обох випадках звинуватити Старовойта було важко. Проте саме його зробили винним. Це класичний приклад того, як працює будь-яка диктатура.

Коли в авторитарній системі виникає проблема, вона не змінює правила гри чи управлінські підходи. Вона знаходить «винного» , показово його карає, і на цьому все закінчується. Ідея, що системні проблеми, як-от корупція чи неефективність, можна вирішити «посадками», глибоко вкорінена і в Росії.

У відкритій системі (так, Україна така) підхід інший. Коли в Міноборони виявили корупцію (ой!) – першопричина якої у поєднанні функцій контролю і реалізації політики (один і той самий орган і закуповував, і регулював), функції розділили, створивши окремі агенції. Це складний і тривалий процес побудови інституцій, але він спрямований на вирішення першопричини проблеми.

В Росії ж усе інакше. Знаходять винного – і карають його. Когось у в'язницю, хтось «випадає з вікна», хтось у заслання. Але сама система, яка генерує ці проблеми, не змінюється. Бо якщо почати її змінювати, виникне питання до головного «архітектора»: «А що ти тут робиш 25 років?».

У Путіна ж залишається все менше інструментів для підтримки лояльності та працездатності свого апарату. Система «батога і пряника» більше не працює. Залишився тільки батіг – страх. А грошей стає все менше.

Сучасна модель управління в Росії виглядає так:

• Чиновник отримує карт-бланш на будь-які дії та корупцію для виконання завдання.
• Якщо він потрапляє в немилість (часто з незалежних від нього причин, як-от успішна атака українських дронів), його призначають винним і показово карають.
• На його місце приходить інший, який буде ще більш обережним і менш ефективним, бо боятиметься роздратувати керівництво.

Раніше ця система трималася на величезних грошах від експорту нафти й газу. Грошей вистачало всім, і вони дозволяли закривати очі на колосальну корупцію та неефективність. Війна все змінила. Грошей стало значно менше, а проблем – більше. Система почала давати збої.

У відповідь Путін посилює репресії, що остаточно руйнує будь-які механізми зворотного зв'язку. До царя можна приходити лише з добрими новинами.

Все це веде до явища, про яке я писав ще у 2022 році – вихор управлінського колапсу. Це стан, коли система просто перестає виконувати накази. Коли потяги зупиняються, а до монарха заходить генерал зі словами: «Ваше величносте, вашого відречення хочуть усі».

Коли саме це станеться – питання часу, «чорного лебедя» чи серйозних військових або економічних потрясінь. Але це неминуче. Система, яка з нами воює, приречена. Нам треба до того довести".