Житло без зручностей, забраний паспорт і 18-годинна робота за їжу: Українка розповіла, як потрапила до трудового рабства у Польщі

Українці, яких запрошують працювати за кордоном, ризикують стати жертвами торгівлі людьми. Така практика - не нова, вона застосовувалась і до повномасштабного вторгнення РФ. Постраждалі змушені жити у нелюдських умовах без паспорта та працювати без вихідних буквально за їжу. Повернутись додому такі люди не можуть, передають Патріоти України.

Рівнянка знайшла оголошення про роботу куховаркою у Польщі в соцмережах у 2020 році. І на перший погляд все йшло нормально.

"Я вже мала досвід сім років, періодично виїжджала за кордон до Німеччини, Польщу для роботи в ресторанах, працюю кухарем. Довгий час я переписувалася з пані (господиня, представлялася як уродженка Білорусі Ніна. – Ред.), спілкувалася, відкрила візу та ще два тижні вела переговори, усі деталі уточнювала", – розповіла постраждала.

За її словами, жодних підозр у неї не виникло, адже роботодавиця, як здавалося, надавала всю необхідну інформацію. Вона обіцяла гарний заробіток – за восьмигодинну роботу з вихідними 25 злотих на годину (230 грн). Також господарка надала перевізника, який і відвіз українку на місце.

А одразу після приїзду у всіх "нових співробітників" забрали паспорти. "Це вже насторожило. Як ставили питання, коли буде паспорт, пані у дуже грубій формі відповідала", – розповіла рівнянка.

На другий день новоприбулі остаточно усвідомили, куди потрапили. За словами постраждалої, люди, які вже були у роботодавці, ніяк не могли вирватися звідти.

"Там був півтораметровий паркан, усюди камери. Коли прийняли рішення, що ми мінятимемо роботу і не будемо в пані працювати, почалися жахливі погрози мені особисто, моїй родині. (Говорили. – Ред.), що я тебе знайду, твою дитину, розправлюся. Це жах..." – згадує українка.

Працювати доводилося по 18 годин на добу без вихідних. При цьому були штрафи. А "зарплата" становила 50 злотих (460 грн) на тиждень. Передбачалося, що їх має вистачати на їжу.

Умови проживання також були нелюдськими. Стояли двоярусні ліжка, ліжко біля ліжка. Пройти було неможливо, тільки боком. Ми були без зручностей. Як у полі. Літній душ – це все наші зручності. За зайві питання, які ти ставиш пані, одразу покарання, штрафи виписувалися", – розповіла українка.

Більше того, у разі хвороб не надавали жодної медичної допомоги, людям навіть не давали відпочити. "Була із Сарненського району, не згадаю, з якого села, молода дівчина. У неї трапився напад нирок... Вона звивалася від болю і просилася відпустити, дати паспорт, щоб вона могла повернутися в Україну на лікування. І ці жахливі розмови закінчувалися нічим, знову погрози, приниження, лайка і все інше. Коли я втекла, ця дівчина ще залишилася, бо в неї не було паспорта. Ніна не реагує ні на що, щоб надати паспорт. Хвороба, не хвороба – по 18-20 годин працюють... Права голосу немає. І краще нічого в неї не питати", – розповіла українка.

Випадків фізичного насильства щодо самої постраждалої не було. Але вони відбувалися з іншими людьми. "Особисто зі мною не було, тільки моральні приниження, погрози, що ми дістанемо тебе з-під землі, ми розправимося з тобою, ми з твоїми рідними розправимося. Але зі слів тих, хто мешкав там у будинку, говорили, що Ніна навіть могла чимось ударити, якщо хтось ставив питання. Говорили люди, що це було", – згадує мешканка Рівненщини.

За таких умов вона прожила два місяці. Щоби втекти, жінці довелося розробити план. Вона підпоїла сина господині, щоби той вкрав паспорт, адже документи нікому не повертали.

"Коли син приніс паспорт, посеред ночі довелося перелазити через той півтораметровий паркан, щоб звільнитися. На дорогу гроші віддавали всі українці, хто скільки міг, щоб я могла доїхати до Варшави. Є місто Груєць. З Груйця до Варшави, а з Варшави до Рівно. Дуже важко це згадувати", – поділилася українка.

Вона також розповіла, що інколи українцям ненадовго видавали телефони. Так вона та інші постраждалі змогли повідомити родичів, що потрапили в халепу.

"Всі були підняті з дому для того, щоби якось можна було виїхати... У нас була єдина проблема — не було паспортів. Кілька разів перед цим ми з сином домовлялися, знову ж таки через алкоголь, бо він зловживає алкоголем, щоби він нам допоміг з нашими паспортами, але це нам не вдавалося, бо у цієї пані Ніни співмешканець – поляк, і дуже все було на контролі, у нас не було зайвого кроку: відвезли на роботу, привезли з роботи. 18 було по 20 годин. Якщо ми просили про вихідний – чули погрози у свій бік", – розповіла рівнянка.

Загалом з початку 2023 року лише на Рівненщині по допомогу звернулися 26 осіб, які постраждали від торгівлі людьми (за даними Центру підтримки громадських ініціатив "Чайка"). А з 2005 року допомога знадобилася 400 українцям із цього регіону. Найчастіше випадки трудового рабства пов'язані з роботою у Росії, Польщі та Німеччини.