Поради від психолога: Як перестати боятися і не з'їхати з глузду через війну

Кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Білоус поділився з Укрінформом фаховими рекомендаціями.

Намагайтеся залишатися у функціональному стані, щоби бути здатними елементарно працювати і жити.

Для цього важливою є організація постійних ритуалів побуту – вечірній перегляд фільму, читання книжки, прогулянка з собакою. Це – елементи нормального життя.

Ніхто не каже, що треба примушувати себе до позитивних емоцій – весь час посміхатися чи намагатися бути оптимістичним, коли це здається неможливим. Повномасштабна війна загострила у багатьох синдром відкладеного життя, але життя – воно тут і зараз, тож, за можливості, його треба проживати зараз, – говорить психолог.

Не дозволяйте страху керувати вами.

Скажіть собі: мені зараз ніколи боятися, у мене купа справ, відволікайте себе повсякденними клопотами від думок-страшилок. Страх забирає людину в полон, і коли ти нічим, окрім страху, не зайнятий, треба щось робити, тут найгірша штука – це бездіяльність. Треба повертатися до власних страхів обличчям, бо якщо їх уникати, то у джерела страху буде більше сил, аніж у тебе.

Головне – не забувати про те, що хтось воює за тебе, а не піддаватися відчуттю провини.

Формування провини в людях (яке спостерігається зараз у соцмережах) – це схоже на те, що в радянський період називали терміном «врєдітєльство», адже почуття провини не дає жодного позитиву.

«Не знаю, з якою метою дехто це пише, але робить це точно не з окопу. А людина, яка це читає – яка, хоча й не служить, але ж працює десь на підприємстві, яке можливо є частиною критичної інфраструктури, чи є підприємцем – і донатить на ЗСУ чи комусь конкретно допомагає. То навіщо формувати в ній докори сумління, вкорінювати думку, що ти винен апріорі?» – впевнений психолог Олександр Білоус.

Дотримуйтесь інформаційної гігієни.

Ворожа пропаганда використовує те, на що зараз відгукуються – безперспективність, затягненість процесу, зневіра. На фейки клюють різні, й навіть дуже розумні, люди, які не звикли працювати в інформаційному полі. Користуйтеся тільки перевіреними каналами інформації.

Не втягуйтесь у фейсбучні срачі.

Фейсбучні срачі – це перенаправлення енергії й ресурсу, це – форма реагування, але це ж не справжня інформаційна війна, ви лаєтеся одне з одним. Мета організаторів досягнена – українці чубляться між собою.

До того ж, коли ви маєте конфлікт «офлайн», у вас є модуляції голосу, розмахування руками, міміка – ви повноцінно проживаєте емоцію гніву. А онлайн – сваритеся лиш емоційно, перенавантажуєте серцево-судинну систему, накопичуєте гормон кортизол і не скидаєте його через фізичне навантаження. Як результат – матимете безсоння і тиск.

Практикуйте сміхове відреагування негативних емоцій.

Потенціал комічного реагування – в Україні дуже класний. У нас немає стільки сил, щоб плакати над усіма жахами, немає сліз оплакати всі некрологи, але ми можемо хоча б сміятися над Дегтярівським мостом, який «втомився і впав». Сміх – це емоція, яка залишається: відсміялися над чимось, а посмішка – залишилася, – радить психолог.

Комунікуйте, більше спілкуйтеся «офлайн».

Втрата навичок комунікації – це велика проблема сьогодні. Спочатку через ковід, тепер через повномасштабну війну ми втратили повсякденні зустрічі в робочих колективах, бачимось іноді десь. Особливо страждають самотні люди – хтось стає грубим, хтось втрачає психічне здоров’я. Людина – соціальна істота, спілкування з іншими дуже позитивно впливає на наш психологічний стан.

Намагайтеся слухати опонента та ставити уточнюючі запитання, щоб уникнути зайвих конфліктів

Це бич нашого часу, коли люди сваряться з напівоберту, не з’ясувавши чітко позицій опонента. У нас відсутня навичка уточнення. Відтак, коли ваш співрозмовник говорить щось, що у нас викликає реакцію заперечення, гніву, бажання перервати бесіду, – знайдіть у собі сили дослухати і поставити уточнююче запитання. І в половині випадків з’ясується, що немає причини для конфлікту! Є просто різні способи опису, різні нюанси одного й того ж бачення.

Людині хочеться світла, і людина має на це право.

Прогулянка з собачкою, нюхання квітів, ранкова пробіжка чи відвідування театру – це важливий елемент повноцінного функціонування людини, як і елементи нормальної діяльності установ та інституцій, і зрештою – усіх сфер нашого життя. Тому не треба соромитися сходити в театр на якусь комедію чи прогулятися осіннім парком. Людина має право на промінчик світла й надії!