Психологи відкрили секрет щастя - вам варто це почути!

Незважаючи на те, наскільки ми любимо своїх друзів, партнерів, дітей, батьків і весь світ навколо, ми повинні слідкувати за своїми альтруїстичними імпульсами, коли хочемо дарувати і вчитися приймати. Зростаючи, нас завжди навчали: "Ділись! Віддай!". А в іншому випадку тебе можуть назвати егоїстом, поганим, і тебе, можливо, навіть мама не полюбить.

Тепер у багатьох з нас виникає плутанина в голові: треба віддавати, щоб показати, як ти любиш когось і що ти взагалі прекрасна людина. Але де тут "межі", де повага до своїх почуттів і емоцій? Як взагалі віддавати, коли хочеться залишити щось для себе?

Ми виростаємо, а тема стає все більш заплутаною. Хочемо ділитися, але нам кажуть: "Нічого не треба! У мене все є". Хочемо брати — нас дорікають егоїзму. Комунікацію можна вважати здоровою, якщо люди знаходять баланс між "даю" та "беру". П'ять кроків я — п'ять кроків ти… Там, де немає балансу, виникає випалене поле.

Що таке баланс

Що таке "брати"? Це означає, що ви простягаєте іншому не лише гроші та подарунки, а й час, увагу, турботу. Ми "віддаємо" і коли емоційно залучаємося до почуттів, думок, емоцій людини. "Брати" — це коли я вмію просити про підтримку, приймаю допомогу, беру з радісною подякою або просто беру і беру, тому що в моїй картині світу мені всі повинні.

У здорових стосунках люди із задоволенням та вдячністю беруть і так само радісно віддають. І дарують і приймають. І транслюють повагу, кохання, прийняття. Там же існують і здорові межі безпеки у спілкуванні та висловленні своїх почуттів та думок.

У спотворених, співзалежних, нездорових стосунках відсутня гармонія, все там перекручено. Розмовляти в таких відносинах страшно. Один у парі постійно віддає, інший бере як належне, не висловлює подяки, знецінює та ігнорує. Іноді навіть вимагає залучення до свого життя, ігноруючи бажання, можливості та ресурси іншої особи. І зрештою може навіть злитися на того, хто віддає.

Це взагалі дивовижний феномен нашої психіки — ненавидіти в результаті того, хто прагне покращити твоє життя. Якщо він весь час витанцьовує навколо вас ці п'ять кроків і ще п'ять і тричі по п'ять, а ви стоїте бовваном і тільки берете дари, то рано чи пізно "танцюрист" почне дратувати. І це ваше почуття буде побудоване на несвідомому відчутті провини.

У міжособистісній комунікації часто виникає порушення балансу між "брати" та "давати". Колеги звертаються за допомогою, і чому б мені не допомогти? Адже, несвідомо розглядаючи своє "я", я підхоплюю чужі проблеми та проєкти. У результаті мені сідають на шию, я вигораю, втомлююся, завалюю власну роботу і відчуваю розчарування та злість, дуже часто відчувають пригніченість. Баланс полягає в співпраці та взаємній допомозі.

Що робити?

Балансу можна навчитися, якщо прийняти відповідальність за власні думки, почуття, дії та результати. Розуміючи потреби інших. Навчатись здоровим навичкам комунікації. Помічати підступи власного его і свідомо віддавати, а не лише брати.

Якщо ви постійно даєте і вам важко брати, зробіть ось що. Для початку запустіть у голову думку: "Коли ми тільки даємо, то несвідомо чекаємо нагороди. Визнання, подяки, любові у відповідь. І не отримуючи, знову ж таки несвідомо злимось, шкодуємо себе, ображаємося". Прийти до балансу допомагає налагодження кордонів зі своїми потребами.

Давати собі ніжну турботу справді важливо. Це ефективний інструмент для відчуття радості та повноти життя. Наше несвідоме заспокоюється, перестає турбуватися в той момент, коли людина отримує те, чого потребує. Важливо відчути відповідальність за себе.

Прийти до балансу допомагає проста навичка — просити. Ті, які дають, цього робити, не вміють. У них жорстка установка: просити соромно, небезпечно, марно. Починайте це робити, ставлячись до цього як до експерименту. "Цікаво, якщо я на пару тижнів запущу нову звичку, що буде?". А буде те, що світ раптом розкриється з іншого боку, підставить руки.

У рівновазі наша сила. Грамотно приймаючи та віддаючи, танцюючи парний танець, а не захоплюючись гопаком поодинці, ми виходимо на якісно новий рівень розвитку. І замість тривожності та настороженості відчуваємо радість моменту.