Антивоєнна еміграція чи партизанська боротьба? Білоруський опозиціонер оцінив загрозу війни Лукашенка проти України та реакцію своїх співгромадян

Агресивні висловлювання самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка щодо України викликають відторгнення не лише його противників усередині країни, а й прихильників. У диктатора не зосталося сильних ходів у грі з Кремлем, залишився лише короткий повідець, на якому його тримає президент РФ Володимир Путін. Якщо режими в Білорусі та Росії наважаться на великий військовий похід в Україну, відповідь пересічних білорусів їм не сподобається. Таку думку в ексклюзивному бліцінтерв'ю висловив білоруський опозиційний політик Анатолій Лебедько, передають Патріоти України. Далі наводимо його пряму мову.

Наразі керівництво Білорусі становить загрозу – і політичну, і військову, й іншу – насамперед для 9 мільйонів 350 тисяч громадян Білорусі. Звичайно, це загроза і для найближчих сусідів, за винятком РФ.

Останні заяви Лукашенка складаються в єдине смислове послання і воно звучить загрозливо і для України. Зокрема, його заява про визнання Криму російським, заява про те, що в разі конфлікту – він чомусь говорить за білоруський народ – воюватиме на боці Росії проти України. І заява щодо чергових військових навчань. Ризики та загрози від Лукашенка не зменшуються, а лише збільшуються з кожним днем.

Лукашенко перетворюється на "токсичний продукт" навіть для прихильників

Чи готові пересічні білоруси піти воювати зі зброєю в руках проти України? Звичайно ж, ні. Це повний абсурд. Думаю, це дисонує навіть із позицією частини прихильників Олександра Лукашенка.

Він тривалий час дуже активно позиціонував себе як голуб, який може об'єднати три народи – білорусів, українців та росіян. Це втовкмачувалося у свідомість його прихильників. І тепер, коли він заявляє, що можливе військове зіткнення білорусів та українців, для людей це ріже вухо.

Щодо решти громадян, то в ситуації, коли Лукашенко має невелику електоральну підтримку, то він у принципі викликає роздратування у більшості людей. Ці войовничі заяви викликають у них обурення.

Усі розуміють, що Лукашенко не збирається воювати сам. Він відсиджуватиметься в бункері. А ось перетворювати Білорусь на якийсь плацдарм, на якому можуть відбуватися зіткнення – кому це може подобатися? До Лукашенка в країні дедалы більше ставляться як до токсичного продукту.

Лукашенко на короткому повідці в Путіна

Лукашенко зараз виконує функцію хулігана, який зачіпає інших, і лише тому, що за ним стоїть дядько з великою палицею. Він розуміє, що у відносинах із Кремлем у нього вже практично не залишилося сильних ходів.

Він намагається розігрувати свою особливу значущість для Росії як партнер з військових операцій. У цьому його можливість бути хоч якось корисним та цінним для Путіна. Інших аргументів у нього не лишилося.

Він тривалий час тримав у рукаві невизнання Криму, але сьогодні змушений покласти на стіл і цю карту.

Відносини Лукашенка з Кремлем – це перманентна боротьба за довжину повідця, на якому він завжди був у Путіна. Нині цей повідець найкоротший.

Як білоруси дадуть відповідь на спробу Лукашенка йти війною проти України?

Я б не поділяв точку зору, яка звучить з вуст багатьох українських політиків про те, що Білорусь – це вже територія повного господарювання Кремля. Це не так. Тут мешкають люди, громадяни, 95% яких хочуть жити не в комунальній квартирі з росіянами, а у своєму будинку. Є громадяни, які готові захищати свій суверенітет.

І Лукашенку, і Путіну треба брати до уваги, що ця ідея не має жодної підтримки в білоруському суспільстві. Це не буде війна, підтримана народом. Навпаки.

Якби раптом військова агресія Білорусі проти України стала реальністю, то ми зіткнулися б із такими формами опору:

• Перша – новий виток антивоєнної еміграції. Коли людей забирають, надягають на них форму і дають у руки автомат, коли вони не мають альтернативи, то воліють просто покинути країну. Відмовників було б дуже багато, для судів та військової прокуратури Лукашенка було б багато роботи.
• Друга – партизанська боротьба. Думаю, багато хто згадав би, що їхні діди мали такий досвід. Люди б чинили опір діям влади всередині Білорусі. Будь-який військовий, який опиниться на території нашої країни, більшістю людей розглядатиметься як потенційний ворог.