Батько втратив зір через побої: 17-річна дівчина з Маріуполя розповіла про втечу із міста під обстрілами РФ

Заблокований російською армією Маріуполь, сповнений жахіть, сьогодні залишається раною для всієї України. Жителька міста, 17-річна Марія Вдовиченко, яка пережила окупацію та фільтраційний табір, вибравшись із самісінького пекла, розповіла історію своєї родини, передають Патріоти України.

Вони спробували покинути власну домівку, ще коли почули перші звуки вибухів, однак місто виявилося закритим іще вранці 24 лютого. Тоді, за словами дівчини, і почався справжній жах. "Люди вибігали з будинків, намагалися все скупити, зняти готівку, заправити автівки. А довкола лунали вибухи", – згадала Марія.

Підвал будинку, де жила її родина, виявився непридатним для укриття, тому дівчина з сім'єю залишалася у власній квартирі, коли довкола все гуркотіло. Ховалися у ванній кімнаті.

"Це поступово набридало. Зникала надія, що все закінчиться, що нас врятують. Ну і що таке ванна у звичайній хрущовці?" – зазначила дівчина, додавши, що він вибухових хвиль здригався весь будинок, щось падало в сусідній кімнаті, однак люди запевняли себе, що ці вибухи – десь далеко.

Але одного разу сталося жахливе. "Почалися вібрації землі, дім ніби підстрибував. Ми швидко зачинилися у ванній. Спершу була така тиша, здавалося, ніби щось падає, і тут вибухова хвиля пробила все до низу. Верхні поверхи будинку просто склалися. Падали шматки бетону, меблі, шифер з даху, летіло скло. Всюди кричали", – розповіла про пережите дівчина.

Родині вдалося вибратися зі зруйнованого будинку і сховатися в найближчому підвалі, який теж був сповнений жахів. "В людей закінчувалися продукти, вони перетворювалися на звірів. Були готові вбити одне одного за ковток води. Їжу не було з чого готувати, воду добували з льоду і снігу", – розповіла Марія, додавши, що приготувати щось можна тільки на вулиці, що надзвичайно небезпечно.

Вона розповіла, що мама, яка шість років хворіла на полінейропатію, на тлі стресу перестала ходити, також у неї двічі зупинялося серце, ліків і медичної допомоги не було. Реанімував її батько.

"На десятий день перебування там у нас залишився один шматочок хліба. Він був розміром з мій кулачок. Ми ділили його на чотири рази. Свій шматочок я не змогла зʼїсти, бо ми дуже довго голодували. Він був зі мною дуже довго. Я боялася, що все закінчиться, і не буде навіть його", – поділилася дівчина.

"Люди між собою сварилися, скандалили, когось намагалися вигнати з підвалу, щоб на один рот було менше. Там не було доброти, лише темрява, і ми відчували вже запах смерті. Так тривало 12 днів", – додала вона.

Одного разу вночі всі почули досі незнайомий гуркіт. "У той момент я була впевнена, що помру, і помру не сама. На одній ковдрі зі мною лежала моя сімʼя", – розповіла Марія, додавши, що все ж вирішила молитися.

Далі дівчина не пам'ятає, як минали дні. Однак одного разу почула від сусідів, що що можна виїхати на Мелекіно. Вони взяли старенькі, побиті уламками від будівель і скла, "Жигулі" і поїхали під обстрілами. Дорогою зустріли пост "ДНР", на якому дізнавшись про маріупольську прописку відправили родину "направо".

"Згодом військові "ДНР" сказали їхати "вниз". Ми рушили, а вони просто стріляли по автівках і людях", – згадала жителька Маріуполя.

Так вони опинилися у селищі Ялта на Донеччині, де переховувалися 10 днів. Коли вирішили знову виїхати, "потрапили на фільтрацію у Мангуші".

"Там було два табори. Перший — для людей, які йшли пішки. Вони могли проходити фільтрацію понад місяць, черги були шалені. Люди щосили намагалися врятуватися і втекти. І ще один табір був для тих, хто автівками", – пояснила дівчина, зазначивши, що останніх теж були тисячі. Виходити забороняли.

"Ось як влаштована фільтрація: у них є блокпост. Туди заїжджає машина, де перевіряють кожну кишеню, бардачок, багажник, кожну сумку. У людей — одяг, і що під ним. Чоловіків роздягають на вулиці біля машин. Шукають татуювання, якісь мітки, одним словом, "націоналістів"", – розповіла Марія.

За словами дівчини, у неї зняли відбитки пальців, відсканували документи, перевіряли телефон, ставили провокаційні запитання. Батька теж допитували, били, після чого відпустили. Дорогою до Бердянська він втратив зір через побиття.

"З Бердянська до Запоріжжя стояло 27 блокпостів, і на кожному перевіряли документи, машину, запитували, чи профільтрований. У людей забирали їжу, теплі речі, просили цигарки, питали навіть про наркотики та алкоголь. Ми їхали, а поруч йшли бої", – розповіла Марія.

Так родина доїхала до Оріхового на Запоріжжі, де побачила український прапор, навіть спершу не повіривши. "Нам кажуть: "Не бійтеся. Це — Україна". Ми почали плакати. Не могли повірити, що ми під захистом, що знайшли свою землю", – зазначила дівчина.

Наразі родина дісталася до Львова. Батькові Марії необхідне тривале лікування травми, але всі вже в безпеці.