Безмозгі вандали третього тисячоліття: Російські солдати знищили старовинне місто в Криму. Що втратило людство - унікальна археологічна виставка в Києві

Унікальні рештки шовкової тканини, дозволили науковцям з'ясувати, що місто на азовському узбережжі Криму мало комерційні зв'язки з Єгиптом не пізніше ХІІІ—ХV століть, зазначають Патріоти України. Унікальний культурний слой, що міг більше розповісти про маловідомі сторінки середньовічного Криму безжально нищать російські окупанти. Цього перехрестя чергового великого переселення народів, що тривав на цих теренах протягом зазначеного періоду. візантійці і германці, вірмени та євреї, русічі та половці, венеційці та генуезці, монголи і тюрки, а також нащадки таврів, скифів та аланів складали дивовижний мікс тогочасного Криму. І наразі лише засоби археології дають можливість заповнити величезні білі плями історії

— Тканини, зазвичай, довго в землі не зберігаються, тому науковці були вражені, коли під час археологічних розкопок у Криму в районі села Золоте (знаходиться на узбережжі Азовського моря) знайшли потьмянілі шматки шовку, якому вже понад пів тисячі років, — розповів на відкритті міжнародної виставки «Південні морські ворота Східної Європи: (не)забутий спадок портових міст на Півдні України ХІІІ—ХV століть» її куратор, старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська» Олександр Джанов. — Дослідження цих шматків шовку показали, що вони виготовлені майстрами Єгипту. Ми знаємо, що в XIII—XV століттях товари в портові міста Чорного та Азовського морів привозили навіть з таких віддалених країн, як Китай та Англія. До речі, купці з Кафи (Феодосії) та інших генуезьких міст півострова дарували кримським ханам дорогі англійські тканини. Тож єгипетський шовк у середньовіччі в Криму не дивина.

— Але звідки у мешканців невеличкого рибацького поселення Дзукалаї (воно в давні часи знаходилося на місці сучасного Золотого) гроші на речі з шовку? Ми знаємо відповідь: у ті часи (як, власне, й зараз) в Європі великий попит мали солена осетрина та ікра, — продовжує Олександр Джанов. — Цю продукцію вивозили з Криму в діжках. Тож рибалки, що ловили осетрів і заготовляли ікру, добре заробляли й мали можливість купувати дорогі речі. Знайдені біля Золотого стародавні шовкові тканини демонструємо на цій виставці. Тут також представлені й інші археологічні знахідки, зроблені біля Золотого. Зокрема, амулет, що мав приносити удачу: намисто на шию з нанизаних на нитку кісточок півня.

«У 1275 році в Криму генуезці створили торгову факторію Кафа, яка з часом стала головним центром торгівлі»

— На виставці представлені стародавні речі, знайдені серед залишків середньовічного замку Ілліче, який в середині XV століття був знищений через непомірну жадібність його власників — представників роду генуезців Сенарега, — продовжує Олександр Джанов. — Ілліче знаходився там, де річка Південний Буг впадає в Чорне море. Власники цього замку зайнялися ганебним промислом — перепродавали невільників. Сенарега скуповували полонених, а потім вимагали за них викуп у родичів. Одного разу придбали у татар 14 жителів Монкастро (генуезька назва Білгород-Дністровського, що знаходиться на березі Дністровського лиману). Сенарега запросили у родичів невільників занадто високу ціну. Цим підписали собі вирок: приблизно шість десятків сміливців з Монкастро під виглядом рибалок проникли в замок Ілліче, захопили генуезців та звільнили полонених. Замок вони спалили. Кафа (Феодосія) і Генуя вимагали від молдовських губернаторів Монкастро компенсацію. Але не отримали її. Більш того, мешканці Монкастро відбудували Ілліче і стали його власниками. Генуезці з Кафи були змушені з цим змиритися.

— У другій половині ХІІІ століття купці Генуї почали прокладати нові для себе торгові шляхи, зокрема, до Північного Причорномор’я. У 1275 році в Криму на місці сучасної Феодосії вони створили торгову факторію, що з часом стала головним центром генуезької торгівлі в регіоні. Це місто (в ньому мешкали не лише генуезці, але й вірмени, євреї, греки та люди інших національностей) отримало назву Кафа. Генуезці володіли й іншими містами на узбережжі Чорного моря, зокрема Солдеєю (нинішній Судак). Декілька століть генуезцям вдавалося знаходити спільну мову із Золотою Ордою та Кримським ханством. Значною мірою завдяки цьому вони мали можливість жити й займатися комерцією в Північному Причорномор’ї.

Хто був у Судацькій фортеці, певно, звернув увагу, що на деяких кам’яних плитах вибито герби та написи. Ми демонструємо тут декілька фотографій цих закладних плит. Особливість декількох з них у тому, що майже увесь рік вони знаходяться в тіні. Прямі промені сонця на них потрапляють лише декілька вечорів напередодні дня літнього сонцестояння (21 червня) о 19 годині 20 хвилин за київським часом.

— Зображення на одній з плит наче навмисно стерті. Хто і навіщо це зробив?

— Самі ж генуезці постаралися — з патріотичних мотивів. Річ у тім, що наприкінці XІV сторіччя Генуя потрапила під владу Франції. Через це французьку символіку вибили у закладній плиті, що знаходиться в одній з башт Судацької фортеці: з зображенням трьох лілей (герб Французького королівства) та двоглавого орла (герб французького губернатора). Коли Генуя звільнилася від іноземної залежності, мешканці Судака збили ненависні їм герби.

— Ми їх демонструємо на виставці. Тут представлені 17 срібних злитків (сомів), що їх було знайдено під час археологічних досліджень середньовічного замку в Алушті. На них, як і на слов’янських гривнях, не було зображень — просто злитки срібла певної форми. Їх могли відливати як татари, так і генуезці. Зауважу, що майно середньостатистичного мешканця будь-якого генуезького міста в Північному Причорномор’ї коштувало приблизно 20 таких злитків. Також в обігу були розповсюджені золоті візантійські перпери й татарські аспри (ці монети також є в нашій експозиції). Кожен татарський хан карбував свої монети, а на початку ХV століття це право викупили за чималі гроші колоністи-генуезці. Монетний двір вони розмістили в Кафі. З одного боку монети вони карбували герб правлячого кримського хана, на звороті — зображення міської брами та назву міста — Caffa.

— Чому врешті зникли торговельні колонії генуезців у Кафі, Судаку та інших містах Причорномор’я?

— У другій половині ХV сторіччя після захоплення Константинополя турками становище Кафи та інших генуезьких колоній погіршилося через те, що проти них виступили турки та татари. Врешті османські війська захопили Кафу в 1475 році. Вціліле латинське населення міста вивезли в Стамбул. Така ж доля спіткала й інші генуезькі міста. Колишні генуезькі колонії стали однією з провінцій Османської імперії.

Згодом те ж саме сталося з Монкастром (Білгород-Дністровським). У 1484 році величезне військо турків і татар за підтримки флоту взяли його в облогу й врешті вдерлися в місто. Молдовський господар Стефан Великий, якому тоді належав Білгород-Дністровський, намагався його відвоювати, але з цього нічого не вийшло. Як і у випадку з Кафою, турки переселили мешканців Білгорода-Дністровського в Стамбул.

На нинішній виставці демонструємо репродукції надзвичайно цінних акварелей відомого пейзажиста Михайла Іванова, на яких зображено Кафу періоду захоплення Російською імперією Кримського ханства в 1783 році. Іванов увійшов до складу державної комісії, що прибула в Крим незабаром після його анексії. Він малював з натури міста, де працювала комісія, в тому числі Кафу. Вже через років двадцять це місто, що займало приблизно 100 гектарів, було майже повністю знищено — збереглися лише п’ять башт та п’ять церков. Тож краєвиди Кафи, зроблені Івановим, мають виняткову цінність для історичної науки.

— Російські солдати. Кам’яними в спорудах Кафи були лише фундаменти. Стіни дерев’яні або з саманної цегли. На момент окупації Криму мешканцями Кафи були переважно турки, татари, вірмени та греки. Вірмен і греків у 1778 році російська влада переселила в приазовські степи. А мусульмани Кафи почали масово емігрувати до Османської імперії, тож місто швидко знелюдніло. За будинками стало нікому доглядати, й вони почали руйнуватися. Настав момент, коли російське командування вирішило знести руїни. Таким чином, Кафи не стало.

— Так, це емальований келих, зроблений або візантійськими, або київськими майстрами в ХІІ сторіччі. Його було знайдено неподалік від узбережжя Азовського моря в похованні воїна, що належав до половецької еліти. Цей хан похований у ХІІІ столітті в Чингульському кургані на березі річки Чингул (Запорізька область).