Чому армії перестають воювати? Путін скоро може дізнатися відповідь, - CNN

Історія знає приклади запеклого опору армій, які не мали шансів на перемогу. Але також багато випадків відмови від боротьби армій, що перевершують противника у силах. Чому армії втрачають мотивацію боротися? Пояснює CNN на історичних прикладах та відповідях ветеранів бойових дій та військових істориків, передають Патріоти України.

Напередодні Різдва 1914 року на полях битв Північної Європи під час Першої світової війни сталася подія, яку вважали міфом. Але листи тих, хто вижив, і зернисті чорно-білі фотографії доводять його правдивість.

Того вечора британський солдат відправив повідомлення до штабу: «Німецькі солдати висвітлили свої окопи і співають різдвяні пісні, бажаючи британським солдатам щасливого Різдва». Британські офіцери наказали солдатам мовчати, але було пізно: хором затягли The First Noel, а німці крикнули: «Виходь, англійський солдат, виходь до нас».

Солдати вилізли з окопів і зустрілися на «нічиїй землі» між ними, обмінювалися шоколадом, вином та сувенірами. Вони навіть влаштували футбольний матч, який німці виграли з рахунком 3:2.

За оцінками, 100 тисяч солдатів з обох боків відмовилися воювати, бо були надто виснажені та виснажені. На деяких ділянках Різдвяне перемир'я тривало до Нового року.

«До грудня 1914 року люди в окопах були ветеранами, досить знайомими з реаліями бойових дій, щоб позбутися того ідеалізму, з яким вони йшли на війну в серпні, і більшість з них хотіли припинення кровопролиття», – пише журнал Smithsonian.

Російські війська, можливо, наближаються до моменту втрати мотивації, вважає ветеран війни в Перській затоці, запрошений професор кафедри міжнародної безпеки у Дикінсонському коледжі в Пенсільванії Джефф МакКаузленд.

«Очевидно, що російська армія погано навчена та забезпечена, і її солдати у багатьох випадках втратили волю до боротьби. Страх і паніка заразливіші для армії, ніж ковід», – пояснює МакКаузленд. Сам професор та інші історики вважають, що аналіз історії воєн дозволяє виділити три причини, через які армії втрачають волю до боротьби.

Армії втрачають віру у свою справу

Джефф МакКаузленд командував батальйоном під час війни в Перській затоці в 1990-1991 роках і бачив, як у полон здавалося так багато іракських солдатів, що його підрозділ насилу розміщував полонених.

Була нагода, коли іракські солдати здалися в полон безпілотнику, який кружляв над ними. Багато хто з них не вважав, що диктатор Саддам Хусейн або Кувейт, у який той вирішив вторгнутися, вартий того, щоб помирати за них.

Свіжий приклад – виведення американського контингенту з Афганістану та захоплення влади в країні талібами. Національна армія швидко здалася, незважаючи на мільярди доларів, вкладених у підготовку військових.

«Якби ви запитали солдата Талібану: "За що, чорт забирай, ти воюєш?", він би відповів: "Я воюю, щоб звільнити свою країну від хрестоносців, так само як мій дід звільнив країну від Рад, а мій прапрадід – від британців. Я борюся за свою релігію, свою країну та свій дім"», – каже МакКаузленд.

А якби те саме запитання поставили солдату афганської армії? Він відповів би: «Я борюся за зарплату – якщо командир роти не вкраде її». «Таліби вірили у свою справу, а афганська армія – ні», – пояснює він.

Армії втрачають волю до боротьби разом із вірою у своїх лідерів, кажуть МакКаузленд та інші опитані журналістами експерти. Солдати не чекають, що генерали та лідери держав сидітимуть з ними в окопах, але їм важливо знати, що лідери піклуються про них та поважають їхні жертви.

Військовий у відставці пропонує порівняти фотографії президентів України Володимира Зеленського, який виїжджає на передову і зустрічається з солдатами, і Росії Володимира Путіна, який самотньо сидить за столом, на іншому кінці якого тремтять його генерали.

«Просто подивіться на обидві фотографії з погляду того, на кого ви хотіли б працювати. Незалежно від того, чи служите ви в армії, чи працюєте в корпорації, відповідь на це запитання проста», – каже він.

Історичним прикладом того, як лідер може надихнути армію, є Олександр Македонський. Під час переходу через пустелю він на очах усього війська вилив принесену розвідниками воду і оголосив, що не братиме її, поки всі його люди не отримають таку ж. Його військо тріумфувало. Олександр Македонський ніколи не програвав битв.

Армія може відмовитися воювати, коли її країна стає надто корумпованою або розділеною, щоб її підтримувати.

Класичний приклад – війна у В'єтнамі. Уряд Південного В'єтнаму виявився надто корумпованим, військова допомога йшла не на забезпечення армії, а на власне збагачення. В 1973 війська США вийшли з В'єтнаму, а в 1975 армія Північного В'єтнаму почала наступ на Сайгон, і практично не отримала відсічі.

"Щойно американці пішли, це (втрата Південного В'єтнаму) здавалося неминучим", - підкреслює історик з Державного університету Середнього Теннессі Дерек Фрісбі.

Війни ведуться не лише солдатами, вони ведуться країною, її народом та інститутами, наголошує історик Майкл Батлер. «Здоров'я інститутів країни – її уряду, армії та ЗМІ – має таке саме значення, як і бажання солдата воювати», – пояснює він.

На важливість консолідації всієї країни звертав увагу ще прусський військовий стратег ХІХ століття Карл фон Клаузевіц.

Американські військові зіштовхнулися із кризою моралі під час війни у В'єтнамі. Громадськість виступила проти війни, масові протести вразили країну, коли люди дізналися, що політичні та військові лідери їхньої країни брехали їм про цілі та успіх війни. Багато американських солдатів просто втратили бажання воювати.

«Політичний контекст війни США у В'єтнамі відрізнявся від нинішньої війни в Україні. У Росії протести проти війни придушили, а ЗМІ переважно дії Путіна не критикують. Але на полі бою багато російських солдатів розумію те, що деякі американські солдати зрозуміли у В'єтнамі – що вони борються за брехню», – йдеться у матеріалі.

Ветеран і майбутній сенатор Джон Керрі, який виступив проти війни на слуханнях у Конгресі 1971 року: «Як можна просити людину померти останнім за помилку?».

Це ж питання можуть поставити собі російські окупанти вже цієї зими. І якщо Путін не дасть їм відповідь, що пояснює їх тяготи, масова втеча чоловіків від «мобілізації» може поширитися і на поле бою.

«І одного разу холодної зимової ночі, коли єдиними звуками можуть бути не різдвяні гімни, а звуки чоловіків, що вмирають на полі бою, російські солдати можуть запитати один одного: "Як можна просити людину померти останнім за помилку?"» – - зазначається в матеріалі.