"Дитина кричала, що не хоче вмирати. Серце розривалося!": Розповідь українців, які вижили після бомбардування драмтеатру в Маріуполі

Після того, як місто Маріуполь було зруйноване окупантами, сотні мирних жителів сховалися у драматичному театрі. Щоб захиститися від ворожих військ, на дорозі навіть зробили два великі написи "ДІТИ". Але в безпеці люди були недовго, адже минулої середи російські військові завдали ракетного удару по будівлі, внаслідок чого вона розкололася на дві частини. Британські журналісти поспілкувалися з людьми, які перебували у театрі під час бомбардування. Українці вперше розповіли, що їм довелося пережити, передають Патріоти України.

Крики лунали звідусіль

Про те, що відбувалося після вибуху, журналістам розповіла 27-річна вчителька Марія Родіонова, яка на той час перебувала в театрі. Жінка близько 10-ї ранку пішла до головного входу, де роздавали окріп. І в той момент впала бомба.

"Це був ніби хлопок, тільки дуже гучний. Потім задзвеніло скло. Ззаду якийсь чоловік штовхнув Марію до стіни і закрив своїм тілом. Вибух був таким оглушливим, що вона відчула різкий біль у вухах. Такий потужний, що їй здалося, ніби барабанні перетинки її розірвуться. І відразу вона зрозуміла, що чує: крики людей лунали звідусіль", – йдеться в матеріалі.

Все обличчя – під битим склом

Марія розповіла, що одного чоловіка ударною хвилею відкинуло у вікно, він упав, обличчя його було все вкрите битим склом. Якась жінка, поранена в голову, кинулася йому допомагати. Марія, яка працювала волонтером в Червоному Хресті в Маріуполі, крикнула, щоб та зупинилася.

"Кажу, стійте, не чіпайте його! У мене є пакет першої допомоги, я зараз подбаю про вас обох", – зазначила українка.

Однак, як виявилось, її пакет першої допомоги залишився в іншій частині театру, і туди не можна було потрапити – "суцільні руїни, ніяк не пройти!"

П'ятирічна дитина кричала, що не хоче вмирати

27-річний слюсар Владислав уранці 8 березня прийшов до театру, щоб відвідати друзів. Коли стався вибух, чоловік стояв біля головного входу до будівлі.

"Жах творився навколо, – згадує він. Навколо було безліч закривавлених людей, у деяких з переламаних кінцівок стирчали кістки. — Одна мати шукала дітей серед руїн, п'ятирічна дитина кричала, що не хоче вмирати. Серце розривалося!".

Усі знали, що у театрі перебувають діти

На думку аналітиків McKenzie Intelligence Services, російський снаряд потрапив прямо в середину будівлі. Це означає, пише ВВС, що бомба мала лазерне наведення. До того ж, судячи з точності удару, саме театр був обраний метою атаки.

Офіційні особи країни-агресора заявляють, що не бомбардували будівлю, — власне вони заперечують усі удари, завдані по цивільних об'єктах. Проте численні фото та відео зруйнованих житлових будинків по всій Україні доводять протилежне.

"Всі знали, що туди приходять жінки та діти, там були лише цивільні! – зазначив журналіст із Маріуполя Андрій Марусов.

До того ж, на супутникових знімках, опублікованих американською компанією Maxar за кілька днів до бомбової атаки, добре видно написане слово "діти" біля будівлі театру. Його було легко розрізнити з будь-якого літака.

"Маріуполь бачив найстрашніші жахіття російської агресії проти України. Війська загарбників оточили місто і ось уже місяць атакують його з повітря, з суші, а в останні дні і з моря. Близько 300 тис. людей замкнені в пастці – місто беруть в облогу як у Середньовіччі. У місті немає ні води, ні світла, ні газу", – резюмувало ВВС.