"Французькі політики от уже 200 років палко люблять російських імператорів, це не просто політкуревство, а частина французької культури", - Забужко про "роман" Макрона з Путіним

"1) французькі політики от уже 200 рр. палко люблять російських імператорів, це не просто політкуревство (про яке див. в есе "З паризького щоденника"), а частина французької культури: Бастілія, звісно, Бастілією, хай вража кров окропить наші лани і вотетовсьо, – але табачок, коли до діла, понесуть месьє енкаведистові аж бігом(((. 123 рр. тому, в 1896 р., 25-літня Леся Українка писала до франц. преси з подібного приводу свій обурений "La voix d'une prisonniere russe", текст, який треба знати й вивчати як мінімум на політології і в дипакадемії, щоб розуміти, де Європа "їхня" (постімперська), а де "наша" (постколоніальна), і не роззявляти рота на кожного "білого сахіба" й не дивуватися, "як він міг", – а пам'ятати, що ми теж не вчора роджені й маємо свої традиції, в тому числі політичні, і війна, умовно кажучи, "між Петром і Мазепою" на європейському континенті не тільки не скінчена, а навпаки – тільки-но розгоряється...

2) "Европа от Лиссабона до Владивостока" – це придумав зовсім не Путін, а голова КГБ СССР Шелєпін, рочків так із 60 тому, коли, власне, вся концепція нинішньої "гібридної війни" Кремля й народилася на світ (вирішено було, що вже відпочили після Другої світової і можна продовжити звідти, де Сталін зупинився, – "то, что отцы не допели, мы допоем"). Про це є купа матеріалу, в тому числі в мережі, починати найкраще б із лос-анжелеської лекції Юрія Безменова, aka Thomas Schuman, 1983 р. (вона є на Ютюбі, правда, тільки англійською, але, може, хтось не полінується й засубтитрить, вона того варта): те, що цей мем раденько підхопили спершу Меркель, а тепер Макрон, говорить ТІЛЬКИ про проблеми їхніх "екс-імперій", і ніяк не повинно затирати в наших очах тяглість лінії "Шелєпін – Андропов – Путін": саме вона становить основний смисл післясталінської історії Росії, байдуже, з СРСР чи без".