"Голос" пішов у рознос: ​"Кіра Рудик - помилка Вакарчука", - нардеп Ярослав Юрчишин

У найменшій фракції парламенту – «Голосі» – затяжна криза, яка наразі прорвалась назовні. Почались проблеми у партії з моменту відходу від політичних справ її фронтмена Святослава Вакарчука та призначення головою партії мільйонерки-стартаперки Кіри Рудик.

Наразі «Голос» у парламенті розколовся навпіл: з одного боку прихильники Рудик на чолі з нещодавно обраним головою фракції Ярославом Железняком, з іншого – ті, хто виступив проти нового керівництва, зазначають Патріоти України.

Одним з головних «розкольників» є нардеп Ярослав Юрчишин, який заявив, що перед ним та ще майже половиною фракції стоїть загроза виключення з «Голосу» через голосування за направлення в Конституційний суд законопроєкту про призначення президентом керівників ДБР та НАБУ. Шести депутатам від «Голосу» за результатами цього було винесене попередження.

Голосування, на думку Юрчишина, стало лише формальним приводом для репресій проти тих, хто виступає проти нового керівництва партії. В інтерв’ю «Главкому» нардеп розповідає, навколо чого спалахнув внутрішній конфлікт та чому ставка Вакарчука на Кіру Рудик, яка обійняла посаду голови «Голосу», стала ключовою помилкою.

«Железняк і компанія голосують разом з більшістю»

– Відцентрові процеси насправді пішли з відходу Слави, – розмірковує Юрчишин на початку розмови з «Главкомом». – Він запропонував на голову партії людину, яку мало хто знав на той час, – Кіру Рудик, аргументуючи тим, що вона дуже хороший управлінець. Вступаючи на посаду, вона одразу запропонувала переписати статут так, аби набрати на себе якомога більше повноважень. І тоді, з огляду на авторитет Слави, в принципі, всі погодилися, що тимчасово це було б дуже непогано. Під час місцевих виборів від «Голосу» відійшло дуже багато людей, які в команді були ще з часів парламентської кампанії. Ці зміни подавалися як пошук більш ефективних гравців, але дуже часто рішення викликали відверті питання. Але це ж вибори, фактично військовий період, тому ніхто не піднімав якісь проблеми. Коли вибори завершилися, понеслося жорсткіше.

Коли ми почали дискутувати про авторитарні зміни до статуту, які були прийняті під час місцевих виборів, Кіра просто припинила збирати політраду. Потім було викидання з керівництва партії Сергія Притули, а у нас не настільки багато рейтингових людей. На це наклався відхід від керівництва фракцією Сергія Рахманіна, чому були і суб’єктивні, і об'єктивні причини. Сергій справді зараз більше займається питаннями нацбезпеки та Конституції, чого він і хотів, але, з іншого боку, були і конфлікти, і маніпуляції, які навколо його діяльності намагався робити Ярослав Железняк, що дуже хотів стати керівником фракції. Такий тиск мало хто може витримати. Зрештою Сергій обіцяв Вакарчуку, що буде керівником фракції до того моменту, поки Святослав сам не відійшов. Наприкінці літа стався такий реальний злам, коли партійців почали відтискати від партійних дискусій, від можливості представити свою позицію. Під цей тиск потрапило близько десяти депутатів, які мали інший погляд, ніж керівництво фракції.

Тобто половина фракції.

Так. На наші питання про те, чи були у керівництва якісь домовленості з Банковою, в результаті яких НАЗК зобов’язали повернути кошти держфінансування для «Голосу», відповіді немає. Хоча є два рішення Окружного адміністративного суду, що приймалися в межах кількох днів. Одне — негативне, інше – позитивне. Далі була поява Железняка в парламентській залі з пропозиціями проголосувати за кандидата в судді Конституційного суду від «Слуги народу». Потім з'явилася публічна позиція Рудик про те, що нам пропонують коаліцію, хоча на фракції це питання жодного разу не розглядалося. А наша пропозиція розглянути це питання, щоб поставити крапки над «і», блокувалася, її навіть не ставили в порядок денний фракції.

І стало зрозуміло, що зараз будуть шукати якийсь формальний привід, аби застосувати до нас санкції. І його було знайдено — це голосування за направлення до Конституційного суду законопроєкту щодо призначення президентом керівників НАБУ і ДБР. Конституційний суд в цьому ж складі вже одного разу давав негативний висновок з цього приводу. Моя позиція як людини, яка працює в профільному комітеті, така: якщо вам треба ще один раз почути від Конституційного суду «ні» і, нарешті, почати займатися підготовкою адекватного конкурсу на заміщення посади директора НАБУ, – нема проблем. Навіщо цьому протидіяти? В цьому є хіба що політична логіка.

Склавши депутатський мандат, Святослав Вакарчук лишив «на господарстві» Кіру Рудик. Але вона увійшла у відкритий конфлікт з частиною партійців

Але, як ви кажете, це був лише формальний привід. Тобто проблеми існували давно – взяти ті ж зміни в складі політради.

Відбулося засідання політради, куди жодного з нас не запросили, тобто такий класичний «міжсобойчик», де на частину партії викотили купу претензій, які я чи Роман Лозинський, чи Саша Устінова могли оперативно розбити. Це все відбувалося під час таких «зашкварів», як атака керівника фракції на Український культурний фонд в момент, коли там відбуваються вибори (конкурс на посаду керівника – «Главком»), або як реєстрація законопроєкту про НАЗК, яке взагалі позбавляє агентство можливості перевіряти партійні фінанси. Причому цей законопроєкт зареєстрований у співавторстві не лише зі «Слугою народу», а і з ОПЗЖ.

А наше виключення, що найцікавіше, відбувається без будь-якого попереднього рішення, тобто фракція для цього не збиралася. Взагалі, з моменту, як Железняк став керівником, фракція, здається, збиралася лише двічі і нічим, окрім конфліктів, це не завершувалося. Тобто немає рішення фракції про те, що ми не маємо голосувати за той чи інший цей законопроєкт, але при цьому нас звинувачують в тому, що ми руйнуємо незалежність антикорупційних органів. Та якби, не дай Бог, з’явився хоча б мінімальний ризик атаки на НАБУ, першими б, хто почав нас розпинати були б саме НАБУ, Центр протидії корупції, посли західних країн... Але всі вони мовчать. У той же час реєстрація законопроєкту стосовно урізання повноважень НАЗК після того, як агентство призупинило держфінансування «Голосу», – це конкретний конфлікт інтересів, в який взагалі не варто було влазити.

«Не буде фракції в парламенті – не буде держфінансування»

Добре, керівництво партії пішло у відкритий конфлікт з половиною «Голосу», і що далі? Вони що, виженуть вас всіх з найменшої фракції?

Вони не можуть нас виключити, бо виключення навіть чотирьох людей з фракції, призведе до того...

…що вона за регламентом фракція припинить існувати.

Так, бо 17 людей — це найменша кількість, яка може бути для партії чи групи. Тому ніяких виключень з фракції не буде, максимум – одна-дві людини, але і це ризиковано. Немає фракції в парламенті — немає грошей НАЗК. Але нас будуть публічно «макати», критикувати. Що мене насправді спровокувало емоційно вийти на публіку? В мене немає іншої можливості комунікувати з виборцями, з членами партії. До смішного доходить: Саша Устінова домовляється з однією телестудією про великий ефір, але після цього партія дзвонить на канал, на якому працює ця студія і намагається через керівництво каналу зняти її з ефіру. Аргумент – якщо там буде Устінова, то Кіра Рудик до вас ходити більше ніколи не буде. Ми намагалися якось налагодити комунікацію, дуже довго переписувалися всередині фракції. Я був одним із творців партії, яка сповідує демократичні принципи управління. Коли мені не дають можливості всередині захистити свою позицію, а я маю що сказати на свій захист, відповідно у мене немає інших варіантів, як звернутися до виборців. Звісно це – величезний ризик для партії, але якщо є несправедливість, то треба боротися.

Вигнати з фракції вашу десятку не можуть, а як ви взагалі тепер будете співіснувати з іншою частиною «Голосу»? Зокрема, при голосуваннях.

Хотів би гарантувати, але не переконаний, що в питаннях національної безпеки, позиція фракції буде однозначно проукраїнською. В економічних питаннях, де комунікацію з Гетманцевим (голова комітету з питань податкової та фінансової політики Данило Гетманцев – «Главком») закриває Железняк, дуже складно. Там багато такого дрібного лобізму, який дуже важко зловити. Звісно, Железняк і компанія голосують разом з більшістю, а наша десятка не бере участь у таких голосуваннях. І подібних голосувань може бути достатньо багато.

Новий голова фракції «Голос» Ярослав Железняк разом з Рудик дивиться в бік Банкової?

«Голос» тотально залежний від державного фінансування»Ви брали участь у скандальній акції на Банковій на захист Сергія Стерненка, яка завершилась погромом Офісу президента. Железняк ці події відкрито засудив. Ця історія поглибила розкол у фракції?

У нас не було дискусій стосовно цієї події. Але вже не знаю… Це цілком може стати приводом для подальших кроків. Те, що у представників однієї політичної сили може бути різний особистий погляд на такі неоднозначні явища, це нормально, я в цьому великої проблеми не бачу.

Чому, на вашу думку, Вакарчук залишив партію саме на Кіру Рудик? Які в неї якості як у керівника?

Кіра прийшла в політику зі стартапу, де дуже практикується активне підпорядкування та швидке прийняття рішень з мінімальною дискусією. Слава не знав Кіру дуже добре, він взагалі не знав її до виборів, але, зважаючи на той публічний імідж успішної людини у сфері ІТ, він покладався на її управлінські риси. Як на той момент були певні ризики, так вони і досі зберігаються. Наприклад, Кіра досі є керівником київської міської організації «Голосу», тобто є суміщення посад. І якщо вже проаналізувати, розподіл коштів на місцевих виборах, то саме на Київ йшло понад 50% всіх витрат з виборчого фонду.

У Кіри нема політичного досвіду. Всі заяви, що її запрошують в коаліцію — це, скоріше за все, наслідок такого легкого маніпулювання нею Банковою. Як на мене, її призначення головою партії було помилкою Слави, але це і помилка всіх, хто його на той момент підтримав. Ми брали успішну керівницю, яка мала налагодити комунікацію з донорами, але зараз партія тотально залежна від державного фінансування, альтернативи інших надходжень немає. В секретаріаті досі хаос, у нас уже енний голова секретаріату – тепер пан Куренной. Він – філософ, світоглядно велика людина, але я не бачу його в організаційній роботі. Всі результати, що були отримані на місцевих виборах – це наслідок роботи місцевих команд.

Ярослав Юрчишин на Банковій під час протесту на підтримку Сергій Стерненка. 20 березня 2021 року

Рудик – дуже заможна панянка, чи вона вкладає свої гроші в партію?

Каже, що так. Але, аналізуючи звіт НАЗК, я цього не бачив.

«Нам потрібно міняти керівництво партії»

Як свого часу комплектувався «Голос»? Бо в ній є люди, близькі до Пінчука, Фрідмана, Фіали... Розкол відбувався по цих лініях?

В партії немає представників донорів. Нашими спонсорами були переважно представники малого та середнього бізнесу, великий бізнес – зовсім трошки. Є люди, які працюють в Dragon Capital, що зараз намагаються подати як вплив Томаша Фіали… Є люди з ресторанного холдингу «Фест», в Черкасах ключове фінансове навантаження несе сам Віктор Євпак, що балотувався від нас в мери. Щодо зв’язку з Пінчуком: добре проаналізуйте наш список і розкажіть, за які закони, цікаві Пінчуку, ми голосували. Але якщо проаналізувати ефіри «Свободи Слова», то туди переважно звуть Железняка.

Може, просто тому, що він голова фракції?

Може, і так. Але інші фракції переважно змінюють спікерів, залежно від теми обговорення. Хоча, наприклад, на всі ефіри, які стосувалися боротьби з корупцією чи правосуддя, раніше я ходив як профільний депутат. Зараз нашу десятку повністю відключили від комунікації. Я знаю, що Железняк дуже спілкується та товаришує з Дімою Разумковим, в нього періодичні комунікації з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком. Але я не маю фактів того, що є вплив в партію з боку олігархічних сил, вона тотально (на 90–95%) залежна від державного фінансування.

Притула після того, як його виключили з політради, взагалі відійшов від справ в «Голосі»?

Він активно комунікує зараз з членами «Голосу» на місцях та хоче врятувати партію. У нас є дуже сильні організації у Львові, Київській області, Вінниці, Івано-Франківську, Рівному. Думаю, що вони, насправді, перебувають в шоці від того, що відбувається. Для регіонів важливо, аби центральний рівень допомагав, а не заважав. Зараз їм ця дискусія точно заважає, і вони не задоволені ані нашими діями, ані діями Кіри.

Найбільш відому персону в нинішньому «Голосі» – Сергія Притулу – було виключено з політради партії

Ваша група може потенційно змінити керівництво партії?Для цього потрібно провести зміни до статуту. Але керівництво запропонувало провести партійний з’їзд через пів року – тобто десь в червні-липні. Проте я дуже сподіваюсь, що цей з’їзд пройде швидше, і переконаний, що нам потрібно міняти керівництво партії. Нинішнє довело її до такого стану, що дискредитує партію.

Я вже уявляю собі цей з’їзд – ви ж розумієте, який хайп підійметься.

Я би був більше за відкриту дискусію, хай з елементами крику та емоцій. Це краще, ніж тотальна гробова тиша, як на минулому з’їзді, з підготовленими рішенням та відсутністю обговорення. В результаті партія котиться вниз. Але це можна розглядати як момент росту організму, який треба пережити та рухатися далі.

Яка наразі роль Вакарчука в партії? Як він реагує на ці події?

Слава надалі залишається членом «Голосу». Він активно пішов в свою творчість, випустив новий альбом. Я знаю, що він не готовий включатися в цю ситуацію. Він говорив з приводу цього і з Кірою, і з іншими, але свою функцію вважає виконаною. Вибач, але коли я чую від пана Куренного, що «Голос» формувався як партія фюрерського типу під Вакарчука… До Слави це все долітає, йому прикро, бо всі люди, які є в партії, саме йому завдячують потраплянням до неї. Хотілося, щоб він включився в процес як лідер суспільної думки та допомагав найти порозуміння. Але я так розумію, що він зрозумів, що це безперспективно.

Якою ви бачите роль в роздмухуванні цього конфлікту ваших політичних конкурентів: скажімо, «Європейської солідарності», з якої ви частково ділите одне електоральне поле?

Наше політичне поле – це прозахідна частина «Слуги Народу» і більша частина «Європейської Солідарності». В цій ситуації більше розпалює конфлікт Банкова, а «ЄС» просто акцентує на цих наших кризових речах.

Давайте відверто: після відходу Вакарчука, а тим більше після нинішніх внутрішніх чвар «Голос» – це вже мертвий проєкт?

Ні, не мертвий. У нас є триста депутатів на всіх рівнях влади, які завоювали ці місця завдяки власним зусиллям та авторитету. Звісно, значна частина партійців загубилась по дорозі, що дуже прикро. Але якщо партія буде необхідна, в першу чергу, обласним осередкам, які щодня контактують з виборцями, в неї є майбутнє. На місцях мали б поставити жорстке питання центральному апарату, але зі спілкування з регіонами я бачу, що такого запиту тут немає. Ставлення таке – «пани б’ються, а у нас чуби тріщать». Тому я дуже очікую включення регіонів, яким є що сказати. «Голос» має вийти з кризи сильнішим та об’єднаним.