"Я одночасно відчуваю занепокоєння та меланхолію... Мої дві години з Володимиром Зеленським", - французький письменник

"Київ. Субота, 30 березня, кінець дня. Передвиборча кампанія перед першим туром президентських виборів закінчилась. А я проведу дві години в рибному ресторані неподалік від Софійського собору з невисокою людиною в чорній футболці, з хриплуватим голосом, що фонтанує енергією та свіжістю. Це Володимир Зеленський, гуморист, про якого на ту хвилину усі знають дуже мало і який наступного дня приголомшить світ, перемігши з великим відривом у першому турі голосування", - пише Бернар-Анрі Леві у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Зустріч для нас організував колишній міністр фінансів Олександр Данилюк. Мене супроводжує знімальна група, яка буде знімати основні моменти нашого спілкування.

Я одразу ж кажу йому, що я друг Петра Порошенка, що я зустрічався з ним напередодні й що, що б не сталося, у нього ніхто не відніме три заслуги: він побудував армію, він зробив так, що Одеса та Маріуполь залишаються українськими містами перед лицем російської агресії і він дозволив країні розімкнути лещата боргів і рецесії.

«Я знаю, – перериває мене він, – і на здоров'я! Але це все – стара історія. Зараз перед вами я».

До речі, він знайомий з Порошенком. Оскільки, зі слів Володимира, саме Порошенко, запропонувавши йому торік приєднатися до його команди, посприяв тому, що в нього виникла ідея піти в політику.

Також були бесіди з його приятелем Вакарчуком, українським Боно, який довго підтримував очікування висування своєї власної кандидатури, перш ніж відмовитись від цього та, в якомусь сенсі, передати естафету йому.

Але ці зустрічі з Порошенком, ці дивні розмови, коли йому казали: «Давай, дай нам своє ім'я!», при тому, що його самого ніколи не запитували: «А що ти думаєш? Які твої переконання?», стали для нього поштовхом до прийняття рішення.

«Гаразд, кажу я йому. А що сьогодні? У вашому становищі є три можливі варіанти: у найкращому випадку – Рейган, у найгіршому – Беппе Грілло, а десь між ними – Колюш…».

Він знає перших двох. Згадування другого та його угоди з крайньо-правими, здається, дійсно викликає у нього відразу.

Але, схоже, він не знає, хто такий Колюш, і він здивований, дізнавшись, що маючи дуже високий рейтинг за опитуваннями, той, зрештою, відмовився продовжувати.

– Відмовився? – запитав він. – Дивно!

– Так, він хотів продемонструвати, що король голий, але, коли справу було зроблено, він виявив повагу до політики.

– Гаразд, я розумію. Але це було при Франсуа Міттерані, чи не так? А ми – в Україні. І тут у нас немає Франсуа Міттерана.

Мені не вистачить місця, щоб детально передати тут цю довгу розмову.

Але стосувалась вона чотирьох основних тем.

Путін. Його рішуча опозиція до Путіна. Це дивне зауваження, але яке, якщо подивитись назад, здається мені таким правильним: «У цього типа немає бачення, у нього є очі, але у нього немає бачення.» Його перша зустріч віч-на-віч із Путіним, яка неминуча, якщо його оберуть, уже заздалегідь викликає в нього ентузіазм: «Знаєте, навіть його я можу розсмішити. Це буде вимушений сміх, але все ж таки сміх. А вся російська молодь, яка мене добре знає, буде реготати. Як ви говорили про Колюша? Король голий?»

Його програма. Тепер сміється він, коли я заперечую йому, що щоб керувати країною потрібна програма й що, наскільки я знаю, програми в нього немає. «Так? Ви теж так думаєте? Це ваша проблема, дорогий друже, а не моя. Тому що моя програма існує. І вона опублікована. Хоча ніхто не завдає собі клопоту, щоб її прочитати. А що стосується моєї команди, вас чекає великий сюрприз. Я зберу її одразу ж. І зроблю це публічно. І, оскільки ви усі сприймаєте мене як шоумена, це буде найпрекрасніше шоу моєї кампанії та мого життя.»

Його єврейство. Адже все ж таки це дивовижно, що тепер можливий наступний президент країни, де відбувалися масові розстріли євреїв і Бабин Яр, не приховує, що він єврей. Він виходець із родини вцілілих євреїв із Кривого Рогу, що на Дніпропетровщиниі, цій землі погромів. Його обрання, можливо, стане своєрідним колективним покаянням України за Махна та Степана Бандеру? Хай там як, він говорить прямо: «Той факт, що я єврей, стоїть на 20-му місці в довгому списку моїх недоліків».

І, нарешті, Макрон. «Про кого ви мені говорили? перепитує він у момент прощання, мавпуючи мій французький акцент. Я не маю нічого спільного ні з вашим Колюшем, ні з іншими. Я захоплююся Емманюелем Макроном. І, до того ж, ми народилися в один рік! Можете йому передати: я не проти зробити перерву між двома турами і знову побачити Ейфелеву вежу…»

Залишаючи його, я одночасно відчуваю занепокоєння та меланхолію. Володимир Зеленський вартує більшого, ніж його карикатура й, можливо, не є популістом, яким я його описав напередодні в моєму зверненні, виголошеному в університеті ім. Тараса Шевченко.

Але мені сумно за Петра Порошенка, з поразкою якого мені важко змиритись: людина, яка вистояла перед Путіним, головнокомандувач, якого я супроводжував на фронті, у Краматорську, біля ліжок жертв жахливих обстрілів, здійснених проросійськими сепаратистами, український велетень, непередбачуваний, але непохитний, якого я бачив посеред української зими в його протистоянні нещастям і самотності, заслуговує більшого, ніж бути відправленим у відставку через примхи історії…

І додам, що, можливо, людина, яку я привів до Єлисейського палацу в березні 2014 року, коли він займав лише невизначене місце в рейтингах, ще не сказала свого останнього слова".