"Я рівновіддалений від Пінчука, Коломойського, Ахметова... Думаю, пан Пінчук триматиметься від політичної сили Притули якомога далі", - Сергій Притула

– Пане Притуло, представлення вас: «шоумен, політик, волонтер». Щось зайве є чи, можливо, щось додати?

– Я, відверто кажучи, слово «шоумен» зараз не зовсім сприймаю у контексті себе. Тому що воно нічого не означає, нічого не пояснює. Тобто якщо людина займається політикою – гаразд, політик. Якщо людина займається волонтерською діяльністю – волонтер. Що таке шоумен? Я не знаю. Я не працюю вже довший час в індустрії якихось розваг чи гастрольної діяльності. У мене залишається, звісно, робота телеведучого. Але в такому разі давайте будемо називати речі своїми іменами. Телеведучий? Так.

Бойовий дух ЗСУ: «Не бачу паніки»

– Прогнозували, що якраз в другій половині січня-початку лютого нового, 2022 року можливе вже повномасштабне вторгнення Росії. Ось це тло вже декілька місяців над Україною висить так чи інакше – блеф це Путіна чи не блеф? Ви як вважаєте?

– Я вважаю, що потрібно дуже добре аналізувати те, що говорить керівництво нашої розвідки, що заявляють розвідки країн-союзниць. І не просто рефлексувати емоційно на подібні заяви, а бачити, як держава і влада роблять ті чи інші кроки на випередження подій.

– А Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський, на ваш погляд, робить?

– Відставка Тарана (колишнього міністра оборони України Андрій Тарана – ред.) і призначення Олексія Резнікова, то я це сприймаю радше як позитивний крок до змін в тому, що відбувається в Міноборони. Плюс призначення головнокомандувачем ЗСУ Валерія Залужного – це також не те, що радше в плюс, а це тотальний плюс. Я спілкуюся з військовими, з солдатами, з офіцерами. У Залужного є неймовірний авторитет. І можу стверджувати також, що цей авторитет він має і у волонтерських колах. Для нас також не байдуже, хто здійснює безпосереднє керівництво військами.

– Що кажуть вояки вам, коли ви з ними спілкуєтеся?

– Я в грудні (2021 року – ред.) об’їхав десятки підрозділів. Тобто не одиниці, а десятки. Тому що у мене були десятки виїздів на початку грудня і наприкінці грудня у розташування наших підрозділів. І я не бачу там якоїсь паніки чи апатії. Насправді у нас дуже хороша армія, яка навчилася воювати. Там є чіткий порядок і розуміння, хто і що має робити в разі, якщо ситуація на фронті змінюється.

Тобто я, відверто, не знаю, чи є така можливість передати через екран якісь флюїди, емоційне наповнення, але я коли їду туди, я їду звідти набагато спокійніший, ніж їхав туди. Тому що саме вони мене заспокоюють.

Путін і «батіг»

– В одному з телешоу з Яніною Соколовою ставили своє запитання Путіну. Я дослівно ваші тодішні слова процитую: «Неймётся?». Зараз яке ви поставили би запитання президенту Росії у зв’язку з тим, що він зараз робить проти України, проти світу?

– Попри те, що я як політик повинен добирати слова, неважливо, кого вони стосуються, але як громадянин країни, яка потерпає вже 8 років від війни, я боюся, що якби у мене була можливість зустрітися з Путіним безпосередньо тет-а-тет, там питань не було би, там в принципі була би дуже коротка розмова. При всій повазі. А поваги нуль. Але цей дзюдоїст мене дуже сильно тригерить. Питань до цієї людини бути не може зараз на якомусь етапі. Немає про що з ним балакати. Це людина, яка ніколи не дотримувала свого слова. Точнісінько так само, як вся верхівка Російської Федерації. Це політика Російської Федерації стосовно України, починаючи від дня проголошення незалежності. Це зграя людей, які ніколи не хотіли відпускати Україну зі своєї орбіти.

Вони розуміють, що успішна Україна – це шлях до повалення їхнього ладу і їхнього спокійного існування в тій системі координат, яку вони сформували, коли якийсь абсолютно зазомбований нарід дивиться на «доброго царя», що час від часу махає пальчиком на «поганих бояр».

– А Росія – це хіба не Путін? Більшість росіян хіба не підтримують ось таку політику?

– Я думаю, що там багато чого вирішує телевізор. І якщо їм по телевізору будуть казати, що Україна хороша, то за 2 місяці вони будуть дружно казати, що Україна хороша.

А щодо того, що (уявімо собі гіпотетично) Путін зник, то у мене, знову ж таки, виникає питання: а ми готові до цього? У нас є якась стратегія поведінки, наприклад, того ж самого Міноборони, наших спецслужб, комунікацій з союзниками? І що ми тоді робимо? У нас є якийсь план А, план В, план С?

– Щодо звільнення Донбасу, повернення Криму?

– Щодо звільнення Донбасу, повернення Криму. Яка наша реакція? І чи є якась впевненість? І що можна зробити для того, щоб вони там якось погрузли у своїх внутрішніх справах і клопотах і їм було не до Криму і не до Донбасу?

– А, до речі, російські еліти це можуть усвідомити без Путіна, що нормально жити з Заходом, з Україною?

– Російські еліти розуміють тільки батіг. Тобто батіг – це те, що може міняти ситуацію.

Справа в тім, що... Я, звичайно, як громадянин України вдячний всім нашим західним партнерам за те, що вони застосовують санкції проти Російської Федерації. Проте це такі сегментарні, фрагментарні речі, до яких Росія, на мою скромну думку, вже встигла трохи адаптуватися. І ми потребуємо більш глибоких, болючіших ударів.

– Виключно. Виключно! Подивіться на його поведінку. Він же ж іншої мови не розуміє. І він застосовує силу для того, щоб підіймати ставки. Він хоче почувати себе рівним серед найсильніших і найпотужніших лідерів світу. В який спосіб він домагається зустрічі з Джо Байденом? У спосіб брязкання зброєю біля українського кордону. Путін, якщо його ставити в умови тотального дискомфорту, а західний світ має можливості це робити, і ми зараз чуємо різні заяви від того, що можуть Росію відключити від системи міжнародних платежів SWIFT, закінчуючи відсутністю поставок запчастин для авіабудування і так далі, то давайте, якщо ви тут брязкаєте зброєю, то ми своєю чергою вам натякнемо, які можуть бути наслідки у вас.

– Цього «батога» Путін може злякатися, що він там не заявляв би?

– Очевидно, що так. Можливо, публічно він цього не буде демонструвати. Але, вибачте, все-таки Російська Федерація – це не та країна, економіка якої може пережити такі суттєві удари.

Зеленський – націоналіст?

– Ви одного разу заявляли раніше, коли Володимир Зеленський тільки став президентом України, «кожен український президент стає націоналістом». За ці роки, тим більше в умовах такого зовнішнього загострення з боку Росії, Верховний головнокомандувач, той же президент України Зеленський став націоналістом, за вашими спостереженнями?

І факт того, що і особистий рейтинг президента впав, і рейтинг його партії впав, ми можемо дуже добре слідкувати і дивитися, а хто ж підбирає ці голоси. Ми бачимо, що частина аудиторії, яка живе в проросійському інформаційному середовищі, повернулася до «своїх витоків». Щоправда, розбилася на дрібніші фракції.

Але я думаю, що президент дуже чітко усвідомлює, що гратися з патріотично налаштованим українським суспільством чи то пак йти всупереч його волі і сподіванням – це достатньо хибний шлях. Тому я переконаний, що той вектор руху, який він обрав за останніх півтора року, що він буде ще поглиблюватися, але зі своїми якимись особливостями.

«Як ви партію назвете...»

– Сергій Притула – політик. За даними групи «Рейтинг» грудневими в Києві, партія Сергія Притули – в топі. Попереду, якщо вірити цим даним: «УДАР Кличка», далі «Євросолідарність» Порошенка, «Слуга народу» – на третьому місці. Ви – недалеко від «Розумної політики» Разумкова.

До речі, має назву партія Сергія Притули? Ми пам’ятаємо, одне з ютуб-шоу. Дуже саркастично пропонували різні варіанти. Мені особисто припало таке: «При Притулі». Це жартівливо.

Є назва у партії Притули?

– Назва якраз у процесі обрання. Це достатньо відповідальна справа. Згадаймо мультик і фразу: «Як ви човен назвете, так цей човен попливе». Ми зараз працюємо над цим, звичайно. Є дуже багато місця для креативу. Але дуже хочеться не помилитися з назвою і запропонувати нашим виборцям ту назву, яка буде чітко пояснювати, про що ця партія.

Розбудова партійної структури відбувається. Тобто сама партія зараз дещо у віртуальному стані. Ми будемо виходити у 2022 році в режим суб’єктності, реєстрації партії, звичайно. Але до того, як ми до цього дійдемо, я хочу бачити достатньо сильні команди у регіонах. І тому я зараз стільки багато часу проводжу у поїздках. А я намагаюся зрозуміти і комунікувати безпосередньо з тими людьми, які будуть провідниками партії на місцях.

– Пане Притуло, з вашим прізвищем буде пов’язана назва? Тому що «Розумна політика» чимало іронії викликала у критиків Дмитра Разумкова. Він свою думку має. Я ж не дарма сказав, як варіант «При Притулі». Я, звісно, це іронічно кажу. Щось таке буде? Чи а-ля «Голос», перепрошую. Ми не можемо не згадати «Голос».

– Відверто кажучи, я є великим противником поєднання свого прізвища з назвою партії. І мені ніколи не подобалися іменні блоки і так далі. Зараз ми будемо вивчати це питання глибше. Тому що виключно з огляду на можливість якихось маніпуляцій потім на виборах у бюлетенях і так далі, можливо, прізвище десь буде збоку стояти для того, щоб краще ідентифікувати партію. Але ні у самій назві ні слова «Притула», ні «біля Притули» там не буде.

«Навіщо лізти у політику?»

– Ми анонсували нашу розмову в «Суботньому інтерв’ю» Радіо Свобода з Сергієм Притулою.

Фоловери у соцмережах на сторінках Радіо Свобода поставили безліч запитань: «Сергію, навіщо ви туди лізете?» (Тобто у політику). «Не забирайте голоси у Порошенка, Медведчука і Коломойського. Народ хоче, щоб вони і далі сиділи при державному кориті».

І схоже питання в Олени Боровик: «Чого Притула лізе в політику? Чи не вчить його досвід Вакарчука? Кожен повинен бути на своєму місці. Клоуни на сцені, а люди з політичним досвідом у політиці». То що відповісте?

– Я відповім, що якраз на деяких прикладах в українській політиці я непогано вчуся. І дивлячись на те, як створювалася та партія, яка для мене вже стала історією...

– «Голос»?

– Саме так. Я якраз і намагаюся уникати тих помилок. І саме тому я розпочав будівництво партії і пошук людей, з якими ми будемо разом створювати структуру та впливати на якісь процеси, заздалегідь. Не за 3 місяці до виборів, а за кілька років до виборів. Тому що просто зібрати хороших людей, гаразд, фахових хороших людей і завести їх у парламент, а потім дивитися, як, умовно кажучи, розвалюється фракція, то це не мій стиль. І тому я зараз зайнявся цим безпосередньо. І дуже багато часу витрачаю на цю історію для того, щоб підійти до виборчої парламентської кампанії вже у всеозброєнні й на 100% з перевіреними людьми.

– Я зараз все-таки за те, щоб дивитися у найближчу перспективу. Найближча перспектива – це парламентська кампанія. Я зосереджений на цьому. Все інше будемо вирішувати по мірі поступлення якихось викликів.

А щодо електоральної «стелі», то я чітко розумію, що гнатися за тим, щоб сподобатися 100% людей – це утопія. Особливо зважаючи, що в Україні порядка 25% потенційних виборців не вважають Росію країною-агресором, то я розумію, що в мене вже частково відповідає цей сегмент. Я розумію, що наявні лідери українських партій мають свій «зацементований» електорат, чи то пак ядро, як його називають.

Але вивчаючи українське електоральне поле і дивлячись на сегмент людей, які досі вірять в корисність та доцільність процесів оновлення українських політичних еліт, які мають вимогу до цих нових облич, щоб вони були не просто нові, а насамперед фахові, і це питання до команди, яку ти маєш показати людям, і серед цих людей, знову ж таки, коли ми говоримо про тих, які сповідують рух до ЄС та НАТО, які для мене є визначальними, ми говоримо про близько 25-28% сегмент.

– Який може проголосувати за політичну силу Сергія Притули?

– Це якщо все складеться так, як ми цього хотіли би.

– А претендувати, можливо, на монобільшість вже нову?

– Я не вірю в історію монобільшості в наступній парламентській кампанії чи в наступному парламенті наступної каденції, якщо раптом не трапиться якийсь неймовірний форс-мажор.

Справа в тому, що 2019 рік – це був рік такого унікального вікна можливостей, яким скористався Володимир Зеленський, який на гребені своєї популярності, слави і успіху на президентських виборах завів за собою фактично ту монобільшість, яка під детальним розглядом під лупою такою не виявилася. А це така організація людей з певними групами, на які інші особи поза парламентом мають вплив.

«Що Притула робить на каналі Ахметова?»

– Олігархи?

– Олігархи в тому числі. Ви ж самі бачите, що з 250 (Чи скільки у них було депутатів?) іноді ця монобільшітсь не може зібрати необхідної більшості у 226 голосів, якщо питання стосується якихось тригерних голосувань для того чи іншого олігарха.

– Зеленський – Ахметов. Бачимо ситуацію. Бореться президент Зеленський в хорошому сенсі, звісно, законно, з олігархами? Чи все це імітація, на ваш погляд?

– Я бачу його щире бажання показати, «хто в хаті головний». Це нормально для людини, яка обіймає посаду президента. Показати, що, попри наявність таких потужних фінансово-промислових груп в державі і людей, які за ними стоять, що все-таки головна людина в країні – це президент.

В який спосіб це відбувається? Це вже питання іншого характеру. Тому що є дуже багато зауважень до того, що відбувається на засіданнях РНБО. Проте ще поки що станом на цей момент українське суспільство дає такий кредит довіри, він ще не вичерпаний ні президентом, ні РНБО, щоб в той чи в інший спосіб боротися з олігархами.

Інша справа, що якби у нас відбулися необхідні реформи... Я розумію, що людям вже «набило оскому» це слово, вони вже не хочуть його чути, але це дійсно те, що вкрай необхідне. Якби у нас була реформа судової системи, якби у нас були відповідні повноваження і ефективність роботи Антимонопольного комітету і так далі, ми зараз не питалися б: чи відповідає букві закону ось це рішення РНБО, чи не відповідає? Тому що у нас кожен державний інститут робив би свою роботу. І це те, чого бракує станом на сьогодні. І це те, чому, власне, і я залишив свою певну зону комфорту та пішов туди, де навряд чи ти дочекаєшся слова вдячності, але реально просто хочеться внести свій вклад в те, щоб країна помінялася.

– Пане Притуло, до речі, одне з запитань. Прихильники Зеленського стверджують, що канал Ахметова «Україна 24» фактично веде проти президента України інформаційну війну. В Ахметова це заперечують. Ви ж ходите на канал «Україна», цей ахметівський канал. Ось тут зауважує один з наших фоловерів у телеграмі: «Що він (тобто Сергій Притула) робить на каналі Ахметова?». Що ви відповісте?

– Як, що відповісти? А в який спосіб з цим чоловіком я маю ще прокомунікувати свої погляди?

– На телеканал «Наш» підете?

– Ні, на телеканал «Наш» не піду в жодному випадку. У мене є своє розуміння інформаційної гігієни. Я ніколи не ходив на NewsOne чи «112», чи ZIK. На «112» одного разу в 2015 році я зайшов на інтерв’ю, під час якого я поставив запитання ведучій з приводу: «А хто власник каналу?». Вона уникнула запитання. І більше я туди не приходив.

Я приходив цього року на канал «Україна» в шоу Савіка Шустера. І я приходив на «1+1» «Право на владу». Це ті майданчики, де я мав можливість піднімати важливі для мене і для держави питання. І відразу в тих людей, з якими я комунікував, вимагати відповіді. Тобто коли я потрапляю на «1+1», я ставлю питання безпосередньо керівнику Міністерства оборони Олексію Резнікову щодо зняття грифу «секретність» з величезної кількості оборонних закупівель. Тому що там немає нічого приховувати, крім корупції. І я радий, коли міністр зі мною комунікує, відповідає і розказує дорожню карту, як ми будемо з цим боротися.

Сидячи виключно у себе на сторінці у фейсбуці, ставити ці запитання іноді у повітря – це не зовсім ефективно. Тобто ти можеш зазначати свою позицію (так само це вкрай важливо), ти можеш показувати свою візію, але безпосереднє спілкування з цими людьми так само має мати місце. І коли в мене є можливість поставити чітке запитання Юрію Бойку, чи в разі широкомасштабного вторгнення росіян в Україну звернеться він до прихильників «ОПЗЖ» вийти зі зброєю в руках захищати Україну...

– Ви користуєтеся цією нагодою?

– Так. Звичайно, я користуюся.

Притула vs Мураєв

– До речі, побачимо фрагмент вашої участі, пане Притуло, на каналі пана Пінчука ICTV. Ваша така доволі відома дискусія (в ютубі понад мільйон переглядів) з Євгенієм Мураєвим.

Сергій Притула: Скажіть, скільки ми ще маємо взяти у полон російських солдатів, скільки ми маємо взяти ще російської техніки нового зразка, яку «шахтьори» і «металурги» не могли «відкопати у шахтах», скільки ще має загинути наших хлопців, щоб ви сказали одну просту фразу, яка дозволить вас відрізняти, можливо, від Медведчука, Бойка і Рабіновича? Коли ви скажете, що Росія – вбивця і Росія – агресор, пане Мураєв?

– Відповідь Мураєва була... Хто хоче, може подивитися в ютубі. Зокрема, він не напряму, фактично, наскільки можна судити (не знаю, чи підтвердить пан Мураєв це), вас вантажником обізвав. Пам’ятаємо цю дискусію.

– Так, пан Мураєв показує «висоту» політичної дискусії й культури політичної дискусії не в меншій мірі, ніж пан Бойко на вищезгаданому етері. Тобто в момент, коли ти заганяєш їх в кут достатньо простими питаннями, а вони, не маючи що відповісти або боячись виявитися зрадниками для свого електорату, переходять на особистості. Бойко дозволив собі на етері сказати до Клімкіна: «Ладно, он артист, ну ти то чего»...? Там мені ці питання ставиш.

Тобто коли ти не маєш якогось аргументу, яким заперечити, ти відразу: а він – артист. Тобто намагається знівелювати важливість того, про що я говорю. Так само Мураєв тоді сказав, що я прочитав твій творчий шлях, ти працював офіціантом, вантажником і так далі... Мене це насправді дуже сильно обурило не тому, що він мене в якийсь спосіб принизив, а...

– А вантажник – це образливо? От Путін уже зізнався, що нібито він, Путін, «бомбіл» на таксі. Бачите.

– Путін бомбить не на таксі, на жаль, останнім часом.

І коли ти своєю риторикою принижуєш мільйони українців, які працюють вантажниками, офіціантами, різноробочими, як я на будові свого часу, ти що, намагаєшся показати свою зверхність над нами? Хто ти? Я поставив конкретне запитання конкретному політику, який позиціонує себе українським. Якщо ти не можеш відповісти чітко на це запитання, будь ласка, маркуй себе як проросійський і купайся у променях надії, що Путін оголосить тебе «любимой женой», віддасть тобі «ярлик», забере у Медведчука...

– Хоча Євгеній Мураєв під російськими санкціями, як відомо.

– Це та історія, яка мене дуже смішить. Тому що це така омана. Це така можливість розказувати: ви знаєте, я не проросійський, я ж під санкціями, а те, що на моєму каналі займаються російською пропагандою – так це ж свобода слова.

– Так ви вважаєте. До речі, звісно, пан Мураєв – іншої думки.

«Пінчук фінансує Притулу?»

А в принципі можна створити політичну силу в Україні без підтримки олігархів? От є запитання в телеграмі від наших фоловерів: «Хто фінансує Притулу? Пінчук?». Два зразу такі запитання є у телеграмі.

– Я думаю, що пан Пінчук буде триматися від політичної сили Притули якомога далі. Тому що у травні місяці набуде чинності закон про деолігархізацію. І будуть сформовані списки тих людей, які потрапляють під це визначення. І там є кілька пунктів, які унеможливлюють будь-яку співпрацю (в теорії, звичайно) олігарха і якогось політика. Я розумію, що вони будуть знаходити ті чи інші шляхи, мабуть, українські олігархи, щоб ці шляхи обійти.

Проте мене в цій історії насправді більше тригерив факт того, що я працюю на одному з каналів пана Пінчука.

– «Новий».

– Так, «Новий». Час від часу я веду якісь проєкти на каналі «СТБ». І я для себе ставив запитання, наскільки це відповідає вже людині, яка займається політикою, наскільки це підпадає під цей закон про деолігархізацію. Тому я замовив юридичну експертизу в одній з найкращих юридичних компаній України, які мені видали на енній кількості листків А4 формату пояснення, що я можу жити і спати спокійно. Мене, наприклад, це не стосується. Тому що я в принципі майже за 14 років роботи на «Новому» пана Пінчука не бачив жодного разу і жодного разу з ним не...

– Ви з ним не знайомі?

– Абсолютно.

– Не спілкувалися жодного разу?

– Ніколи в житті. В принципі не те, що я був би прихильником принципу «подалі від начальства, поближче до кухні», але я не бачив ні підстав, ні можливостей. Це людина з іншої орбіти. І тому мені зараз достатньо просто займатися політичною діяльністю. Тому що я абсолютно рівновіддалений від Пінчука, від Коломойського, від Фірташа, від Ахметова. Цих людей немає в моїй системі координат. В моїй системі координат є люди, які займаються чесним бізнесом, який вони створили з нуля. Станом на сьогодні я розумію, що фінансування партії у великому відсотку буде завдяки підприємцям з українського ІТ-сектору.

– Буде чи вже відбувається?

– Зараз поки що партії немає, відверто кажучи. Тому і про фінансування партії мова поки що не йде.

– Грошей олігархів – ні?

– Я не хочу цього робити. Тому що це перший крок до політичної загибелі.

– Ви зразу констатували, відповідаючи на мої попередні запитання, що ви не дуже сподіваєтеся, м’яко кажучи, що, можливо, ваша партія в новій Раді матиме монобільшість. Тобто доведеться йти на певні союзи. Союз з «Євросолідарністю» Порошенка можливий? З Юлією Тимошенко можливий – вас як політика, вашої політичної сили? Із Зеленського «Слугою народу»?

– Я думаю, що в майбутньому парламенті, знову ж таки, монобільшість в якому радше неможлива, ніж так, парламентська більшість буде створена силами мінімум трьох партійних структур. Мінімум. Тобто ті рейтинги, які ми зараз бачимо, я не знаю, наскільки вони будуть мінятися до виборів, але я собі уявляю, що це може бути три партії, які будуть формувати парламентську більшість, відповідно, потім і уряд.

З ким я готовий комунікувати? З тими партіями, які є дійсно проукраїнськими і які сповідують (ще раз наголошую) рух до ЄС і до НАТО. Я не уявляю собі якоїсь співпраці чи комунікації, наприклад, з «ОПЗЖ» чи, якщо, не доведи Господи, партія Мураєва зайде в парламент.

– Але зі «Слугою», з «Євросолідарністю», з Юлією Тимошенко можливо?

– Я думаю, що насправді це питання глибшого обговорення всередині команди. Поки що з тих політичних сил, які ви назвали, я не можу сказати, що я їх сприймаю вороже. Я думаю, що наступний парламент має стати прикладом того, як заради суспільного блага і безпеки держави всі ті українські політики, які демонстративно закликають до єдності, мають показати приклад на собі, як вони збираються об’єднуватися з теоретично ідеологічними опонентами.

– З нинішнього складу фракції партії «Голос» можуть бути поповнення, скажімо так, ваших союзників чи ні? Ви стежите зараз за тим, що відбувається в «Голосі»? Цей розкол, стверджують про рейдерське захоплення. Устінова з одного боку, Кіра Рудик – з іншого. От з цього приводу ваша думка?

– Мені вкрай сумно спостерігати за тими подіями, які відбуваються всередині парламентської фракції «Голос». Тому що в цій фракції є люди, з якими я пройшов дві виборчі кампанії, думкою яких я важу. І, відверто, це така сумна історія. Прикро, що хтось, керуючись тільки власними амбіціями і уявленням про те, що може вирости у політика всеукраїнського масштабу, просто зруйнував мрії та надії великої кількості українських виборців на те, що ось цим може вдатися.

Це ті речі, ставлення, знову ж таки, до яких я хочу міняти. Я хочу показати, що такі процеси молодих демократичних партій – вони можливі, працювати ефективно, без якихось речей, які розколюють тебе зсередини.

Чому це відбулося? Інше питання. Відбулося, ще раз кажу, тому що не було проговорено якихось правил гри, коли всі сходилися в одну структуру.

– У «Голос»?

– Так, у «Голос». Тобто люди пройшли кампанію двомісячну виборчу, не встигли навіть притертися один до одного. І всі ці процеси усвідомлення, наскільки ми з тобою світоглядно сходимося, чи є в нас якісь різні погляди на якісь базові речі, це вже почало відбуватися під час роботи у парламенті. Це недопрацювання, на мою думку...

– До Святослава Івановича у мене є як і позитивне ставлення, звісно, так і критичні якісь «голки». Тому що він був такою собі «бабою-повитухою» насправді, яка завела мене у політику.

Я достатньо прискіпливо ставився до вибору тих політичних структур, з якими я готовий пов’язати своє прізвище. Тому що напрацьована репутація, соціальний багаж, довіра людей, зрештою. Для мене це непусте слово. І просто так це віддавати на поталу у мене не було жодного бажання. І тому я з задоволенням влився в ці політичні процеси. Інша справа, що, звичайно, я теж був достатньо розчарований, коли Святослав Іванович оголосив про своє рішення вийти не тільки з фракції парламентської, а в принципі з процесів зсередини.

– Він обговорював це?

– Ні, в жодному…

– … постфактум були у вас особисто, Сергію, зустрічі із Вакарчуком?

– Зустрічі були звичайно, але Святослав Іванович не був великим прихильником обговорювати свої рішення. І зрештою я поважаю його право, як дорослої людини, вирішувати, що для нього зараз комфортно, а, що ні.

Питання – чи подобається мені його рішення? Радше ні, ніж так. Тому що ти береш на себе відповідальність і, не в останню чергу, тому що минулого року, позаминулого року під час кампанії місцевих виборів дуже багато людей в регіонах приєдналося до партійної структури, орієнтуючись вже на мене, а не на Святослава Івановича, який вийшов з політики за кілька місяців до цього. Я, відчуваючи свою відповідальність перед цими людьми – що я був для них певним орієнтиром: до кого можна прийти, з ким можна йти у владу, з ким можна боротися за місця у міських радах… Я вважав за вкрай необхідне вивести цих людей з-під удару перетворення «Голосу» в достатньо токсичну структуру.

І зараз усі ці люди достатньо дієві, професійні. У різних куточках України вони є однією з частинок формування нової політичної партії.

Лівий, правий, центрист?

– Сергію (ще запитання із соцмереж), можете одним словом визначити свої політичні погляди: ви – лівий, правий, центрист? Якщо це можливо, звісно.

– Знаєте, ми кожен іноді по-різному закладаємо своє розуміння в те, що ми слухаємо і чуємо. Для когось сказати «я – правий» зразу тебе звинуватять в якомусь там радикальному ухилі. Сказати, що «я – лівий», скажуть, що там популіст якийсь і так далі. Сказати, що «я – по центру» – скажуть ні туди – ні сюди, ані риба – ані м'ясо. Давайте дочекаємося моменту, коли я зможу вам запропонувати певний маніфест своєї політичної партії.

– Коли це буде от нового 2022 року? Приблизно давайте.

– Я думаю, що частково якісь процеси, які пожвавлять життя в системі координат української політики відбудуться навесні. І це буде мабуть відправна точка дуже цікавих змін на ландшафті.

– Я її ще не отримав. Ні, там просто така штука, що в мене коли я заходжу в «Дію», часом там треба показати сертифікат, це все. Мені пише там: «замовити тисячу», я натискаю «не зараз», бо я зайнятий, а то як я розумію якийсь там процес, який потребує певних витрат часу. Але я сподіваюся, що українці, які вирішили скористатися цією тисячею, скористалися нею з розумом: відвідали якісь культурні заходи, купили собі книжку чи просто провели час у кінотеатрі.

Молодий тато

– У році, що минув 2021-му Сергій Притула, відразу ЗМІ це повідомили, показав маленьку свою дитину. Ви ж у травні знову татом стали, троє дітей. Ви – молодий тато. Як ви можете встигати? Шоу продовжуєте вести, в політику йдете, їздите по Україні. А дитину хто нянчить?

– Ну, жінка, старший син допомагає. Та й середня донька так само. Вона ж на Стефанію каже не інакше, як «моя дитина». Я непогано володію мистецтвом тайм-менеджменту, тобто навчитися корисно розпоряджатися своїм часом. Це привчила мама ще змалечку, зі шкільних років. І це якраз була та царина, яку я не відпустив, а навпаки поглиблював і мені це подобається. Доба має всього 24 години, а життя достатньо коротке і дуже хочеться встигнути багато того, що може принести задоволення і тобі й тим хто тебе оточує і якраз у контексті цього лежить дуже багато сегментів моєї діяльності.

Наприкінці грудня я з великим задоволенням відзвітував про роботу свого благодійного фонду, який вже півтора року працює і ми показували своїм жертводавцям, одним з головних джерел наповнення рахунків благодійного фонду є моя сторінка на платформі «Патреон», яка вже понад рік є номером 1 в Україні. Я люблю організувати корисні процеси.

– Цікавляться у волонтера саме Сергія Притули – більше надходить коштів чи менше? Можливо втомилися люди?

– Якщо ми порівнюємо з 2020-м і 2021-м, то майже не змінилося. Ну, на рівні, насправді, абсолютно на рівні. В 2020-му щоправда я очевидно зібрав трошки більше. Винятково з причини того, що була одноразова акція, коли одна дуже світла жінка, ровесниця моєї мами, просто прийшла до мене в гримерку на зйомках і витягнула з сумки 60 тисяч доларів на потреби української армії. Це був випадок, який мене просто пробив на сльозу, тому що я дивився на цю пані, я бачив свою маму і я розумів, що для неї така колосальна сума грошей – це можливість прожити абсолютно безбідну старість. Але ця жінка захотіла, щоб ці гроші працювали на оборону наших захисників, на збереження їхнього життя. Ми цими коштами скористалися максимально корисно, з поміж усіх можливих варіантів їх застосування. І саме завдячуючи тій добрій пані у росіян чомусь згоріло дуже багато техніки.

Пікнік у Донецьку

– Ви бачите, що якщо раптом все таки Путін наважиться (це буде не блеф його) і піде на Україну вже масштабно, як то кажуть з кожного вікна будуть українці чинити супротив, давати відсіч?

– Це моя мрія: така тотальна консолідація українського суспільства і готовність боротися за кожен клаптик української землі, за кожну хату, за кожну вулицю. Це не буде легкою прогулянкою для путінських військ однозначно. У нас добре вишколена вже армія, у нас дуже багато навчань є зрозуміла координація дій між підрозділами. Навіть, якщо буде застосована авіація з російського боку. Навіть, якщо будуть ракетні обстріли. Ми велика країна і можна навіть тимчасово зайти на якісь території, але втримати їх – це зовсім інша історія. Людей, які готові воювати за Україну зі зброєю в руках, згідно соціології, – понад третину.

– І Україна в такому разі, якщо буде повномасштабне вторгнення, стане для Путіна, ну скажімо, таким фатальним кроком – його політичним кінцем?

– Я підозрюю, що ще у 2014 році Україна стала початком кінця ери правління Путіна, а цей процес може ще затягнутися. Але це очевидний факт. Він поліз трохи не туди. І бумеранг, він обов'язково повертається в той чи інший спосіб.

Я обіцяв своїм дітям, що обов'язково привезу їх ще раз на озеро Донузлав у Крим. Я обіцяв своїй дружині, що ми обов'язково ще попікнікуємо на березі Кальміуса в Донецьку. І, я знаю, що подібною ідеєю і метою живуть мільйони українців. Ніщо не зможе стримати нас, якщо ми будемо спільні у своєму бажанні.

– Дякую Сергію Притулі за це інтерв'ю, одне з перших «Суботніх інтерв'ю» Радіо Свобода у новому році. Вітаю і вас, і всіх наших глядачів з Новим роком! Можете і ви привітати.

– Я всім бажаю, щоб ваші хати гарно дітки сусідські засіяли, щоб вам добре на Йордана пощедрували і щоб ви дійшли вже в ось цей період свят у хорошому настрої й з упевненістю дивилися вперед.