"Я тепер знаю, як це, коли помирає душа": Вдова воїна "Азову" розповіла про страшні катування, які захисники України терплять у полоні

Тамара Яніна - вдова воїна "Азову" чемпіона України з кікбоксингу та чемпіона світу з тайського боксу Олексія Яніна (позивний "Таєць"), яка після втрати чоловіка, залишившись з трирічним сином, написала пост, в якому розповіла про біль за коханим, катування його побратимів та байдужість світу до війни в Україні, передають Патріоти України.

«Моє життя в п'ятьох фотографіях. Я думала, що гірше твоєї смерті вже нічого не може бути. Я думала, що гірше, ніж в квітні, вже не буде, — написала у Facebook Тамара. — Але я навіть уявити не могла, що найгірше — це пережити твою смерть; пережити смерть майже всіх твоїх друзів; пережити ці всі катування живих людей, чоловіків, жінок, старих людей і маленьких дітей; пережити масову страту тих, хто разом з тобою мене захищав; пережити кожну новину про смерті в результаті вибухів; пережити кожну новину про «200-го» воїна — і жити тепер з цим…

Я тепер знаю, як це, коли помирає душа. Це коли ти ззовні живеш, робиш все, як завжди, але всередині ти мертва. От просто мертва. Сьогодні дочка загиблого героя-азовця сказала мені, що скоро приїде її рідний дядько, і вони будуть дурачитися і бавитися. Її дядько — це рідний брат тата.

А він не приїде. Бо він вчора згорів в Оленівці. Дівчинка про це не знає, бо вона ще не оговталася від втрати тата. І я сиджу поряд з її мамою, і в нас «німа сцена».

Як жити далі?.. Це не просто пафосне запитання, це дійсно моє запитання, як мені тепер жити далі… Я сьогодні бачила фотографію відрубаних рук і голови українського військового, які насадили на якісь кілки чи паркан. Ще бачила відео з чітким підписом «катування і звірства над нашим полоненим», де в живу людину встромили патика в спину, він, бідний, повзе, а вони знущаються, щось там говорять. Їх катували весь цей час. Їх продовжують катувати. Поки я їм, сплю, гуляю з дитиною, йду до магазину — їм відрізають статеві органи, відрубають руки і голови, встромляють патики в спини і знущаються з живих людей. Як з цим жити?..

Вони відрізають їм все, не тільки яйця. А повністю все. «Щоб не плодилися», підписують так відео. Як з цим жити… Не дивитися? — легше всього забути, не дивитися, не чути і не знати. Тільки це не мій метод".

За словами Тамари, її сильно гнітить те, що вона не може допомогти полоненим та пораненим воїнам. «Я не можу їх врятувати. Я нічого не змогла зробити. Я не знаю, кому писати, яким макронам з байденами, щоб їх врятували. Мене не читають найвпливовіші люди. Але це вже не важливо… Їх же можна було врятувати. Але ж дипломатія… Світова дипломатія…

Будь ласка, прошу, поясніть мені хтось, хто точно на цьому знається, хтось з відповідною бездоганною освітою: чому Гаазький суд досі не розпочав над країною-катом судове розслідування? Чому ми досі збираємо докази, а не подаємо на них до суду??? Я не розумію, поясніть, будь ласка!!! На це мала б бути якась вагома, людяна, причина, бо дипломатичні причини не можуть виправдати цих всіх катувань, знущань, ґвалтувань, вбивств.

Ці всі люди, наші військові, вони не загинули — вони вбиті!!! Це різні речі. Єдина причина, по якій я ще живу на білому світі — мій син. Я не хочу, щоб його виховували чужі люди. Його так ніхто не буде любити, як я. Більше причин немає. Я вже не чекаю тіла, могили, документів, я нічого не хочу. Я б хотіла заснути і більше ніколи не прокидатися, якби не було дитини. Бо я не знаю, як з цим жити. Я просто не розумію, як тепер жити".