Як спецслужби вираховують російських шпигунів: Український дипломат розповів про нюанси роботи розвідок різних країн

Останнім часом російська дипломатія потрапила під удар. Країни Європи одна за одною оголошують персонами нон грата працівників російських посольств. Зокрема дипломатична криза між Росією і Чехією спалахнула після того, як Прага звинуватила Москву в причетності її спецслужб до вибухів на складі боєприпасів у 2014 році. Прем'єр-міністр Чехії Андрій Бабиш заявив «про безпрецедентний терористичний акт». Протягом квітня поточного року з країни вислали 18 російських дипломатів. Словаччина підтримала сусідів та виставила трьох. На знак солідарності з Чехією Литва, Естонія, Латвія також оголосили персонами нон грата деяких російських дипломатів. До цього «флешмобу» долучились й Румунія та Польща. Чому європейці почали масово висилати російських дипломатів зі своїх країн та до чого тут шпигуни, розповів дипломат, голова правління «Майдану закордонних справ» Олег Бєлоколос. Патріоти України пропонують вам прочитати текстовий запис цієї бесіди.

«Всі розуміють — ведеться збір інформації»

— Олеже, чому лише зараз Україна та європейські країни почали масово висилати російських дипломатів?

— Розпочну з України. Мені, як людині, що працювала 18 років у системі Міністерства закордонних справ, і громадянину України, ще з 2014 року було незрозуміло — як можна підтримувати консульські, дипломатичні, торгово-економічні відносини з країною-агресором? Такими діями ми фактично нівелювали свої позиції в тій же інформаційній війні та дезорієнтували наших симпатиків за кордоном.

Щодо останніх скандалів з випровадженням дипломатів, маю зазначити — Росія перейшла певну межу. Наскільки я розумію, російські агенти почали влаштовувати терористичні акти на території інших держав, чого не робилось навіть після 1960-х років минулого століття. Йдеться про отруєння Скрипаля, Литвиненка, замахи на громадян деяких європейських країн та вбивства дисидентів. І, нарешті, згадана ситуація в Чехії, що дійсно виглядає, як справжній терористичний акт на території держави — члена НАТО. Звичайно, це викликало реакцію у вигляді роздратування спочатку Британії, зараз Чехії та інших країн. Адже йдеться про нахабне поводження, яке, з одного боку, може загрожувати громадянам їхніх країн, а з іншого — держави, які себе поважають, не хочуть толерувати таке поводження. Це нормальна реакція будь-якої країни, де дбають про безпеку як власну, так і своїх громадян.

Загалом «агенти Москви» працюють у багатьох країнах, де вони встигли «наслідити», що й спричинило скандал.

— Щодо «агентів Москви» — маються на увазі шпигуни?

— Не секрет, що російська та інші розвідки, дуже активно використовують різного роду легальні можливості для роботи. Своїх працівників вони розміщують у посольствах, торгових представництвах, кореспондентських пунктах. За радянських часів ще було й представництво ТАРС (телеграфне агентство Радянського Союзу), Аерофлот, Соввнєшторг, Соврибфлот тощо. Це роблять й інші країни. Всі розуміють — ведеться збір інформації.

— Як спецслужби вираховують шпигунів?

— З мого особистого досвіду наведу такий приклад. Є пресслужба посольства, де працює два дипломати. Один з них з ранку заїхав в офіс і до 18 години щось робить: обробляє інформацію, готує довідки для посла, шукає інформацію для МЗС (була чи ні згадка про його батьківщину в країні перебування, якщо була, то в якому контексті тощо). А інший дипломат весь час вештається поза межами посольства, намагається заводити якісь зв'язки. На 99% можна сказати — це людина, яка використовує роботу в пресслужбі для прикриття.

В принципі, якщо брати конкретно російську ситуацію. Я був у відрядженні й працював у Вашингтоні, де російське посольство — це місто в місті. Воно являє собою величезну ділянку землі в центрі Вашингтону, на території якої розташовується посольство, школа, будинки для співробітників, магазини тощо. Звичайних дипломатів намагаються заселити на території посольства, під пильним наглядом їхнього офіцера безпеки. А якщо це дипломат, який використовує своє відрядження як прикриття, він, зазвичай, живе за межами цього дипломатичного представництва, має дорожчу машину, мешкає у кращій квартирі, ніж у колег-дипломатів, куди може запросити на обід кого потрібно.

Це теж не є великим секретом і відомо контррозвідкам країн НАТО, США. Тобто всі країни спостерігають не лише за дипломатами інших країн, а й за тими, хто називає себе такими. ФБР слідкує за росіянами, які спостерігають за американцями й так далі. Якщо ті ж російські дипломати просто збирають інформацію, то в цей процес інші країни відкрито не втручаються. Проте, коли вони починають переходити межу, скажімо так, дозволеного, приміром, намагаються залучити якогось відповідального співробітника з чужої країни до співпраці, то у випадку викриття це матиме наслідки. Зокрема й у вигляді вигнання з країни перебування.

«Казати, що в Росії є могутня розвідка, було б неправильно»

— Дехто з експертів говорить, що російські шпигуни проходять хорошу школу підготовки, яка багато в чому наслідує радянську, і вона начебто вважається чи не найсильнішою.

— Кожна школа підготовки шпигунів має свої плюси й мінуси. Якщо почитати історію радянської розвідки, у неї було дуже багато провалів. Це й офіцери, які тікали на Захід, де працювали на розвідку інших країн. Скажімо так, я не думаю, що в чомусь російська розвідка працює краще за Мi5 (державне відомство британської розвідки), «Моссад» (політична розвідка Ізраїлю) та інших. У кожної з них були як успіхи, так і провали. Не думаю, що російська розвідка вирізняється якимись наддосягненнями.

Так, свого часу в них була хороша агентурна мережа. Щоправда, це було тоді, коли багато людей вірили в комуністичну ідею. Потім у 1970−1980-х роках за серйозні гроші на Союз працювали, зокрема й американці. Водночас з американцями співпрацювали й представники СРСР.

Згадаймо, чим завершилось існування Союзу, і це попри всю роботу розвідки, мільйони та мільярди доларів, вкладені у шпигунів. А вступ радянських військ в Афганістан у 1979 році? Це ж була величезна не просто зовнішньополітична, а державна помилка, яка, серед іншого, призвела до розвалу СРСР. Саме радянська розвідка мала б вірно оцінити інформацію про реальний стан справ у тодішньому Афганістані та запобігти військовому втручанню у внутрішні справи цієї країни. Тож, маємо говорити — політика багато в чому визначає роль розвідки, яка може десь допомогти. Тобто, казати, що в Росії є могутня розвідка, було б неправильно.

— Як ви вже зауважували, всі слідкують за всіма. Які країни нині можуть похвалитись розгалуженою агентською мережею?

— Це така сфера, де не заведено хвалитись успіхами. Ба більше, ніхто не хоче казати про провали. Ці люди бажають працювати так, щоби про них якомога менше говорили.

Хоч я й не експерт по Близькому Сходу, але як дипломат бачу — ізраїльська розвідка дуже непогано працює з метою недопущення розвитку іранської ядерної програми. Бувши стороннім спостерігачем, я б оцінив їх роботу як успішну. В кінцевому випадку все визначається результатом. Всі ми ще побачимо наслідки для Росії, які матиме анексія Криму та ця безглузда війна на Донбасі. Думаю, пройде певний час і самі росіяни визнають — це була величезна помилка.

Незважаючи на те, що розвідка в Росії має певні позиції у світі та фінансується дуже добре, вже зрозуміло, що випровадження дипломатів — це удар по зовнішній політиці Росії, по її іміджу. А хто винен? Можливо, спецслужби винні, що сьогодні імідж Росії на міжнародній арені доволі негативний. Ось і відповідь на питання — чи потужна у Росії розвідка та чи має вона хорошу школу. Припускаю, школу має, але сьогодні ми бачимо результат — мало не щодня якась країна хоче вислати російських дипломатів.

— Наскільки зараз багато агентів РФ в Україні?

— Це питання не до мене. У СБУ знають краще. А от рішення щодо закриття Російського культурного центру в Україні, який пропрацював 7 років, — правильне. Впевнений, використовуючи цю структуру, до нас приїздило багато, скажімо так, недругів.

«Слабкості людини — це те, на чому спецслужби вербують агентів»

— За часів Союзу часто шпигунами були представниці прекрасної статі, зокрема демонстратори одягу, тобто моделі, які виїжджали за кордон. Сьогодні їх залучають до такої роботи?

— Слабкості людини — це те, на чому спецслужби вербують агентів. Зазвичай, в хід йдуть певні психологічні моменти, незадоволення своїм життям, бажання домогтися вищого становища в суспільстві будь-якими шляхами, жага до грошей, секс.

Дивлюсь, як сусідня держава працює в Європі, заохочуючи до поїздок за державний кошт їхніх посадовців. Буквально нещодавно читав репортаж про якихось європейських політологів другого-третього ешелону, навіть депутатів, яким організовувались тури до Криму, щоб вони робили позитивні відгуки про Росію. Таке Москва практикує. Її завдання — домогтись повзучої легітимізації окупації Криму, проте, не думаю, що вдасться це зробити.

— Наразі, коли вся інформація, зокрема й щодо безпеки країн, зберігається у цифрових форматах, професія шпигуна мала б піти у небуття.

— Я не думаю, що ця професія пішла чи піде у небуття. Зараз дуже багато інформації. Питання в тому, щоб її правильно зрозуміти й обробити. Це завжди було великою проблемою. Проте іноді інформація з'являється, скажімо так, з деяким запізненням. А для країн дуже важливо отримати її завчасно та спрацювати на випередження.

Приміром, якась країна знає, що до їх сусіда — країни «А» відбудеться візит міністра оборони з країни «Б» і вони зацікавлені в тому, щоб його зірвати. Проте необхідно отримати перевірене підтвердження про поїздку, бо раніше було лише стисле і малоінформативне ненадійне повідомлення. Тоді дають вказівку у своє посольство в країні «А», тобто розвідникам, які там працюють, усе з'ясувати. Один пішов у міністерство оборони, інший — у міністерство закордонних справ, а співробітник, який працює під виглядом культурного аташе, зазирне на художню виставку. Там підійде до представника країни «Б» і, якщо він розумна людина, зайде здалеку. Мовляв, у вас є такий цікавий художник, а що ж ви так давно не привозили картини, та й взагалі делегацій тривалий час у нас не було. А йому у відповідь можуть й сказати — так у нас же скоро відбудуться кілька візитів, серед них і міністра оборони.

Тобто актуальна інформація оперативно збирається з різних джерел. Саме на її основі готуються аналітичні оцінки, на підставі яких приймаються важливі політичні рішення.

Тому, на мою думку, професії як дипломата, так і розвідника існуватимуть доти, доки існуватимуть держави й відносини між ними. Власне, як і дипломатичні представництва. Просто відбудеться деяка трансформація з огляду на технологічні новації тощо. Інколи найцікавіше можна дізнатись лише від людини. Хоча, звичайно, аби зрозуміти й побачити повну картину тієї чи іншої ситуації, 95% інформації можна взяти з відкритих джерел. Власне, щоби підготуватись до будь-якої зустрічі з представником іншої держави, теж необхідно прочитати багато відкритих джерел, але це жодним чином не скасовує необхідність існування цієї професії.