Європа створила так званий "снарядний міст", але є нюанси: Експерт назвав головний виклик для України в 2026 році

У 2025 році Україна отримує боєприпаси з чотирьох джерел: чеський “снарядний міст”, нові європейські фабрики, американське виробництво з механізмом PURL і власні заводи. Кожен із цих каналів має свою динаміку і ризики. Про це" Еспресо" розповів Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network, співзасновник Консорціуму оборонної інформації, передають Патріоти України.

"На цьому етапі російсько-української війни здатність України протистояти російській агресії чи не вирішальною мірою залежить від спроможності українського ОПК та партнерів України виробляти озброєння та військову техніку не лише у достатній кількості, але й з необхідним ритмом", - вважає експерт.

За його словами, 2025 рік став переломним: Європа створила так званий “снарядний міст”, НАТО запустили новий фінансовий механізм PURL (Prioritised Ukraine Requirements List – програми, в рамках якої європейські союзники й Канада оплачують закупівлі, а США виробляють і відвантажують боєприпаси Україні), а Україна вперше в історії почала серійно випускати власні артилерійські снаряди. Але за цими успіхами приховані й серйозні ризики: політичні зміни в Чехії, вузькі місця у виробництві порохів та невизначеність у Вашингтоні.

"Снарядний міст" - це ініціатиав президента Чехії Петера Павела, який запропонував за фінансової допомоги від союзників закупити 800 тис артилерійських снарядів на глобальному ринку, навіть у країнах, які вважалися партнерами РФ. До програми приєдналися понад 15 європейських країн.

За словами Самуся, ініціатива перетворилась на один з ключових елементів української снарядної стійкості: до серпня 2025 року Україна отримала близько 1 млн боєприпасів, а до кінця року – може бути досягнуто результату 1,8 млн снарядів різного калібру. Але Європа все ж не змогла у 2025 році досягти запланованих обсягів виробництва боєприпасів, і бажаний результат перенесено на 2026 рік.

"Головний виклик 2026 року - не просто збільшити виробництво, а зберегти ритм. Бо саме ритм, а не загальна цифра у мільйони, визначає, чи зможе українська артилерія день за днем вести контрбатарейну боротьбу та тримати фронт", - резюмує Михайло Самусь.