Його закиди не випадкові: Портников розкрив справжню роль, яку у Кремлі грає Дмитро Медведєв

П’ять із лишком місяців війни Росії проти України несподівано допомогли окреслити справжню роль, яку у Кремлі грає колишній президент Дмитро Медведєв, передають Патріоти України.

Імідж "ліберала, який милується смартфонами і котрий заснував Сколкове, давно в минулому, адже Медведєву вдавалося зберегти цей образ навіть після того, як формально саме він розпочав війну проти Грузії. У минулому — і розмови про втрату колишнім президентом політичної ваги після відставки з посади прем'єр-міністра Росії та переміщення на посаду заступника голови Ради безпеки. Хто такий у нинішній політичній і тим паче економічній ситуації прем'єр-міністр Росії? А заступник Ради безпеки — важлива особа в державі, оскільки Рада безпеки тепер майже як політбюро. Саме заступник голови Ради безпеки проводить наради силовиків в окупованому Луганську та роздає вказівки силовим міністрам. І саме він, а не якийсь там Михайло Мішустін пояснює західним лідерам, як до них насправді ставляться у Кремлі. "Тітки", "клоуни", "спадкоємці нацистів" — нова пресслужба Медведєва не добирає слів, — пише Віталій Портников для Радіо Свобода.

То хто ж такий Медведєв? Не лише колишній наступник, а й майбутній спадкоємець Володимира Путіна? Припустимо, хто стане спадкоємцем президента — не кажучи вже про те, що він не збирається розлучатися з владою, — ніхто не знає. Коли помер Володимир Ленін, його спадкоємцем формально став тихий Олексій Риков, від якого вимагалося просто старанно продовжувати «непівський» курс і забезпечувати колективне керівництво. Ну, а потім до влади прийшов Йосип Сталін, і закрутилося криваве колесо. Коли помер Сталін, його спадкоємцем став сірий Георгій Маленков, від якого вимагалося «згладити кути» сталінського безумства останніх років і забезпечити колективне керівництво. Ну а потім прийшов Хрущов, і почалася «відлига». І ніхто не скаже вам, хто виявиться реальним наступником Путіна — новий Сталін чи новий Хрущов.

Тому річ зовсім не в тому, що Медведєв є наступником Путіна. Річ у тім, що він — дзеркало Путіна. Його виступи на Радбезі і в 2014 році, як розповідали обізнані люди, були набагато радикальнішими, ніж промови силовиків. Медведєв просто може дозволити собі розмовляти так, як Путін не хоче розмовляти. Путін цар, якому не варто відволікатися на суєту, він мислить історичними категоріями або погрожує небесними карами, як у ніч на 24 лютого. А Медведєв говорить про політичні плани та демонструє справжнє ставлення Путіна до опонентів, навіть не до опонентів — до ворогів. Коли Медведєв написав свою гучну статтю про Україну, найбільше над цим текстом потішалися чомусь у Києві. Представники українського керівництва пояснювали, що Медведєв просто клоун, який намагається вислужитися перед Путіним, а його тези просто пропаганда. І потім, не Медведєву ж вирішувати, Путін зустрічатиметься з Володимиром Зеленським чи ні!

А Медведєв нічого такого не вирішує. Він просто повідомляє світові те, що вже вирішив Путін. І він ні перед ким не вислужується, він просто озвучує те, що треба озвучити Путіну, тільки не самому і не через свого прессекретаря. Слова прессекретаря — це позиція Путіна. А слова Медведєва — це сигнал Путіна. Ясний, чіткий і жорсткий сигнал. «Я вас знищу» — тільки розгорнуто.

Тому на місці керівників Грузії та Казахстану я б дуже стурбувався після видаленого допису Медведєва у ВКонтакте. Випадково такі тексти не з’являються, і точно сам Медведєв не сидить над клавіатурою комп’ютера або телефону і не набирає багато літер. Обіцянка «ліквідувати» Грузію та «покарати» Казахстан — це те, що вони вже вирішили між собою, і те, що здійснюватимуть незалежно від того, як і коли закінчать війну проти України. Тому що Україною їхні амбіції не обмежуються. Їхні амбіції обмежуються лише їхніми можливостями.

Навіщо Медведєв усе це взагалі пише, якщо у Кремлі налаштовані на війну? Ну це просто: кремлівський сигнал — завжди запрошення до капітуляції. І тому логічно, що таке запрошення передає саме колишній президент країни, а не якийсь пересічний чиновник. У Кремлі могли розраховувати, що після статті Медведєва в Києві — ну нехай не керівники країни, то військові чи силовики — зрозуміють, що Путін не збирається спілкуватися з Зеленським, «очікує наступного», і допоможуть позбутися законного президента, щоб «наступний» почав переговори про капітуляцію і запобіг нападу Москви. Не зрозуміли, що ж, тоді ми покажемо вам декомунізацію. Так само в Кремлі розраховують, що після принизливих слів Медведєва про Грузію та Казахстан там почнуть «роботу над помилками», згадають, що раніше Грузії ніякої не було, і Казахстану, а завжди була одна суцільна Росія «від Лісабону до Владивостока». Чи до Аляски?

Над усіма цими кривляннями путінського дзеркала можна було б іронізувати, якби здійснення кремлівських планів не призводило потім до загибелі десятків тисяч людей, вигнання мільйонів, руйнування міст, до страху та смерті. Але саме таким і є путінське уявлення про політику — уявлення, яке точно і без зайвих церемоній відображає Дмитро Медведєв.