"Іран - не Венесуела": Аналітик пояснив, як Трамп сам заганяє себе в глухий кут ультиматумами Тегерану

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос, коментуючи погрози президента США Дональда Трампа завдавати ударів по енергетиці Ірана, якщо офіційний Тегеран не розблокує Ормузьку протоку, зазначає, що президент США опинився на роздоріжжі: відступити або розпочати сухопутну операцію, передають Патріоти України.

«Ультиматум президента Трампа про знищення електростанцій Ірану у разі невідкриття протоки протягом 48 годин демонструє фундаментальне нерозуміння природи іранського режиму та регіональної динаміки, — пише Ігор Семиволос. — Не вам розповідати, що погроза ударами по цивільній енергетичній інфраструктурі межує з воєнним злочином.

Країни Перської затоки сприймають це з острахом, оскільки розуміють: відповідь Ірану припаде саме на їхні електростанції та опріснювальні установки.

Такий розвиток подій неминуче втягне у конфлікт хуситів, яким буде важко залишатися осторонь за таких умов. Іран, ймовірно, відповість на ультиматум ударом по інфраструктурі однієї з арабських країн Затоки, щоб продемонструвати готовність «підпалити регіон». Саме тому, країни Затоки, будучи першочерговими цілями, прискорять власні зусилля щодо деескалації, фактично діючи всупереч стратегії США.

З точки зору ефективності досягнення цілей, це класична пастка стримування. Подібна риторика не змінить позицію Ірану. Вона заганяє самого президента США у глухий кут: або розпочати новий етап ескалації, або відступити, остаточно зруйнувавши авторитет американського стримування.

Для Ірану закриття протоки — це головний політичний актив. Вони не відкриють її добровільно, оскільки саме це дає їм владу в поточному моменті.

Водночас варто враховувати й проміжний сценарій: Іран може обрати стратегію контрольованого дроселювання протоки замість бінарного вибору між повним закриттям і повним відкриттям. Ознаки цього вже є — іранські танкери продовжують рух до Китаю через альтернативні маршрути, окремі судна отримують вибірковий дозвіл на прохід. Це дає Тегерану постійний важіль без формальної капітуляції і без повної ескалації — керований клапан тиску, яким можна торгувати в будь-який момент.

Саме тому будь-який ультиматум про «повне відкриття» апріорі програє іранській логіці часткових поступок — і саме це робить стратегічну підготовку США до цього сценарію фундаментально неадекватною.

Якщо Вашингтон справді ставить за мету відкриття протоки, перед ним залишається лише два варіанти: пряме застосування масованої сили або/та зміна режиму в Тегерані. Будь-які спроби діяти через «погрози без наслідків» лише підкреслюють нерозуміння того, що Іран — це не Венесуела, і він готовий до екзистенційної ескалації.

Причому, якщо Вашингтон хоче гарантовано відкрити протоку, йому доведеться контролювати берег. А контроль берега — це вже сухопутна операція. Трамп намагається купити «результат» за ціною «ракет», але логіка Ірану змушує його або платити «кров'ю солдатів», або відступати. Не позаздриш".