Карабаська війна, наслідки: Чого досягли Ердоган та Путін і що втратили Азербайджан та Росія за підсумками війни

Президент Туреччини Реджеп Ердоган повідомив про досягнення домовленостей щодо створення спільного турецько-російського центру з контролю і моніторингу режиму за припиненням вогню у Нагірному Карабасі, цитують Патріоти України Віталія Портникова і продовжують.

Ці домовленості підтверджують і в Кремлі. І, поза всяким сумнівом, вони викличуть новий потік коментарів про послаблення ролі Росії та посилення ролі Туреччини на пострадянському просторі.

Проте неупередженому спостерігачем неважко помітити, що сама ідея існування центру значно відрізняється від інформації, яка виходила від президента Азербайджану Ільхама Алієва у перші години після досягнення домовленості про припинення вогню у Нагірному Карабасі. Алієв говорив про російських і турецьких миротворців. А це все ж таки не те ж саме, що російсько-турецький моніторинговий центр. Миротворці - це коли на території Азербайджану, більш того - безпосередньо у зоні конфлікту присутні військові обох країн. Моніторингової центр - це коли турецькі офіцери разом із російськими спостерігають за тим, як сторони дотримуються досягнутих домовленостей. А якщо врахувати, що моніторинговий центр буде знаходитися поза зоною конфлікту, то російським і турецьким офіцерам доведеться спостерігати саме за діями азербайджанської армії, а не за карабахськими силами, якщо ці сили взагалі тепер збережуться.

Ільхама Алієва можна зрозуміти. Він став першим азербайджанським президентом, який впустив на територію країни російські війська, виведені з території Азербайджану при першому і останньому націонал-демократичному президентові країни Абульфазі Ельчибеї. Саме падіння Ельчібея, що сталося за безпосередньої участі Кремля, призвело до встановлення у Азербайджані правління сім'ї Алієвих, другим представником якої є чинний президент. Він не може не пам'ятати, за яких обставин став президентом Азербайджану його батько. Тому Ільхаму Алієву дуже хочеться себе убезпечити від можливих російських провокацій. Тому йому і потрібні були турецькі миротворці.

Але турецьких миротворців у Азербайджані не буде. Будуть офіцери турецького генштабу, позиція яких по відношенню до Баку буде залежати від того, як спрацюються між собою Володимир Путін і Реджеп Ердоган. Більш того, сам факт того, що рішення про створення спільного центру є ухваленим Москвою і Анкарою без участі азербайджанських представників, вже говорить про те, як Росія і Туреччина насправді ставляться до суверенітету Азербайджану. Це приблизно те ж саме, як якщо б Росія і Німеччина ухвалили б рішення відкрити спільний моніторинговий центр у Дніпрі або Харкові і просто поінформували б про це українську сторону.

При цьому потрібно зрозуміти, що сьогодні ніяких проблем із самою появою центру у Азербайджану не буде. І Володимир Путін, і Реджеп Ердоган є зацікавленими у збереженні в Азербайджані правління Ільхама Алієва. Тому що це зрозумілий їм лідер, президент авторитарного штибу, здатний маргіналізувати опозицію і домовлятися про позицію своєї країни одноосібно, без врахування думки суспільства. Проблеми почнуться, якщо ситуація зміниться, якщо у Алієва виникнуть складнощі, якщо з’являться передумови до демократизації Азербайджану. Ось тоді ми і зрозуміємо яку реальну роль зіграють у долі цієї країни російські миротворці у Карабасі і російсько-турецький моніторинговий центр.