Хіти тижня. "Трупи майже щодня виносили... Після перших катувань мене підняли в "стакан": Звільнена з полону підпільниця розповіла про звірства російських окупантів на Донбасі

Звільнена з полону найманців РФ українка Тетяна Гончарова відсиділа в катівнях терористів три роки і сім місяців. Їй 41 рік і свій вибір стати інформатором ГУР вона зробила свідомо. Про це вона розповіла в інтерв'ю LB.ua, зазначають Патріоти України.

"Перша розмова була спокійною, мені навіть зробили чай. Все було культурно. Бесіду вів явно росіянин, бо в нього був жахливий московський акцент, назвався він Славіком. ФСБівець, хоч і в цивільному, років до 30. Все питав, як давно я знаю свого напарника, чи знаю, чим він займається, чи відомо мені про його співпрацю з українськими спецслужбами тощо. Такі собі загальні питання. Жодного, натомість, питання особисто про мене взагалі не було поставлено. Я намагалася на все відповідати просто "так/ні". Мило поспілкувалися отак хвилин 30, і мене відпустили", - розповіла вона про затримання.

"Приїхала додому в паніці і не знала, що робити - бігти або залишатися. Ми, звичайно, проговорювали з куратором питання евакуації. Але вже просто не було сенсу – вони були з усіх боків, і ніяких шансів вирватися в мене не було. Фальшивих документів чи конспіративних квартир в мене теж не було – це вже якось занадто. Куратор сказав одразу збиратися та виїжджати, але я відповіла, що навкруги "хвости". Тим більше, дуже явні, навіть для людини, яка далека від всіх цих подробиць. Але чоловіків за 30 в чорному напівспортивному одязі та взутті з вічними сумочками-"бананками" на животі видно завжди й дуже чітко. Куратор порекомендував на допиті "косити" під дівчинку-дурочку, робити вигляд, що не розумієш, чим напарник займався й до останнього не розповідати все до кінця. Тобто ні що робили, ні прізвища – якщо вони не знають, то самому краще не говорити", - додала Гончарова.

"2 червня, через день, мене знову з самого ранку викликали на повторну бесіду до "МДБ". Я заходжу до кабінету… й одразу, без попередження, отримую сильний удар в голову. Мені навіть не прийшлося зображати сльози, бо був розбитий ніс, і все потекло. Це вже був інший слідчий, я потім дізналася, що навіть місцевий, з Донецьку. Отже, він вдарив мене і сказав: "Сідай і пиши". Питаю – так а що писати? Він відповідає: "Все, що ти знаєш, що робила, все, що робив напарник". Я бачу, що вони вже все знають. Але спробувала опиратися – мовляв, я не знаю, що він робив, можу казати тільки за себе. Визнала, що тільки фотографувала – мовляв, йшла по вулиці, клацнула, та й все. Мовляв, так, була знайома з цією молодою людиною та знала про його проукраїнські погляди, але гадки не мала, чим саме він займається. Перечитав він те, що я написала, йому не сподобалося і він вийшов. На його місце зайшло відразу 8 людей. Половина росіян, половина місцевих. Вони розсілися навколо мене й почали бомбардувати питаннями – одними й тими самими: "що ти робила, кому передавала, для чого передавала". І так по колу. Ти навіть не встигаєш відповідати, бо то питає той, що прямо перед тобою, то той, що за спиною сидить. А час від часу підходять і б’ють, доволі сильно, як для дівчини – або по голові, або по ребрах. Ну, якщо не подобається, як ти відповідаєш. А я ж все намагалася впирати на те, що просто викладала все в групу "Вконтакте", й гадки не мала, куди там далі ця інформація йшла. Все це тривало години дві. Після групового допиту мені надягнули мішок на голову та повезли "на базу", "на підвал". Тобто на "Ізоляцію" (територія колишньої арт-галереї в Донецьку, яку російські бойовики перетворили на в’язницю та "базу МДБ". - Ред.). Самі "МДБівці" називають її "військово-секретною базою". Мене одразу спустили в підвал і, не знімаючи мішка, почали катувати. Без будь-яких попереджень підключили електричний струм до п’яток. Я майже одразу знепритомніла, тому навіть не знаю скільки це тривало й чи говорила я щось. Іншим підключали електроди й до інших місць – голови, геніталій, зубів. Мій напарник Роман постраждав набагато більше за мене – в нього й ребра кілька разів ламалися, й з головою в нього проблема", - розповіла Гончарова..

"Мучили вже не ті, які привезли, - там був свій персонал катів. Тюремниками були військові танкісти "ДНР". База "МДБ", але персонал – типу військові. Хтось міг принести їжі чи вивести в туалет, а хтось займався тортурами. Спочатку я 3 місяці взагалі була єдина жінка там, навколо одні чоловіки. Керівник цього жахливого місця, Кулік Дмитро Павлович, наразі перебуває під арештом в Україні і з комфортом живе в СІЗО. Він місцевий, з Донецької області. Як виявилося, поки я сиділа в ув’язненні, він виїхав на підконтрольну Україні територію – здається, тут батьки в нього, і його арештували. Та я дуже боюся, що пройде суд і його поміняють як "беркутівців". Або навіть без суду. Коли почали виводити на роботи, то бачила його майже щодня, особливо коли доводилося мити його кабінет. Він власноруч катував людей. Іноді міг просто напитися, йому ставало нудно, і когось висмикували з камери, щоб звіряче бити", - додала вона.

"На момент, коли я потрапила в "Ізоляцію", туди не завозили їжу та одяг. Тобто перші місяці я відсиділа в тому, в чому була, коли мене арештували. В кофті, джинсах та балетках на босу ногу. Ні про яке миття взагалі не йшлося – я волосся півтора місяці руками розчісувала. Якщо хочеш до туалету, то є хіба необрізана 5-літрова баклажка з-під води. Вже вибачте за подробиці, якщо чоловікам туди попасти можна, то жінкам – нереально, не кажучи вже про великі потреби. Якщо дуже повезе, то раз на 3 дні могли вивести на 5 хвилин до туалету, де ти притьмом умилася, сходила в туалет, попрала нашвидкуруч білизну – і все, назад до камери. Навіть коли є співкамерники, говорити ні про що серйозне не можна, адже всюди відеокамери з гарним звуком та зображенням, все фіксується цілодобово. Умови там покращилися хіба в останній рік-два – дівчата розповіли, які там були. Ніби в камерах з’явилися раковини та туалети, і навіть поставили пральні машинки. Таке враження, що "днрівці" до чогось готуються – може, самі там сидіти. Згодом мене почали використовувати на господарських роботах – в основному відмивати від крові кімнати, де щойно мордували людину. Заходиш туди – а там калюжі крові повсюди, навіть на стелі, й зуби, й шматки кісток. Тобі дають щіточку, трохи більшу за зубну, відбілювач і кажуть – мий. І ставай на стільчик, лізь на стелю, й щоб все вимила начисто. Якось виходжу в хол – мені тоді доручили їжу іншим бранцям рознести. А прямо під ногами в холі лежать два якихось хлопця, забиті вже не знаю чи до смерті – але поруч валяється повністю погнута металева бита, та й стільчики металеві покручені, бо ними явно били. І довелося їх просто переступити і йти далі. Там трупи майже щодня виносили. Загалом я провела рік і три місяці в "Ізоляції". Весь цей час у мене не було жодного зв’язку ні з ким, туди доступ заборонений", - зазначила Гончарова.

Після перших катувань мене підняли в "стакан". Це така дуже маленька кімнатка, де можна зробити максимум два маленькі кроки від стіни до стіни. Я там пролежала 2 доби. Вони іноді підходили й питали, чи я нормально почуваюся, приносили чай та хліб. Щоправда, я його не їла, бо, як я тюремникам потім сказала: "А сенс мені їсти щось, якщо ви мене все одно почнете бити й буде нудити?". На наступний допит знову приїхав "ФСБівець" Славік - той, що був ввічливим на першій бесіді. Говорить: "Нам треба, щоб ти під відеозапис сказала чітко все, що ти робила – знімала, прослуховувала. Без усіляких оцих "помню-не помню" та валяння дурочки". Показав мені фотографію водійських прав моєї подруги, яка мене звела з куратором з ГУР. Стало очевидно, що вони знають все, тому я й перестала грати в гру "я – не я, й корова – не моя". Ну назвали їм "нік" мого куратора в мережі, але що це їм дало? Вони сказали – добре, за тиждень у тебе запис. Й перевели мене із "стакану" в кімнатку два на два метри – хоч трохи більшу. Там полки для канцелярії перетворили на спальне місце, дуже вузеньке, де можна було спати тільки на боку. Тиждень просиділа тихо, й потім повезли знову на допит до "МДБ". Там увімкнули камеру, і я почала говорити. Але зовсім скоро вимкнули і цей Славік сказав, що, мовляв, я не так говорю як треба, не тими словами. А я відповідаю: "Ну вибачте, у нас з моєю подругою в лексиконі нема такого, щоб вона говорила, що дала мені завдання". А він почав вимагати, щоб я сказала саме те, що вони хочуть – тобто, що я тільки-що не суперагент, мені тут давали великі завдання, я взагалі військовослужбовець і так далі. Зрештою, мені просто написали на аркуші, що саме говорити. Через день влаштували цілий екзамен – вивчила я чи ні. Ну, й ось тільки після цього мене знову повезли до "МДБ", де я вже на камеру сказала те, що їм треба, їхніми ж словами. Ну, й все – сиди й чекай, поки так звані суди почнуться. В "Ізоляції". Де я 3 тижні сиділа навіть після того, як в мене був вирок на руках", - розповіла Гончарова.

"В "Ізоляції" сиділи доволі різні люди. Були й їхні, "днрівські" військові. Було чимало тих, з яких вони вибивали гроші. Було чимало таксистів, яких десь там у чомусь запідозрили, а тепер катували, й люди знати не знають, за що. Були, звичайно, й проукраїнські. На моїх очах нікого не вбили, але знаю, що таких було чимало посеред тих, хто сиділи в інших камерах. А про трупи ми дізнавались дуже просто – охоронці, не ховаючись і голосно викликали швидку, так, що було чутно, як вони кажуть, що на труп. Згадую, якось медики, які приїхали, питають: "А хто це?". А тюремник такий кричить іншому в другий кінець коридору: "А кого нам вчора привезли, хто це взагалі був?". А той відповідає: "Та я що, знаю? Потім МДБ скаже". Тобто забили людину, навіть не знаючи за що. Як ідейну мене навіть поважали. На одному з перших допитів спитали: "Так ты идейная типа?". Я кажу, що так. І додаю – хіба це погано, так ви ж, мабуть теж, за свою "ДНР" ідейно, то в чому питання? Вони – ну так, ми теж. Так, кажу, чого ви до мене це з презирством кажете – про ідейність, а про себе – з якимось пафосом? Чи ще цікавіше, коли сидить типу слідчий, що мене допитує, з українським паспортом і пише в документі: "Громадянка ворожої держави – України". Я перепитую – так у вас же самого який паспорт? Він відповідає – є український. Ну, то питаю – як же ви з паспортом ворожої держави в "МДБ" працюєте? Він посміхається – "Давайте не будем на эту тему, Таня". Згадую як на "Ізоляції" мене виводив з камери якийсь їхній танкіст і почав лаятися в спину – мовляв, "шльондра ти". А я нічого не відповідаю. Він зрештою питає: "Чому мовчиш?". А я кажу: "Так а що мені говорити, якщо те, про що ви кажете, не має до мене жодного стосунку? От якби ви мене шпигункою чи "укропкою" назвали – тоді так, це про мене, не питання. А так, що мені сказати?". Той так подивився на мене й каже: "Ну вибач, якщо образив". І більше ніколи не лаявся на мене шльондрою чи повією", - резюмувала Гончарова.

З архіву ПУ. "Шалений принтер" у дії: Партія "Слуга народу" ледь не скасувала дію в Україні радянського указу про передачу Кримського півострова Українській РСР, - Ар'єв

неділя, 27 вересень 2020, 23:05

Фракція "Слуги народу", працюючи в "турборежимі", ледь не скасувала дію в Україні радянського указу про передачу Українській РСР Кримського півострова. Про це 13 вересня 2019 року в Фейсбук повідомив Володимир Ар'єв, передають Патріоти України. За слов...

Секретар РНБО запевнив, що Україна уважно стежить за ходом російських військових навчань "Кавказ-2020"

неділя, 27 вересень 2020, 22:55

Навчання "Кавказ-2020" РФ проводить з 21 по 26 вересня. Україна уважно стежить за ходом російських військових навчань "Кавказ-2020", щоб своєчасно виявити ознаки загроз національній безпеці. Про це на сторінці в мережі Facebook повідомляє пресслужба РН...