Комусь в Україні дуже хочеться, аби армія запам'яталась не героїзмом, а карними справами, - генерал ЗСУ

Разом із генерал-лейтенантом Михайлом Забродським, Героєм України, легендарним комбригом 95 аеромобільної бригади, під командуванням якого українські військові влітку 2014 року здійснили найдовший у військовій історії світу рейд, Патріоти України пропонують вам спробувати знайти відповіді на питання, чи можна було запобігти захопленню Донецька бойовиками під проводом Стрєлкова (Гіркіна), наскільки офіційна версія перебігу знаменитого рейду 95 бригади відрізняється від реальної, чим небезпечні окремі кримінальні провадження щодо п’ятого президента України Петра Порошенка, а також хто, як і навіщо знищує зараз бойовий дух української армії.

"Справжня історія рейду 95 бригади була би значно цікавішою від її офіційної версії"

– Зараз Україна згадує бурхливі події 6-річної давнини на фронті. Зокрема, нещодавно ми відзначали річницю звільнення Слов’янська – один із дуже яскравих етапів російсько-української війни. Традиційно під річницю знову почали говорити про те, що разом зі звільненням цього міста було допущено страшну помилку: звідти дали втекти до Донецька Гіркіну. Чи була змога колону Гіркіна оточити і знищити?

– Знаєте, я не хочу зараз причислити себе до славної когорти диванних експертів, які, сидячи у Києві, починають розмірковувати про події на Донбасі – тим більше 6-річної давнини… Саме тому я не візьму на себе відповідальність говорити, чи можна було зробити те чи інше, чи не можна було. Бо я – військовий професіонал і чітко розумію, що будь-який військовий керівник, будь-який командир володіє обстановкою в тих межах, які потрібні для виконання його безпосередніх завдань.

Загальною картиною, зокрема, перспективами успішного чи неуспішного відходу зі Слов’янська, на той час володіли тільки керівники вищого рангу.

Можливо, була змога знищити Гіркіна. Можливо, треба було віддати якісь інші накази. Можливо, треба було якось інакше діяти. Але трапилося те, що трапилося. І розбирати зараз те, що тоді відбулося у Слов’янську, на молекули, тим більше, людям, які там не були і не знають всієї повноти картини, щонайменше, не ввічливо. Якщо не сказати гірше.

– А щодо Іловайська поділитеся вашою оцінкою стосовно того, що там відбулося?

– На відміну від Слов’янська, в Іловайську я не був, тому не хочу виглядати "диванним експертом".

Російські військовослужбовці насправді брали участь у подіях на Сході України і грали відчутну роль, іще до Іловайська – практично, з самого початку війни. Інша справа – що можна вести мову про їх кількість, відомчу належність. Але у будь-якому разі присутність третьої сили на Донбасі відчувалася завжди.

Вони були на Донбасі в червні, у липні. А наприкінці серпня 2014-го вони перестали навіть приховувати, що вони беруть участь безпосередньо у бойових діях. Якщо згадати Іловайськ, то саме втручання військових регулярних підрозділів РФ повністю змінило обстановку і качнуло чашу терезів явно не в наш бік, а в бік противника.

– Чому не було враховано даних розвідки, яка попереджала про наближення російських військ?

– Це питання до тих, хто керував подіями в Іловайську і навколо Іловайська.

– На відміну від Іловайська, до ще однієї сторінки російсько-української війни – рейду за участі 95 бригади, який називають найдовшим у новітній військовій історії, відношення ви мали безпосереднє...

• Рейд 95-ї бригади, відомий також як "Рейд Забродського" , був здійснений силами підрозділів 95 ОАЕМБр, яка на різних етапах взаємодіяла з 25 ОПДБр, 30 ОМБр та 51 ОМБр, у період із 19 липня по 10 серпня 2014 року. Головною метою рейду було деблокування на південному сході Луганської та на сході та півдні Донецької областей підрозділів ЗСУ, які потрапили в оточення на російсько-українському кордоні. Під час рейду його учасники мали зайняти Савур-Могилу, населені пункти Степанівка та Маринівка, встановити контроль над переправами на р. Міус та забезпечити вихід з оточення підрозділів 24 ОМБр, 72 ОМБр, 79 ОАЕМБр. Участь у рейді взяли 400 бійців 1-го і 13-го окремих аеромобільних батальйонів 95 бригади. Через велику кількість бажаючих, учасники рейду проходили серйозний відбір. Загалом десантники здійснили рейд протяжністю 470 км, з них 170 км – тилами противника, з боями. Під час рейду українським військовим вдалося знищити три ворожі блокпости, а також розблокувати підрозділи ЗСУ на кордоні та створити коридор для виходу 3 тисяч військовослужбовців та 250 одиниць техніки. За час рейду загинуло 13 героїв-десантників. Назад повернулося близько 40% техніки. Водночас жодної справної одиниці техніки, як згадують учасники операції, ворогові не дісталося.

– Історії про рейд розповідати важко. Адже це – дії на території, яка контролюється противником. А про дії на території противника вам ніхто не розкаже. Принаймні, зараз. Там своя специфіка є. До неї час іще прийде. Але не сьогодні, не завтра і не через рік навіть. Про такі операції недарма пишуть значно пізніше, у якихось мемуарах.

Є певна версія подій, викладена, зокрема, у відкритих джерелах. Ми її не намагаємося спростовувати або підтверджувати. Адже йдеться, як не крути, про індивідуальне враження людей, індивідуальне уявлення, як воно саме відбувалося...

– Якщо ви би колись писали власні мемуари, зокрема, і про рейд – наскільки вони б розходилися з нинішньою офіційною версією тієї операції?

– Скажу так: вони би були значно цікавішими, ніж усе, що вже написано, знято і проговорено про цю сторінку війни на Донбасі.

"Звинувачення Порошенка у тому, що він віддав наказ про контрнаступ ЗСУ у 2014-му – безглуздя"

– Ви також є одним із головних учасників контрнаступу українських військ на Донбасі 2014 року. Чому проти тодішнього Верховного Головнокомандувача Петра Порошенка порушена кримінальна справа саме за наказ про контрнаступ? Що ж тоді відбулося?

– За визначенням, суть будь-якої контрнаступальної операції – це проведення у відповідь на наступальні дії противника своїх наступальних дій. І коли ми всі бачили отой повзучий наступ, коли один за одним під контроль незаконних збройних формувань переходили населені пункти – до певного моменту часу хтось, мабуть, збирав повні дані про обстановку. Після цього були ухвалені відповідні рішення і були визначені 4 основних напрямки контрнаступу. І блискучий замисел на контрнаступ був реалізований протягом червня, липня і частково – серпня 2014 року.

– Чому сьогодні проти Порошенка порушено кримінальну справу?

– Це просто черговий елемент того безглуздого переліку звинувачень, починаючи від проходу кораблів і закінчуючи контрнаступом...

Порошенку інкримінують перевищення повноважень і порушення обмежень із застосування Збройних сил. Що мається на увазі? АТО на той момент за доктринальними документами мала проводити СБУ та інші силові структури за сприяння ЗСУ. Якось так. Але конфлікт на Донбасі дуже швидко показав, що основною силою є якраз ЗСУ. Це беззаперечно. І рішення президента було логічним, зрозумілим і виправданим.

Але зараз йому інкримінують якраз те, що він як Верховний Головнокомандувач не мав права тоді застосовувати ЗСУ і тим більше – не мав права віддавати наказ про якийсь рух уперед, про те, щоби відбивати у противника свої населені пункти, елементи інфраструктури чи цілі райони.

"Кримінальними справами проти посадовців Міноборони у громадян намагаються сформувати хибний висновок, що захищати країну нікому"

– Якщо вже говорити про кримінальні справи, то вони зараз порушуються не тільки щодо Порошенка. Ви, приміром, брали на поруки генерала Павловського, якого звинувачують у завданні збитків держбюджету. Що вас спонукало до цього?

– Я добре знайомий із генералом Павловським – і вважав це своїм обов’язком. Ознайомившись із суттю звинувачень, які йому закидаються, зокрема, з історією постачання автомобільної техніки до ЗСУ, я тільки укріпився у цій думці. Це мій обов’язок як військового товариша – підтримати його в цій ситуації. Якщо взяття на поруки могло стати можливим бар’єром для реалізації безглуздих звинувачень і якоїсь незрозумілої карної справи, для порушення якої, на мій погляд, немає підстав – я з готовністю цим скористався. І у жодному разі не жалкую про це.

– Ви з Павловським перетиналися по службі?

– Так. Певний час ми служили разом іще у 8 армійському корпусі. Після цього наші шляхи розійшлися. Знову ми зустрілися вже восени 2014 року під Маріуполем, коли він командував обороною цього міста. Потім ми знову довго не перетиналися, бо генерал проходив службу у Міністерстві оборони, а я залишався командувачем Десантно-штурмових військ.

Наступного разу ми зустрілися аж у залі судового засідання.

Павловський – бойовий офіцер, він – не тиловий "герой". На передовій формуються зовсім інші, правдивіші уявлення про обов'язок, благородство, саме тому Павловського призначили на посаду заступника міністра оборони, бо офіцерська честь для нього – не порожнє слово.

– А ви знаєте, що більшість медіа написали, що ви взяли його на поруки в іншій справі – у справі закупок палива "Трейд комодіті"?

– Так, спрацювали, можливо, журналістські штампи. Це гучна справа, за якою для Павловського вимагали дуже серйозних обмежувальних заходів.

Я не юрист, але з точки зору здорового глузду, маючи непогану освіту, я не можу зрозуміти, в чому суть цієї кримінальної справи. Посадова особа, що контролює процес закупівлі пального для армії, що воює, належним чином, дотримуючись всіх процедур і закону про закупівлі, проводить тендерні закупівлі, які проходять через ProZorro. Визначається переможець, який укладає контракт на постачання палива за найнижчою ціною. Причому, з компанією, яка на той момент отримала статус "Постачальника року" на ProZorro.

А після цього відбувається те, що часто відбувається у світі бізнесу: між датою проведення тендеру і моментом укладання контракту минуло декілька місяців, і внаслідок коливання цін на світовому ринку, ціна пального в Україні також змінилася. Все це є у відкритих джерелах. Все це можна легко з’ясувати, підтвердити. Після цього МОУ, за версією сторони звинувачення, уклало угоду про перегляд ціни, чим завдало державі збитків. Але ця процедура виписана в чинному законодавстві.

Перша цифра збитків, яка була озвучена, якщо не помиляюсь, складала 150 млн грн. Хоча повністю в правовому полі всі рішення ухвалювалися. Включно з рішенням про додаткову ціну. Все належним чином підтверджено. І навіть Верховний суд у 2019 році підтвердив обгрунтованість дій Павловського та фактично констатував відсутність події злочину, тоді справа втратила ключовий "доказ".

Позиція НАБУ повністю незрозуміла у цій справі. Вони спочатку зменшили розмір "збитків" зі 150 млн грн до якогось мінімального рівня у 59 млн грн. Тобто, 91 млн перестав бути збитками...

І по-друге, незрозуміло, звідки взагалі взялася кримінальна справа. Там дуже складна історія була. Спочатку нібито народна депутатка Тетяна Чорновол звернулася до правоохоронних органів і так далі. Але Чорновол заперечує, що вона кудись зверталася з цього приводу.

Очевидно, тут трапилася така сама помилка, як була з КрАЗами.

Словом, ми все це пам’ятаємо. Було ініційовано перевірку державною аудиторською службою МОУ саме з цього питання. НАБУ від початку і до кінця керувала цією перевіркою, роблячи акцент на певних речах. Хоча насправді теж є ціла низка судових рішень про те, що перевірка призначена незаконно, проведена неправильно і так далі. У справі з пальним незрозумілим залишається головне: з чого вона складається. Тому що людина зробила все правильно, керуючись державними інтересами – і нічим іншим.

Більше того, навіть після збільшення ціни на пальне, бензин у "Трейд Комодіті" Міноборони закуповувало дешевше, ніж, приміром, закуповувало те саме НАБУ.

Хоча, враховуючи суто інформаційну роздутість справи, мені здається, поставлено завдання скомпроментувати генерала Павловського на будь-яких епізодах, на будь-яких карних справах. Не тільки Павловського, ми тут згадували і про Порошенка, я знаю багато інших прикладів. У час гібридної війни комусь дуже хочеться, аби армія запам'яталась не героїчним захистом українських кордонів, не виконанням своєї конституційної функції, а карними справами.

Це дійсно яскравий сюжет: генерал, який займається питаннями забезпечення, отримує підозру. І все це – з театральним надяганням кайданок перед камерами і так далі. Це завжди сприймається суспільством дуже добре. І нікого не цікавить, що протягом трьох років слідства Павловського жодного разу не викликають на допит… "Суттєві кроки" зроблено, красиві картинки і кадри красиві знято. Дуже добре.

До речі, на відміну від справи про закупівлю пального, про яку знала вся країна, оця історія з КрАЗами та МАЗами, де я брав генерала Павловського на поруки – там взагалі всі судові засідання відбувалися без преси, без додаткового якогось висвітлення. Що вже дещо незвично. Я так думаю, що суть справи, фабула, як це називається, вона настільки безглузда, що, можливо, її навіть посоромились оприлюднювати, виносити на широкий загал.

– Чи відомо вам, що САП тисне на МОУ, примушуючи заявити цивільний позов у кримінальній справі у Вищий антикорупційний суд про відшкодування збитків у цій закупівлі? Збитків, наявність яких Міноборони три роки заперечувало…

– Технічно це абсолютно можливо. Але чи буде на те воля керівництва Міністерства оборони – побачимо. Я не вважаю САП настільки потужною організацією, що вона може тиснути на керівництво оборонного відомства.

– З розказаного вами виглядає так, наче справа генерала Павловського один в один схожа на справу генерала Марченка, який очолював Головне управління розвитку та супроводу матеріального забезпечення Міністерства оборони України, і якого так само звинувачували у завданні збитків, зокрема, під час закупівлі бронежилетів.

– Ситуація зі справою Марченка дійсно дуже нагадує ситуацію з Павловським і справою про закупівлю пального.

Після проведення всіх експертиз, після того, як генерала Марченка було звільнено під заставу, після того, як запобіжний захід уже не був пов’язаний із обмеженням волі – наскільки розумію, його лише раз чи то опитали, чи викликали на допит. І все. Більше жодних яскравих процесуальних дій, які би щось змінювали у цій справі, після цього не відбувалося. Не відбувається взагалі нічого, за винятком хіба того, що вчергове було підтверджено, що експертиза бронежилетів, яку проводили перед закупівлею, була проведена правильно. А та, що пізніше проводилася на замовлення ДБР, відбувалася із значними порушеннями.

По-доброму, фактично мали б вибачитися перед Марченком і його командою та закрити провадження. Але, гадаю, вибачень нам доведеться чекати ще довго. В інших країнах цілі індустрії працюють на популяризацію, героїзацію власного війська, на те, щоб громадяни пишалися та довіряли власній армії, тільки не у нас... Можливо, так і треба, якщо хтось хоче відновити подачу води в Крим та лякає країну інтервенцією російських військ, формуючи у громадян хибний висновок, що захищати країну нікому.